Історія виникнення породи Вовчий собака Сарлоса
Історія породи Вовчий собака Сарлоса нерозривно пов’язана з іменем голландського моряка та любителя собак Ландерта Сарлоса (Leendert Saarloos, 1884–1969). Він був палким прихильником німецької вівчарки, але вважав, що порода втратила частину своїх природних якостей через інтенсивне розведення та фокус на робочих характеристиках. Сарлос мріяв створити більш природного, стійкого та здорового собаку, повернувши йому «вовчу кров».
Його амбітний експеримент розпочався у 1920-х роках. Основою для нової породи стали німецький вівчар класичного прусського типу на ім’я Герард ван Франсенум (Gerard van Fransenum) та європейська вовчиця на ім’я Флер (Fleur), яку Сарлос, за одними даними, придбав у Роттердамському зоопарку Блейдорп, а за іншими – отримав з сибірської гілки європейських вовків. Перший послід від цього союзу з’явився у 1925 році. З нього для подальшої селекційної роботи були відібрані найкращі цуценята, які поєднували бажані риси обох батьків.
Ландерт Сарлос був дуже ретельним у своїй роботі. Він відбирав цуценят для подальшого розведення лише у віці восьми місяців, коли вже можна було чітко оцінити їхній характер та екстер’єр. Він прагнув отримати собаку з високим інтелектом, міцним здоров’ям та природною поведінкою, але при цьому здатного до взаємодії з людиною. У 1962 році для розширення генетичного пулу та підсилення вовчих рис була повторно використана кров дикого вовка – цього разу це була вовчиця на ім’я Флер II, яку знову схрестили з нащадком початкової лінії. Послідовники Сарлоса стверджували, що це була єдина вдала інтродукція «свіжої» вовчої крові.
Після смерті Ландерта Сарлоса у 1969 році його справу продовжили дружина та дочка, а також група ентузіастів. Їхні зусилля не були марними: у 1975 році порода була визнана Голландським клубом собаківників (Raad van Beheer) під назвою «Saarlooswolfhond» (Вовчий собака Сарлоса) на честь її творця. Міжнародна Кінологічна Федерація (FCI) офіційно зареєструвала породу у 1981 році під номером 311.
Спочатку Сарлос сподівався, що його собаки стануть відмінними службовиками, зокрема, поводирями для сліпих. Дійсно, деякі представники породи демонстрували хороші здібності в цій галузі завдяки своїй обережності та вмінню орієнтуватися. Однак, перевага вовчих інстинктів, зокрема, природна обережність та недовірливість до незнайомців і нових ситуацій, обмежила їх широке використання в якості службових собак у традиційному розумінні. Сьогодні Вовчий собака Сарлоса – це переважно компаньйон для досвідчених власників, які цінують її унікальний характер та природну красу.
Як виглядає вовчий собака Сарлоса: детальний опис зовнішності
Вовчий собака Сарлоса – це тварина, що справляє враження сили, витривалості та природної гармонії. Її зовнішній вигляд, включаючи будову тіла, рухи та шерсть, сильно нагадує вовка. Це собака міцної статури, збалансований, з досить довгими кінцівками, але не справляє враження довгоногого.
Основні пропорції:
- Довжина тіла дещо перевищує висоту в холці.
- Співвідношення довжини морди до довжини черепної частини становить приблизно 1:1.
Голова: Голова має типову вовчу форму. Череп плаский і широкий, але не надмірно, щоб не порушувати загальні пропорції. Перехід від чола до морди (стоп) плавний, ледь помітний. Морда клиноподібна, добре заповнена під очима, звужується до носа. Спинка носа пряма. Мочка носа велика, добре пігментована, чорного кольору у собак вовчого (сірого) та білого забарвлення, та печінкового (коричневого) кольору у собак коричневого забарвлення.
Очі: Мигдалеподібної форми, трохи косо поставлені. Переважно жовтого кольору, що підсилює вовчий вираз. Погляд уважний, пильний, іноді трохи насторожений, але не боязкий. Пігментація повік чорна або печінкова, залежно від забарвлення шерсті.
Вуха: Середнього розміру, стоячі, м’ясисті, трикутної форми із заокругленими кінчиками. Внутрішня поверхня вуха вкрита шерстю. Дуже рухливі, вони чітко відображають настрій та емоції собаки.
Шия: Суха, сильна, м’язиста, плавно переходить у лінію спини. Без підвісу.
Корпус: Спина пряма і міцна. Поперек широкий, мускулистий. Круп широкий, досить довгий, злегка похилий. Грудна клітка широка, помірної глибини, досягає приблизно рівня ліктів. Ребра добре вигнуті, але не бочкоподібні. Лінія низу живота помірно підтягнута.
Хвіст: Шаблеподібний, низько посаджений, часто трохи нижче лінії спини через невелике заглиблення біля основи хвоста. У спокійному стані опущений, може злегка вигинатися на кінці. В русі або при збудженні піднімається вище, але ніколи не закидається на спину і не скручується кільцем. Вкритий густою шерстю.
Кінцівки: Передні кінцівки прямі, паралельні, з міцним кістяком. Лопатки довгі, косо поставлені. Плечі добре розвинені. Лікті щільно прилягають до грудей. П’ясті злегка похилі. Задні кінцівки потужні, з добре розвиненою мускулатурою. Кути скакальних суглобів помірно виражені, що забезпечує сильний поштовх. Плюсни середньої довжини, злегка похилі в стійці. Лапи овальної форми, компактні, зібрані, з міцними подушечками та темними кігтями.
Шерсть: Типова для вовка, сезонна. Складається з жорсткого, прямого остьового волосся та густого, м’якого підшерстку. Взимку підшерсток дуже розвинений, утворюючи щільну «шубу», особливо на шиї («комір»). Влітку переважає остьове волосся. Шерсть має добре захищати від негоди.
Забарвлення:
- Вовчо-сірий: Від світлого до темного відтінку сірого, з характерним зонуванням (агуті). Це найпоширеніший і типовий колір.
- Лісовий коричневий (Bosbruin): Від світлого до темного відтінку коричневого, також із зонуванням.
- Від світло-кремового до білого: Рідкісніший варіант. У білих собак пігментація носа, повік, губ та кігтів має бути чорною.
У всіх варіантах забарвлення характерна світліша шерсть на нижній частині тіла, внутрішній стороні кінцівок та задній стороні стегон. Також повинна бути виражена «маска» на морді. Пігментація носа, губ, повік та кігтів має бути чорною у вовчо-сірих та білих собак, та печінковою (коричневою) у собак коричневого забарвлення.
Рухи: Типовий, невтомний рисак. Рухи легкі, вільні, плавні, що дозволяє собаці легко долати великі відстані без видимих зусиль. Рухи нагадують вовчі – собака ніби «стелиться» над землею. Саме ця легка, «вовча» хода є однією з відмінних рис породи.
Цікаво порівняти Вовчий собака Сарлоса з іншою відомою вовкоподібною породою – Чехословацьким вовчаком. Хоча обидві породи мають вовчих предків, вони відрізняються як за екстер’єром, так і за темпераментом. Собака Сарлоса, як правило, має більш виражені «вовчі» риси в поведінці, зокрема, більшу обережність та меншу схильність до типових «собачих» реакцій.
