Історія та походження породи
Історія американського кокер-спаніеля тісно переплетена з його англійським родичем. До кінця XIX століття спаніелів не розділяли на окремі породи за походженням, а радше за функціональністю. Вперше кокер-спаніелі потрапили до Америки з Великої Британії у 1870-х роках. Перший кокер, зареєстрований в Американському Кеннел Клубі (AKC), був у 1878 році. Це був біло-рудий собака на ім’я Капітан.
Американські заводчики мали власне бачення ідеального спаніеля. Вони прагнули створити меншого за розміром, більш елегантного собаку з густішою шерстю та більш виразною головою, який би ідеально підходив не тільки для полювання на дрібну дичину (зокрема, вальдшнепа, англ. «woodcock», звідки й назва «кокер»), але й для ролі домашнього улюбленця та шоу-собаки. В результаті цілеспрямованої селекції зовнішність породи почала суттєво змінюватися. Ключовою фігурою у розвитку породи вважається Джеймс Ватсон, а собака на ім’я Obo II, народжений у 1880-х, вважається прабатьком сучасних американських кокерів.
Відмінності між американським та англійським кокер-спаніелем стали настільки очевидними, що у 1935 році ентузіасти обох типів створили окремі клуби. Американський Кеннел Клуб офіційно визнав їх двома різними породами у 1946 році. «Американець» швидко завоював популярність у США, ставши найпопулярнішою породою за версією AKC з 1940 по 1952 рік. Цей успіх повторився у 1980-х роках, багато в чому завдяки персонажу Леді з діснеївського мультфільму «Леді та Блудько».
Як виглядає американський кокер-спаніель: стандарт та зовнішність
Американський кокер-спаніель — це елегантний, гармонійно складений собака, найменший у спортивній групі за класифікацією AKC. Його вигляд поєднує в собі компактність, міцність та витонченість, а рухи вільні, легкі та скоординовані.
Як виглядає американський кокер-спаніель: стандарт та зовнішність · 8
| Характеристика | Опис |
|---|---|
| Зріст у холці | Пси: 37–39 см Суки: 34–37 см |
| Вага | 11–13 кг (в середньому) |
| Голова | Витончена, з округлим черепом, чітким переходом від лоба до морди (стоп). Морда широка і глибока. |
| Очі | Великі, круглі, темного кольору, з м’яким, благальним виразом. Є «візитівкою» породи. |
| Вуха | Дуже довгі, висячі, посаджені низько, вкриті густою, шовковистою шерстю. Кінчик вуха має діставати до кінчика носа. |
| Корпус | Компактний, з короткою, міцною спиною, яка трохи нахилена від холки до хвоста. Груди глибокі. |
| Хвіст | Раніше традиційно купірувався. Сьогодні у багатьох країнах хвости залишають природними. Собака тримає його на рівні спини або трохи вище і постійно ним виляє. |
| Шерсть | Шовковиста, довга, з густим підшерстком. На голові коротка, на вухах, грудях, животі та лапах — довга, утворює «спідницю». |
Особлива риса породи — високо піднята голова та вільна, витончена хода. Ця манера руху має не лише естетичне, але й практичне значення, яке залишилось від мисливського минулого: вона дозволяла собаці легко пересуватися в заростях та здалеку чути запах дичини. Спина має бути рівною і міцною, без провисання, що особливо важливо для здоров’я собаки.
