Історія породи: від дворової кішки до чемпіонського класу
Історія породи починається з побутової сцени. У червні 1981 року в каліфорнійському Лейквуді біля будинку Джо і Грейс Руга з’явилися двоє безпритульних кошенят із довгою шерстю і дивно відігнутими назад вухами. Одне з них, кішечка на прізвисько Панда, зникла через два тижні. Друга залишилася й дістала ім’я Шуламіт (Shulamith) — чорна довгошерста кішка, від якої, за формулюванням CFA, походять усі американські керли без винятку. Порода буквально має одну-єдину точку заснування.
У грудні 1981 року Шуламіт принесла перший послід: двоє з чотирьох кошенят успадкували загнуті вуха. Уже цього вистачило, щоб припустити домінантне успадкування — ознака передавалася від одного з батьків-носіїв і не «губилася» в поколінні. Перший публічний показ відбувся 23 жовтня 1983 року на виставці CFA у Палм-Спрінгс, Каліфорнія. У січні 1984-го провели першу в’язку керла з керлом, кошенята народилися в березні того ж року.
Далі починається найменш характерна для молодих порід частина історії: перш ніж будувати поголів’я, заводчики звернулися до генетиків. Мутацію вивчали Сольвейг Пфлюгер і британський фелінолог Рой Робінсон. Результат Робінсона опублікували в грудневому випуску Journal of Heredity за 1989 рік — коротка, на дві сторінки, замітка; у кураторській базі успадкованих ознак OMIA вона й досі стоїть єдиним посиланням за цією ознакою. За даними, які наводять CFA і TICA з посиланням на цю роботу, Робінсон розібрав 81 послід — 383 кошеняти — і не виявив дефектів у жодній з проаналізованих комбінацій схрещувань.
Визнання йшло швидко. CFA прийняла керлів у реєстрацію 1986 року, надала статус provisional 1991-го й допустила в чемпіонський клас 1993-го. При цьому порода ввійшла в історію асоціації окремим рядком: це перша порода, допущена в чемпіонський клас CFA як одна порода з двома довжинами шерсті — короткошерстих і довгошерстих керлів не розвели по різних породах. FIFe визнала American Curl Longhair і Shorthair 2003 року. Канадська CCA, навпаки, судить довгошерстих і короткошерстих як дві окремі породи — корисне нагадування, що «визнана» не означає «однаково влаштована всюди».
Одне застереження, важливе для українського читача: котів не реєструє FCI. Міжнародна кінологічна федерація опікується собаками, і її стандартів на котячі породи не існує в принципі. Для керла працюють фелінологічні організації — CFA, TICA, FIFe, WCF, національні об’єднання на кшталт канадської CCA. Якщо вам показують «стандарт FCI на американського керла», це помилка джерела.
Вуха за стандартом: градуси, хрящ і дискваліфікації
Стандарт — це не поезія, а перелік вимірюваних вимог, і за керлом він незвично докладний саме в частині вух. У TICA вуха коштують 20 балів зі 100, у канадської CCA — 30 зі 100 за 60 балів за всю голову. Жодна інша деталь не важить стільки.
- Дуга. TICA формулює так: мінімум 90 градусів дуги завитка, не більш ніж 180. Нижче 90 — недостатньо, вище 180 — уже перебір.
- Хрящ. Твердий хрящ зобов’язаний іти від основи вуха щонайменше на третину його висоти. При цьому стандарт окремо застерігає: хрящ має бути гладким на дотик і ледь чи товщим, ніж у звичайного незавитого вуха. Товсте або закостеніле вухо — підстава не присуджувати титул (формулювання CCA).
- Кінчики. Округлі й гнучкі. Незгинний кінчик — дискваліфікація в TICA.
- Постав і напрямок. Вуха широкі біля основи й відкриті, розгортаються назад плавною кривою по дузі кола, посаджені порівну на маківці й з боків голови. У TICA є окрема ремарка: коли керл насторожений і розвернув вуха вперед, лінії, що продовжують вигин вух, мають сходитися в центрі основи черепа.
- Що штрафують. Різку зміну напрямку замість плавної кривої, вм’ятини й брижі на завитій частині, низький постав, а також «крімп» — горизонтальну або вертикальну заламану складку. Про вертикальний крімп TICA пише прямим текстом: зовнішній край вуха біля вилиці виглядає підгорнутим уперед, «ніби закриваючи вхід у слуховий прохід», і це створює зайву жорстку лінію хряща, що заважає вигину.
- Що дискваліфікують. Прямі або сильно несиметричні вуха; відсутність твердого хряща в основі; крайній завиток у дорослого кота, коли кінчик вуха торкається потилиці або самого вуха; негнучкі кінчики. І окремим пунктом — вуха, у яких нижня частина аномально сплощена, має стиснуті складки хряща й не має нормальної, видимої вушної порожнини.
Останній пункт варто перечитати. Він означає, що фелінологічні організації не просто описують гарну дугу — вони прямо вибраковують з рингу вухо, у якого деформація хряща закрила нормальну вушну порожнину. Тобто вимога «нормальна, видима вушна порожнина» вписана в стандарт як норма, а її відсутність — як вада. Звідси випливає й зворотне: у правильно складеного керла вушна порожнина нормальна. Розхоже формулювання «у керлів звужений слуховий канал» стандартам суперечить, і ми його не відтворюємо.
Є і другий, суто практичний висновок зі стандарту. Хрящ біля основи твердий, а кінчик гнучкий — це конструкція, у якої є межа міцності. TICA прямо попереджає: хрящ не має бути ні жорстким, ні в’ялим, і поводитися з вухами треба так, щоб його не зламати. Вухо керла не можна розгинати, щоб «зазирнути глибше», не можна тягнути під час чищення й не можна дозволяти дітям хапати кішку за вуха.
І третє. Кошенята народжуються прямовухими. Завиток проявляється в перші дні життя, а остаточний ступінь, за даними TICA і CFA, встановлюється приблизно до чотирьох місяців (16 тижнів). У CFA прийнята триступенева градація: перший ступінь завитка — pet quality, другий — breeder quality, третій, повний «півмісяць», — show quality. Із цього випливає просте правило: оцінити виставковий потенціал кошеняти раніше за чотири місяці неможливо — ні заводчиком, ні покупцем, ні за фотографією. Будь-яка обіцянка «шоу-класу» у вісім тижнів — обіцянка на слово.
Зовнішність: решта кішки
Якщо прибрати вуха, залишиться підкреслено помірна кішка. Стандарт TICA задає напівіноземний (semi-foreign) тип: струнка, елегантна, урівноважена, середньої костистості — ні тонкої, ні важкої. Окремо застережено, що стандарт написано з орієнтиром на дрібнішу кішку, а котам робиться допуск на щоки. Надмірний розмір — штрафується.
- Голова. Модифікований клин без пласких граней, приблизно в півтора раза довший за свою ширину. Профіль: прямий ніс, легкий підйом від нижньої лінії очей до брови, м’який вигин від чола до потилиці, що перетікає в шию без зламу. Глибокий стоп біля перенісся — штраф.
- Очі. TICA описує форму як «волоський горіх», CCA точніше: овальні згори і круглі знизу. Помірно великі, поставлені під невеликим кутом між основою вуха й кінчиком носа, на відстані ширини одного ока. Колір — чистий і яскравий, ніяк не пов’язаний із забарвленням шерсті; виняток один — у колор-пойнтових кішок очі зобов’язані бути блакитними.
- Корпус. Прямокутний, довжина приблизно в півтора раза більша за висоту в холці. Груди й боки середньої глибини, шия середня. Трубчастий або, навпаки, кремезний корпус — мінус.
- Кінцівки. Середньої довжини, пропорційні корпусу, при погляді спереду й ззаду поставлені прямо. Лапи середні, округлі.
- Хвіст. Гнучкий, широкий біля основи, звужується, дорівнює довжині тіла. CCA дає зручну перевірку: покладений уздовж корпусу хвіст дістає до плеча. У довгошерстих він пишний, «плюмажем». Будь-які дефекти хвоста — дискваліфікація.
- Шерсть. Коротка різновидність — м’яка, шовковиста, лежить пласко, пружна, без плюшевої щільності. Напівдовга — тонка, шовковиста, теж лежить пласко. В обох випадках підшерстя мінімальне, і це записано в стандарт як вимога: важке підшерстя, густий комір, ватяна або плюшева текстура — штрафуються.
- Забарвлення. Усі категорії, усі дивізіони, усі кольори — так і записано в TICA; CCA формулює як «будь-який колір або поєднання кольорів і малюнків». Причина в походженні: порода виведена з безпородних свійських котів, і обмежувати палітру не було потреби.
