Детальна історія походження австралійської вівчарки
Попри свою назву, австралійська вівчарка (часто скорочено «ауссі») має американське коріння. Історія породи досить заплутана, але основна версія пов’язує її появу з баскськими вівчарськими собаками. Вівчарі з Піренейських гір, що на кордоні Франції та Іспанії, емігрували до Австралії в 19 столітті, привізши з собою своїх вірних чотирилапих помічників. Деякі з цих собак, можливо, були схрещені з іншими пастушими породами, що існували на континенті, наприклад, з різними типами коллі або британськими вівчарками.
Наприкінці 1800-х – на початку 1900-х років відбулася нова хвиля міграції, цього разу з Австралії до Сполучених Штатів Америки, особливо під час «золотої лихоманки» в Каліфорнії. Разом з вівцями австралійського походження до США потрапили і ці працьовиті собаки. Саме в Америці порода отримала свою сучасну назву «австралійська вівчарка», ймовірно, через безпосередній зв’язок з австралійськими вівцями, яких вони супроводжували. В Америці цих собак високо цінували за їхні видатні робочі якості, витривалість та здатність працювати в різноманітних кліматичних умовах американського Заходу.
Вважається, що для покращення робочих характеристик та адаптації до місцевих умов, цих собак схрещували з іншими пастушими породами, що вже існували в США. Серед можливих предків називають бернського зенненхунда, піренейську вівчарку та різні різновиди коллі, включаючи бордер-коллі. Американські фермери та власники ранчо активно використовували австралійських вівчарок для випасу не тільки овець, але й великої рогатої худоби. Їхня універсальність, сила, спритність та неймовірна відданість зробили їх надзвичайно популярними. Офіційний клуб породи в США (Australian Shepherd Club of America - ASCA) був заснований у 1957 році, а Американський Кеннел Клуб (AKC) визнав породу в 1991 році. Сьогодні австралійська вівчарка – це не лише чудовий робочий собака, але й популярний компаньйон та зірка собачих видів спорту.
Як виглядає австралійська вівчарка: детальний опис зовнішності та стандарт породи
Австралійська вівчарка – це собака середнього розміру, збалансованих пропорцій, що справляє враження спритності, сили та витривалості. Її тіло трохи довше, ніж висота в холці. Важливо, щоб собака була міцною та м’язистою, але без ознак незграбності чи надмірної масивності.
- Голова: Череп плаский або злегка округлий, його довжина та ширина приблизно рівні довжині морди. Перехід від чола до морди (стоп) помірний, чітко визначений. Морда звужується до носа, кінчик округлий.
- Очі: Дуже виразні, мигдалеподібної форми, не витрішкуваті й не запалі. Колір очей може бути найрізноманітнішим: карий (від світлого до темного), бурштиновий, блакитний. Допускається гетерохромія (очі різного кольору) та мармуровість (вкраплення іншого кольору в основний колір райдужки). Облямівка повік зазвичай пігментована чорним у собак забарвлення блю-мерль та чорних, і коричневим (печінковим) у собак забарвлення ред-мерль та рудих.
- Вуха: Трикутної форми, середнього розміру та товщини, посаджені високо на голові. У стані настороженості вони піднімаються і спрямовані вперед або вбік, як «трояндочка». Повністю стоячі або повністю висячі вуха вважаються серйозною вадою. Шерсть на голові, вухах та передній частині кінцівок має бути коротка і гладка.
- Ніс: У собак забарвлення блю-мерль та чорних мочка носа чорна. У собак забарвлення ред-мерль та рудих (червоних) мочка носа коричнева (печінкова). У собак забарвлення мерль допускаються невеликі рожеві плями, але вони не повинні перевищувати 25% загальної площі мочки носа у собак старше одного року (це вважається серйозним недоліком).
- Шерсть: Подвійна, середньої довжини та текстури, пряма або злегка хвиляста, стійка до погодних умов. Підшерсток м’який та густий, його кількість залежить від клімату. На голові, вухах, передній частині передніх кінцівок та нижче скакальних суглобів шерсть коротка та гладка. Задня частина передніх кінцівок та «штани» на задніх кінцівках мають помірні «очоси». Грива та комір виразніші у псів, ніж у сук. Нетиповий шерстний покрив є серйозною вадою.
- Забарвлення: Дуже різноманітне і є однією з візитних карток породи. Основні визнані забарвлення: блю-мерль (мармурово-блакитний), ред-мерль (мармурово-червоний), чорний та рудий (червоний). Усі ці забарвлення можуть бути з білими мітками або без них, та/або з мідними (палевими) підпалинами або без них. Білий колір може бути присутнім на морді (як полум’я), шиї (повний або частковий комір), грудях, животі, кінцівках. Однак білий колір на голові не повинен домінувати, а очі повинні бути повністю оточені кольором та пігментом. Собаки забарвлення мерль з віком стають темнішими.
- Хвіст: Традиційно австралійським вівчаркам купірували хвіст, якщо він був довшим 10 см (4 дюймів). Однак у багатьох країнах купірування заборонене, тому все частіше зустрічаються собаки з природним довгим хвостом. Також існують природно короткохвості (бобтейл) австралійські вівчарки. Довгий хвіст має бути добре опушений.
Важливо! Якщо Ви не плануєте брати участь у виставках зі своїм улюбленцем, то деякі незначні відхилення від стандарту не повинні мати для Вас вирішального значення. Головне в тварині – це її здоров’я, характер, вірність і відданість!
