Сибірський хаскі

Історія сибірського хаскі налічує тисячі років. Вважається, що предки цих собак використовувалися як тяглова сила приморськими племенами на Далекому Сході ще в епоху неоліту. Однак, саме чукчі зіграли ключову роль у формуванні породи в тому вигляді, який наближений до сучасного. Їм був потрібен собака, здатний долати великі відстані на помірній швидкості, перевозячи легкі вантажі в умовах екстремального холоду. Важливою умовою була мінімальна потреба в їжі при високій енерговіддачі. Жорсткий природний відбір та селекція чукчів створили собаку з унікальним метаболізмом.

Переломний момент в історії породи стався на початку XX століття, за часів “Золотої лихоманки” на Алясці. У 1908 році торговець хутром Вільям Гусак привіз першу упряжку сибірських собак для участі в перегонах All Alaska Sweepstakes. Місцеві жителі називали їх “сибірськими щурами” через невеликий розмір порівняно з масивними маламутами. Але коли ця упряжка прийшла третьою, ставлення змінилося. Вже наступного року Джонсон на прізвисько “Залізнна людина” виграв перегони на упряжці хаскі.

Справжню світову славу породі принесла “Велика гонка милосердя” 1925 року. Спалах дифтерії в місті Ном загрожував загибеллю сотням людей, а погодні умови унеможливили доставку сироватки літаком чи кораблем. Естафета з собачих упряжок подолала 1085 км за 5 днів. Леонард Сеппала зі своїм ватажком Того пройшов найскладнішу і найдовшу ділянку шляху (понад 400 км), перетинаючи небезпечну затоку Нортон-Саунд по кризі, що тріщала. Останній етап пройшла упряжка Гуннара Каасена з ватажком Балто, якому і дісталася основна медійна слава – пам’ятник у Центральному парку Нью-Йорка. Проте кінологи та історики справедливо вважають саме Того справжнім рятівником Нома.

Сибірський хаскі – це робочий собака середнього розміру, який не повинен виглядати надто важким (як вантажний пес) або надто легким (як спринтер-хорт). Головна особливість екстер’єру – збалансованість. Рухи хаскі мають бути легкими, вільними та граційними. Дивлячись на собаку в рингу, має складатися враження, що він “пливе” над поверхнею.

• Голова: Черепна частина середніх розмірів, трохи округла. Перехід від лоба до морди (стоп) чітко виражений. Вуха трикутні, середнього розміру, високо посаджені, товсті, добре опушені, кінчики злегка закруглені та спрямовані суворо вгору.
• Очі: Це візитна картка породи. Вони можуть бути коричневими, блакитними, або різного кольору (гетерохромія – одне око блакитне, інше каре). Також зустрічаються “розколоті” очі (parti-colored), коли в одному оці поєднуються два кольори. Погляд хаскі гострий, пронизливий, але доброзичливий і зацікавлений.
• Шерсть: Подвійна, середньої довжини. Підшерстя м’яке і густе, воно відмінно тримає тепло. Остьове волосся пряме і гладке. Важливо знати, що хаскі практично не мають специфічного запаху “псини”, що є великою перевагою для утримання в квартирі.
• Хвіст: “Лисячого” типу, пухнастий. У спокійному стані опущений вниз, при настороженості або русі піднімається над спиною у вигляді серпа, але не повинен закручуватися в туге кільце або лежати на спині.

Характер сибірського хаскі – це гримуча суміш інтелекту, енергії та впертості. Вони абсолютно не агресивні до людей. Якщо ви шукаєте охоронця, хаскі – найгірший вибір. Злодія вони, швидше за все, зустрінуть радісним вилянням хвоста і спробують “зацілувати”. Ця риса обумовлена історією: чукчі дозволяли собакам спати в юртах, щоб зігрівати дітей, тому будь-яка агресія до людини каралася смертю.

Особливості поведінки, про які мовчать заводчики

Хаскі – це зграйні тварини з сильно розвиненою ієрархією. Вони не служатимуть вам просто за їжу або тому, що ви “хазяїн”. Авторитет у хаскі треба заслужити. Вони схильні до прийняття самостійних рішень, що часто плутають з дурістю. Насправді, якщо хаскі не виконує команду, він, ймовірно, просто не бачить у ній сенсу в даний момент.

Ще одна риса – схильність до втеч. Хаскі – майстри відкривати клямки, робити підкопи та перестрибувати високі паркани. Їх тяга до дослідження світу сильніша за прив’язаність до двору. Також вони мають сильний мисливський інстинкт щодо дрібних тварин (котів, гризунів, курей). Хоча багато хто плутає їх з іншими породами, варто розрізняти специфіку. Наприклад, на відміну від поденко кампанеро, який є чистокровним мисливцем, хаскі полює скоріше для розваги або “самозабезпечення”, а не для принесення здобичі господарю.

Світ їздових собак різноманітний, і новачкові легко заплутатися. Часто хаскі плутають з іншими породами, але відмінності суттєві:

• Аляскинський маламут: Більший, потужніший і спокійніший. Якщо хаскі – це спортивний кар, то аляскинський маламут – це важка вантажівка.
• Самоїд: Відомий своєю білосніжною шерстю та “усмішкою”. Самоїдський собака більш орієнтований на пастушу роботу і часто більш галасливий.
• Аляскинський клі-кай: Якщо вам подобається зовнішність хаскі, але лякає розмір та потреба в навантаженнях, зверніть увагу на аляскинського клі-кая (міні-хаскі). Це ідеальний варіант для квартири, на відміну від робочого сибіряка.

Головне правило утримання: втомлений хаскі – щасливий хаскі (і цілий ремонт). Цим собакам життєво необхідні інтенсивні фізичні навантаження. Проста ходьба на повідку не підійде. Їм потрібен біг, буксирування (канікрос, байкджорінг, нарти) або ігри з іншими собаками. Якщо енергія не знаходить виходу, вона перетворюється на руйнівну силу: з’їдений лінолеум та погризені меблі стануть реальністю.

Грумінг: боротьба з шерстю

Хаскі линяють. І коли ми говоримо “линяють”, ми маємо на увазі снігопад з шерсті у вашій квартирі. Цей процес відбувається двічі на рік (сезонна линька) і триває близько 3-4 тижнів. У цей час собаку потрібно вичісувати щодня, використовуючи пуходерку та спеціальний гребінь. В інший час досить розчісувати раз на тиждень. Стригти хаскі категорично заборонено! Їхня шерсть працює як термос: взимку гріє, а влітку захищає від перегріву. Поголений хаскі ризикує отримати тепловий удар та сонячні опіки шкіри.

Хаскі — їздовий собака з потребою багато й довго рухатися; без цього він нудьгує й шукає пригод. Породна риса — майстерність втечі: хаскі перестрибує й підкопує паркани, а сильний мисливський інстинкт робить його небезпечним для котів і дрібних тварин, тож спускати з повідка у відкритому місці не можна. Зі здоровʼя характерні хвороби очей (катаракта ~10%, PRA) і цинк-залежний дерматоз — випадіння шерсті навколо морди й лап.

Сибірський хаскі відноситься до порід з міцним здоров’ям, проте генетика накладає свій відбиток. Важливо вибирати цуценя у перевірених заводчиків, які роблять генетичні тести батькам.

У хаскі унікальний метаболізм. Вони здатні засвоювати жирну їжу набагато ефективніше за інші породи. Історично вони їли жирну нерпу та рибу. У їхньому раціоні має переважати білок (м’ясо, риба) та жири, а вуглеводів має бути мінімум. Якщо ви обираєте сухий корм, шукайте лінійки для активних собак (Active/Energy) з високим вмістом протеїну. Натуральне годування потребує ретельного балансування, особливо щодо вмісту цинку.

Цікаво, що зовсім інші вимоги до харчування мають декоративні собаки, наприклад, Мі-Кі, яким жирна їжа може сильно нашкодити. Тому ніколи не переносьте дієту однієї породи на іншу без консультації ветеринара.

• “Сніговий ніс”: Взимку ніс хаскі може рожевіти або вкриватися світлими смугами. Це явище називається “snow nose” і є нормою, влітку пігментація зазвичай повертається.
• Метаболічний феномен: Вчені досі вивчають здатність хаскі бігти годинами, не витрачаючи запаси глікогену та не втомлюючись так швидко, як інші ссавці. Вони наче “перемикаються” на пряме спалювання жирів.
• Не гавкають, а говорять: Хаскі рідко гавкають у звичному розумінні. Вони виють, бурчать, видають звуки, схожі на людську мову (“I love you” у виконанні хаскі – хіт інтернету).
• Моживість спати під снігом: Хаскі можуть спати, повністю засипані снігом. Вони згортаються в калачик, прикривають ніс пухнастим хвостом, який працює як фільтр, зігріваючи вдихуване повітря.