Історія походження породи
Історія бівер тер’єра унікальна і схожа на казку. Вона розпочалася не внаслідок цілеспрямованої селекційної роботи, а завдяки щасливому випадку. У 1984 році в родині німецьких заводчиків Гертруди та Вернера Бівер, які понад 20 років займалися розведенням йоркширських тер’єрів, народилося цуценя з незвичайним забарвленням. У посліді від чемпіонів світу Darling von Friedheck та Fru-Fru von Friedheck з’явилася дівчинка з великими білими плямами на шерсті. Це стало можливим через спонтанну мутацію рецесивного гена (piebald gene), носіями якого виявились обидва батьки.
Це незвичайне цуценя, яке отримало ім’я «Сніжинка фон Фрідек» (Schneeflockchen von Friedheck), поклало початок новій породі. Подружжя Бівер було настільки зачароване красою собаки, що вирішило закріпити цю ознаку. Вони почали цілеспрямовано розводити собак з білими плямами. У 1988 році порода була вперше представлена на виставці у Вісбадені, Німеччина, під назвою «чорно-білий йорк».
Своєю вишуканою приставкою до назви «a la Pom-Pon» (що з французької перекладається як «кольоровий клубок пряжі») порода завдячує чоловікові німецької співачки Марго Ескенс. Під час вечері він подарував своїй дружині цуценя бівера на срібній таці, і його зовнішній вигляд викликав асоціацію саме з яскравим клубочком ниток. Назва прижилася і стала частиною офіційного найменування породи.
Як виглядає бівер тер’єр: стандарт та опис зовнішності
Бівери — це елегантні маленькі собаки з гармонійними та пропорційними рисами. Їхній вигляд одразу привертає увагу завдяки розкішній довгій шерсті та унікальному триколірному забарвленню. Попри мініатюрність, вони справляють враження міцних та витривалих тварин.
Головною відмінністю породи є їхня шерсть — довга, ідеально пряма, шовковиста на дотик, вона спадає по боках тіла, утворюючи характерний проділ вздовж спини від голови до хвоста. Структура шерсті бівера дуже схожа на людське волосся, вона не має підшерстку, тому собаки практично не линяють. Це робить їх гарним вибором для людей з алергією, хоча, звісно, повну гіпоалергенність гарантувати неможливо.
Забарвлення — це візитівка породи. Стандарт допускає комбінацію трьох кольорів: білого, чорного та золотого (або рудого). На корпусі переважають білий та чорний кольори, часто у вигляді «сідла» або хаотичних плям. Голова має симетричне триколірне забарвлення: білий-чорний-золотий або білий-блакитний-золотий. Блакитний відлив на чорній шерсті є бажаною ознакою. Важливо, щоб на корпусі білий колір був присутній обов’язково.
Голова у біверів невелика, пласка. Мордочка не надто довга. Видатна риса — довга шия із загривком, що додає собаці аристократичного вигляду. Очі середнього розміру, темні, з розумним, трохи лукавим та допитливим поглядом. Вушка маленькі, трикутної форми, стоячі, надають біверам характерного настороженого та дотепного вигляду. Хвіст високо посаджений, покритий довгою шерстю і закинутий на спину.
Порівняння бівер тер’єра та йоркширського тер’єра
| Ознака | Бівер тер’єр | Йоркширський тер’єр |
|---|---|---|
| Забарвлення | Триколірне: білий-чорний-золотий (або білий-блакитний-золотий). Обов’язкова наявність білого кольору на корпусі. | Двоколірне: блакитно-сталевий на спині та яскраво-золотий на голові та лапах. Білі плями є дискваліфікуючою ознакою. |
| Кістяк | Трохи міцніший та кремезніший. | Більш витончений та легкий. |
| Здоров’я | Вважається породою з міцнішим здоров’ям завдяки «вливанню свіжої крові». | Має схильність до більшої кількості спадкових захворювань. |
| Характер | Більш спокійний, врівноважений, менш «тер’єрський». | Класичний тер’єр: активний, сміливий, іноді впертий. |
