Американський водяний спаніель — Історія та стандарт

Історія походження породи

Порода сформувалась у долині річок Фокс і Вісконсин наприкінці XIX ст., коли місцеві мисливці потребували мобільного собаки, здатного працювати з плоскодонних човнів, добре переносити холодну воду й витягувати дичину крізь густі очерети. Селекціонери схрестили ірландського водяного спаніеля та кучерявошерстого ретривера, додаючи кров філд-спаніеля і, за деякими даними, дрібніших американських ленд-спаніелів. Перший клуб породи виник 1920 р., а American Kennel Club визнав її лише 1940-го. За межами США популярність залишилася незначною, хоча FCI офіційно внесла Американського водяного спаніеля до групи 8 «Ретривери, спаніелі, водяні собаки».

Формування «ідеального» мисливця

У XIX столітті ринкове полювання у регіоні Великих озер було жорстоким бізнесом. Мисливцям був потрібен не просто собака, а багатофункціональний інструмент. Цей собака мав бути:

• Компактним: Щоб легко стрибати в невеликий човен, не перевертаючи його, і не займати багато місця.
• Витривалим у воді: Мати шерсть, що захищає від крижаної води Великих озер.
• Ефективним ретривером: Приносити биту дичину (качок, гусей) з води.
• Хорошим «флашером»: Виганяти дичину (фазанів, куріпок) із густих заростей на суші.

Жодна з існуючих європейських порід не відповідала всім цим вимогам одночасно. Так почалася цілеспрямована селекція, що поєднала в собі найкращі якості водяних собак та спаніелів.

Доктор Пфайфер та стандартизація

«Батьком» породи вважається доктор Ф. Дж. Пфайфер (Dr. F. J. Pfeifer) з Нью-Лондона, штат Вісконсин. Саме він почав вести племінні книги і вперше задокументував стандарт породи. Він володів відомим псом на ім’я «Curly», який вважається одним із засновників сучасної лінії Американського водяного спаніеля.

Шлях до визнання та ризик зникнення

Незважаючи на офіційне визнання, порода ледь не зникла після Другої світової війни. З появою більш популярних ретриверів, таких як лабрадори та голдени, потреба в «універсальному» спаніелі зменшилася. Порода опинилася на межі вимирання у 1950-60-х роках. Лише завдяки зусиллям невеликої групи ентузіастів та Американського клубу водяних спаніелів (AWSC) вдалося зберегти генофонд. Сьогодні Американський водяний спаніель залишається однією з найрідкісніших порід, зареєстрованих AKC, посідаючи 167-ме місце зі 197 за популярністю. Ця рідкісність, однак, допомогла зберегти її робочі якості, оскільки порода ніколи не ставала «модною» і не ділилася на шоу- та робочі лінії.

Опис зовнішності та стандарт американського водяного спаніеля

Американський водяний спаніель - компактний атлет із міцним кістяком і добре розвиненою мускулатурою грудей і передпліч. Це собака середнього розміру, міцно збудований, але не громіздкий. Його зовнішній вигляд випромінює силу, витривалість і жвавість.

Голова та морда

Голова пропорційна тілу, з помірно широким черепом і вираженим, але не різким стопом (переходом від чола до морди). Морда квадратної форми, середньої довжини, що дозволяє зручно утримувати дичину. Очі середні, круглі, посаджені досить широко. Колір очей варіюється від горіхового до темно-бурштинового або коричневого, гармоніюючи із забарвленням шерсті. Вираз - допитливий, розумний та доброзичливий. Вуха довгі, висячі, низько посаджені (трохи вище лінії очей), вкриті густими хвилями шерсті.

Корпус та силует

• Спина коротка, пряма і міцна. Лінія верху рівна або злегка похила від холки до крупу.
• Груди глибокі, але не надто широкі, з добре розвиненими, але не бочкоподібними ребрами.
• Круп злегка похилий, що полегшує потужний поштовх задніми кінцівками під час плавання та стрибків з води на берег.
• Хвіст середньої довжини, товстий біля основи, звужується до кінчика. Він вкритий шерстю і служить кермом під час плавання. У русі собака несе його трохи нижче лінії спини. Хвіст ніколи не купірується, це є дискваліфікуючою ознакою.
• Кінцівки паралельні, з міцним кістяком. Лапи «шотландського типу» (товсті, компактні) з добре розвиненими перетинками між пальцями, що є обов’язковим для водяного собаки.

Шерсть: подвійний захист

Шерсть - це головна «візитівка» породи і її основний робочий інструмент. Вона має подвійний покрив: щільний, короткий підшерсток, який утримує тепло тіла, і верхній шар (остьове волосся), який є маслянистим на дотик. Ця маслянистість (природний ланолін) робить шерсть водонепроникною, не даючи воді дістатися до шкіри. У суху погоду кучері еластичні, наче пружини, що захищає епідерміс від гілок і трави.

Текстура шерсті може варіюватися:

• Марсель (Marcel): Рівномірні хвилі по всьому тілу.
• Кучерява (Curly): Дрібні, щільні завитки, схожі на шерсть пуделя.

Багато собак мають комбінацію обох типів. Шерсть на голові, як правило, коротша і гладша.

Забарвлення шерсті

Стандарт породи допускає лише три варіації суцільного темного забарвлення:

• Печінковий (Liver)
• Коричневий (Brown)
• Темний шоколад (Dark Chocolate)

Невеликі білі мітки на грудях або пальцях є допустимими, але не бажаними. Ніс і подушечки лап мають бути темними, в тон забарвлення (чорні або темно-коричневі). Очі повинні гармоніювати з кольором шерсті.