Історія походження породи вельш коргі пемброк
Історія породи вельш коргі пемброк сягає своїм корінням глибини століть, і вона сповнена як легенд, так і історичних фактів. За однією з найромантичніших валлійських легенд, ці собаки є подарунком від фей та ельфів. Кажуть, що феї використовували маленьких коргі для їзди верхи або для запрягання у свої мініатюрні карети. Відмітини на спині деяких пемброків і досі називають «сідлом феї». Ця чарівна історія додає породі особливого шарму, хоча існують і більш прагматичні теорії походження.
За офіційною версією, предки сучасного вельш коргі пемброка потрапили до Великобританії, а саме до Пембрукширу в Уельсі, приблизно в X-XII столітті. Вважається, що їх привезли фламандські ткачі, які іммігрували до цього регіону на запрошення англійського короля Генріха I. Ці собаки, ймовірно, походять від шпіцеподібних порід, можливо, від предків сучасних шведських вальхундів (до речі, почитати про шведського вальхунда вестготського шпіца можна на нашому сайті), яких вікінги могли завезти на Британські острови раніше. Інша версія пов’язує їх з предками сучасних шипперке та померанських шпіців. Спочатку коргі використовувалися як універсальні фермерські собаки: вони пасли худобу (овець, корів, гусей і навіть поні), охороняли двір та були просто компаньйонами для своїх господарів. Їхній низький зріст був перевагою при пасінні, оскільки дозволяв ухилятися від ударів копит.
Довгий час вельш коргі пемброк та вельш коргі кардиган вважалися однією породою, або різновидами однієї породи. Їх часто схрещували між собою. Однак у 1934 році Англійський Кеннел Клуб офіційно визнав їх двома окремими породами. Пемброк зазвичай має коротший хвіст (часто купіруваний або природно короткий) і дещо лисоподібну мордочку, тоді як кардиган більший, з довшим, пухнастим хвостом і більш заокругленими вухами.
Справжній «золотий вік» для вельш коргі пемброка розпочався у 1933 році, коли майбутній король Георг VI (тоді ще Герцог Йоркський) подарував своїм донькам, принцесам Єлизаветі та Маргарет, цуценя пемброка на ім’я Дукі (Dookie). З того часу Її Величність Королева Єлизавета II стала палкою прихильницею цієї породи. За своє життя вона мала понад 30 коргі, і ці собаки стали невід’ємним атрибутом британської королівської родини, що значно сприяло популяризації породи в усьому світі. Пемброки стали символом королівського двору та національною гордістю Великобританії. Їхня чарівність та відданість підкорили серця мільйонів людей.
Як виглядає вельш коргі пемброк: детальний опис зовнішності та стандарт породи
Вельш коргі пемброк – це низькорослий, міцний, кремезний собака, який, незважаючи на свої компактні розміри, справляє враження сили та витривалості. Зовнішність пемброка часто порівнюють з маленькою лисичкою, особливо через форму голови та пильний, розумний вираз очей. Важливою характеристикою є його «усміхнений» вигляд.
- Загальний вигляд: Приземкуватий, сильний, міцно збудований, пильний та активний, створює враження субстанції та великої життєвої сили в малому об’ємі. Довжина тіла помітно більша за висоту в холці.
- Голова: За формою та виглядом нагадує лисячу, з живим та розумним виразом. Череп досить широкий і плаский між вухами. Перехід від лоба до морди (стоп) помірний. Морда трохи звужується до носа. Співвідношення довжини морди до довжини черепа приблизно 3:5. Ніс чорний.
- Очі: Добре посаджені, круглі, середнього розміру, коричневі, гармоніюють із забарвленням шерсті. Вираз очей – розумний та зацікавлений, але не злий.
- Вуха: Стоячі, середнього розміру, злегка заокруглені на кінцях. Лінія, проведена від кінчика носа через око до кінчика вуха і далі, має утворювати приблизно рівносторонній трикутник. Дуже рухливі, чутливо реагують на звуки.
- Прикус: Щелепи сильні, з бездоганним, регулярним і повним ножицеподібним прикусом, тобто верхні різці щільно перекривають нижні, і зуби стоять перпендикулярно до щелеп.
- Шия: Досить довга, міцна, злегка вигнута, плавно переходить у плечі.
- Корпус: Середньої довжини, не короткозв’язаний. Лінія верху рівна. Груди широкі та глибокі, добре опущені між передніми кінцівками. Ребра добре вигнуті.
- Хвіст: Короткий, бажано природно короткий. Раніше хвости часто купірували. Якщо хвіст не купіруваний, він не повинен закручуватися на спину. У русі тримається на рівні лінії верху або трохи вище.
- Кінцівки: Передні кінцівки короткі, якомога пряміші, з міцним кістяком. Лікті прилягають до боків. Лапи овальні, пальці зібрані, подушечки міцні. Задні кінцівки сильні та гнучкі, з добре вираженими кутами колінних та скакальних суглобів. Стегна м’язисті. Плюсни короткі.
- Рухи: Вільні та активні, не скуті. Передні кінцівки добре виносяться вперед, не піднімаючись надто високо, в унісон із поштовхом задніх кінцівок.
- Шерсть: Подвійна. Підшерсток короткий, густий, стійкий до погодних умов. Остьове волосся середньої довжини, пряме, щільне, ніколи не м’яке, не хвилясте і не жорстке. Небажаним є надто довга, пишна шерсть («флаффі»), яка вважається недоліком.
- Забарвлення: Допускаються такі варіанти: однотонний рудий, соболиний, палевий, чорний з підпалом (триколор). Білі відмітини на ногах, грудях, шиї (комір) та морді допустимі, але не повинні переважати. Голова і вуха, як правило, трохи світліші, ніж тулуб. Трохи білого на голові та морді є прийнятним.
- Розміри та вага: Висота в холці у представників цієї породи сягає 25–30 см. Вага пропорційна зросту, але зазвичай для самців становить 10–14 кг, для самок – 10–13 кг. Важливо, щоб собака не була перегодованою.
Пемброк – це втілення енергії та життєрадісності в компактному тілі. Його зовнішність повністю відповідає його веселому та активному характеру. Він завжди ніби посміхається, готовий до гри та пригод. Порівняно з вельш коргі кардиганом, пемброк зазвичай трохи менший, з коротшим тілом і легшим кістяком. Його вуха більш загострені, а вираз мордочки більш «лисячий».
