Бразильський короткошерстий кіт

Коти потрапили до Південної Америки разом із європейцями. На кораблях їх тримали не для краси: вантаж і корабельні запаси треба було берегти від гризунів, і кіт був частиною суднового господарства так само, як бочка з водою. Висадившись у портах, ці тварини нікуди не зникли — вони розселилися містами й почали жити самостійно, розмножуючись без будь-якого людського відбору. Так у Бразилії за кілька століть склалася велика вільна популяція котів, дуже однорідна на вигляд: короткошерстих, середнього розміру, з клиноподібною головою й довгим тілом.

Цю однорідність і помітив у 1980-х бразильський інженер Пауло Самуел Руші (Paulo Samuel Ruschi). Ідея була нетипова для фелінології: не створити нову породу схрещуванням, а описати вже наявний природний тип і закріпити його документально — так, як свого часу зробили британці з вуличним котом Британських островів, а американці зі своїм. Руші взявся за це 1985 року й заснував першу в країні котячу федерацію та перший котячий клуб у Ріо-де-Жанейро; саме з цієї структури й почалася історія породи як реєстрової.

Головний етап настав 1998 року: World Cat Federation — міжнародна фелінологічна організація зі штаб-квартирою в Німеччині — надала бразильському короткошерстому статус визнаної породи. Це зробило його першою бразильською породою котів із міжнародним визнанням. Чинна редакція стандарту, яку WCF викладає у себе на сайті, датована 1 січня 2010 року й має код BSH.

Важливо розуміти масштаб цього визнання. Порода є в реєстрі WCF — і на цьому міжнародний список закінчується: у переліку порід FIFe (37 порід) її немає, у переліку TICA (понад 80 позицій) її немає, у переліку CFA її також немає. Тобто коли ви бачите оголошення про кошеня «Brazilian Shorthair із документами», єдина система, у якій ці документи можуть бути справжніми породними, — це WCF і клуби, що з нею працюють. У самій Бразилії повними членами WCF є дві організації: CFB — Confederação de Felinos do Brasil (Мажé, штат Ріо-де-Жанейро) і Tropicats — Federação Felina Sul-Americana (Ріо-де-Жанейро).

Ще одна деталь, яку варто тримати в голові при читанні документів. Літери BSH у системі WCF означають Brazilian Shorthair, а британську короткошерсту WCF кодує як BRI. У FIFe усе навпаки: там BSH — це саме British Shorthair. Три однакові літери в родоводі можуть означати дві різні породи залежно від того, чий бланк ви тримаєте в руках, тож дивитися треба на назву організації у шапці документа, а не лише на код.

Фразу «порода походить від вуличних котів» пишуть про багатьох, і зазвичай вона нічого не важить. Тут — важить, бо для бразильської популяції є виміряні числа, а не тільки красива легенда.

У 2008 році міжнародна група генетиків опублікувала в журналі Genomics велике дослідження «The ascent of cat breeds» (Lipinski та співавт.): понад 1100 котів, сімнадцять вільних популяцій із п’яти континентів і двадцять дві породи, усіх генотипували за мікросателітними маркерами. Бразильська вільна популяція увійшла в цю вибірку окремим рядком. Ось її показники поруч із середніми по породах:

Читається це так. Бразильські вуличні коти — не якийсь виняток серед вільних популяцій світу: за різноманіттям вони рівно посередині, поруч із італійськими, сингапурськими чи техаськими. Але від породних котів вони відрізняються помітно: середня гетерозиготність у вільних популяціях становила 0,65 ± 0,03, у породних — 0,51 ± 0,09. Автори підсумували це просто: чистопородне розведення супроводжується втратою генетичного різноманіття, причому втрата не залежить ані від популярності породи, ані від її віку. Ще один зріз того самого дослідження — аналіз молекулярної дисперсії: у вільних популяцій 86 % усієї мінливості міститься всередині популяції, у порід — лише 61 %.

Отже, коли про бразильського короткошерстого пишуть «широкий генофонд», це твердження має підставу — але стосується воно вихідної популяції, а не автоматично кожного кошеняти з родоводом. Щойно розведення замикається в межах кількох ліній, різноманіття починає падати за тими самими законами, що й у будь-якої іншої породи. Різниця в тому, чи має заводчик механізм його поповнювати.

Найцікавіший рядок у стандарті WCF — не про очі й не про хвіст. Він у розділі «Особливі положення» і складається з одного речення: клас новачків для цієї породи не дозволений за межами Бразилії. Це не формальність, а прямий опис того, як влаштований генофонд породи.

Клас новачків (Novice class, клас 17 за виставковими правилами WCF) — це процедура, якою кота без родоводу вводять у реєстр за зовнішністю. Правила такі:

• кота без зареєстрованого родоводу можна виставити в цьому класі один раз, починаючи з 6 місяців;
• виставка має відбуватися в межах власної організації власника і під наглядом племінної комісії клубу;
• клуб зобов’язаний подати судді письмове пояснення, чому саме цього кота виставляють у цьому класі;
• щоб кота зареєстрували, він має отримати оцінку «відмінно» — щонайменше 88 балів — за підписами двох суддів;
• місць у цьому класі не розподіляють і титульного сертифіката не видають.

Далі кіт потрапляє не одразу в основну племінну книгу. Правила розведення й реєстрації WCF радять клубам вести дві книги: повну — LO (Livre d’Origine) і додаткову, експериментальну — RIEX (Registre Initial et Expérimental). У додаткову записують «усіх інших» котів: ауткросів, новачків і невизнані породи. Щоб потрапити в повну книгу, кіт має належати до породи, малюнка й кольору, офіційно вписаних у стандарти WCF, і мати щонайменше три покоління тієї самої або споріднених порід — тобто саме кошеня (покоління 0), батьків, дідів і прадідів.

Португаломовні джерела описують той самий механізм побутовою мовою: бразильська федерація видає початкову реєстрацію (RI) тваринам, які підходять під тип породи, і остаточну (LO) — тим, хто набрав потрібні виставкові результати або походить із поколінь, отриманих за встановленими правилами. Щоб отримати початкову реєстрацію, кота достатньо принести на огляд.

Складіть це докупи — і виходить рідкісна конструкція. Племінна книга породи формально не закрита: у неї можна долити свіжу кров прямо з вулиці, з тієї самої популяції, чиї числа наведено вище. Але зробити це можна лише на батьківщині й лише через процедуру з двома суддями й порогом у 88 балів. Європейський чи американський заводчик такої можливості не має: за межами Бразилії його розведення закрите, як у будь-якої іншої породи, з усіма звичними наслідками — і саме тому питання «звідки взято плідників» для «бразильця» за кордоном важить більше, ніж для породи з тисячами розплідників.

Для повноти картини: чинна процедура визнання нових порід у WCF передбачає попередню виставку на 6–10 котів, потім виставку визнання, де клуб має показати двом призначеним суддям щонайменше 15 котів із повними родоводами на чотири покоління, причому не менш ніж сім із цих родоводів мусять містити три покоління чистої породи. Далі — письмові звіти суддів, затвердження стандарту комісією і рішення Генеральної асамблеї. Це той рівень доказовості, який стоїть за словом «визнана».

Далі — переказ чинного стандарту WCF (редакція від 1 січня 2010 року). Це короткий документ на одну сторінку, і майже кожен його рядок можна перевірити на живому коті.

Корпус, кінцівки, шия

Корпус середнього розміру, мускулистий — але стрункий і елегантний. Це важлива пара слів: стандарт свідомо тримає породу посередині між масивними й витягнутими типами, тож ані кремезність британця, ані тонкокістковість орієнтала тут не є метою. Лапи середньої довжини, подушечки злегка округлі. Шия міцна, але без вираженої мускулатури — це застережено окремим реченням.

Хвіст

Від середньої довжини до довгого, не широкий біля основи, злегка звужується до кінчика. На це варто звернути увагу, бо в популярних описах породи часто трапляється протилежне — «товстий біля основи». У самому стандарті написано інакше.

Голова та вуха

Голова мала або середня, форми помірного клина, довша, ніж ширша. Профіль злегка вигнутий — не прямий і не з різким стопом. Підборіддя й нижня щелепа міцні. Вуха великі: їхня висота більша за ширину основи, посаджені високо, з китичками. Китички на вухах у короткошерстої породи — деталь, яку більшість описів просто випускає, хоча вона прописана в стандарті прямим текстом.

Очі

Тут — найпоширеніша помилка в описах породи. Стандарт вимагає очі великі й круглі, широко розставлені: між ними має вміщатися півтори ширини ока. Мигдалеподібний розріз, який часто приписують «бразильцю», стандарту не відповідає. Колір очей має узгоджуватися з кольором шерсті.

Шерсть

Коротка, блискуча, щільно прилягає до тіла, шовковиста на дотик, без підшерстя. Відсутність підшерстя — не косметична подробиця: саме вона визначає і мінімальний догляд, і те, що такий кіт гірше тримає тепло, ніж двошерста порода.

Забарвлення

Визнані всі кольори й малюнки, крім поінтових. Білого допускається будь-яка кількість — від однієї плямки до майже суцільного білого кота. Тобто єдине справжнє обмеження — це сіамський тип забарвлення з темною «маскою» й кінцівками; шоколадні, лілові, циннамонові та інші варіанти під заборону стандарту не підпадають і описуються за загальним переліком кольорів WCF. Якщо вам трапиться текст, де сказано навпаки — що поінт дозволений, а циннамон ні, — це переказ із помилкою, а не стандарт.

Шкала балів

Судді розподіляють 100 балів так: корпус — 30, голова й хвіст разом — 35, очі — 5, текстура шерсті — 10, колір і малюнок — 15, кондиція — 5. Максимальна вага припадає на голову з хвостом і корпус, тобто на пропорції; колір і малюнок, попри всю строкатість породи, важать удвічі менше за корпус.

Окремо про масу тіла. Довідники зазвичай подають орієнтир 4–7 кг для дорослого кота, і в побутовому сенсі це розумний діапазон. Але варто знати, що сам стандарт WCF жодних кілограмів не називає: він описує розмір словами. Тому «породної норми ваги» в документальному розумінні не існує — є норма конкретної тварини, яку визначає ветеринар за кондицією.

Голова цієї породи потрапила навіть до анатомічної літератури: у 2016 році група з Федерального сільського університету Ріо-де-Жанейро опублікувала порівняльну краніометрію «Pelo Curto Brasileiro» й сіамців (Rocha та співавт., Revista Brasileira de Medicina Veterinária, 38, додаток 2). Виміряли 30 черепів — по 15 у кожній групі. Зі статевих відмінностей статистично значущою виявилася різниця в сіамців: у них самці мали більшу довжину черепа й ширину морди, ніж самки.

Це найтонше місце в темі, і в мережі воно розмите. Словосполучення «бразильський короткошерстий» вживають у двох різних значеннях: як назву реєстрової породи — і як побутове позначення звичайного бразильського безпородного кота. Плутанина не випадкова: тип у них справді той самий, бо порода з цього типу й зроблена.

Формально межа проста й проходить документами, а не зовнішністю:

• Порода — це кіт, записаний у племінну книгу клубу WCF: або в повну (LO), або в додаткову (RIEX), із номером реєстрації, назвою розплідника, породою, малюнком і кольором, датою народження і статтю.
• Не порода — кіт того самого вигляду без цього запису. На виставках WCF для нього є окремий клас 19, «домашні улюбленці»: це кастровані коти, які за фенотипом не відповідають визнаній породі. Їх оцінюють, але в породному ринзі вони не змагаються.

Практичний наслідок для покупця такий. Оголошення «бразильський короткошерстий» саме собою не означає нічого — це може бути і кіт із реєстрації CFB, і кошеня з двору, назване красивим ім’ям. Питання, які знімають невизначеність: у якій організації зареєстровано розплідник, у якій із двох книг записане конкретне кошеня (LO чи RIEX) і чи можна побачити номер реєстрації. Кодекс етики заводчика WCF, до речі, прямо вимагає, щоб кожне кошеня, народжене в члена федерації, було зареєстроване і не передавалося новому власнику без родоводу.

І окрема ремарка, яку варто сказати вголос: «без родоводу» не означає «поганий кіт». Бразильський двірський кіт і бразильський короткошерстий із реєстрації — за походженням та сама тварина; різниця в тому, що в другого є письмова історія походження. Якщо ви шукаєте компаньйона, а не виставкову кар’єру й розведення, вибір між ними — це питання ваших планів, а не якості тварини.

Породи, що виросли з вуличних популяцій, зазвичай не дають різких характерів: у місті природний відбір вимиває крайнощі в обидва боки — і надмірну боязкість, і надмірну агресію. «Бразилець» — типовий представник цієї логіки. Описи породи сходяться на кількох рисах: він активний, спритний, дуже орієнтований на людину й легко навчається; при цьому зберігає самостійність вуличного кота й сам обирає момент для ласки.

• Товариськість: висока. Прив’язується не до однієї людини, а до всіх, із ким живе; зазвичай нормально сходиться з дітьми й собаками.
• Потреба в увазі: висока — і це головна пересторога. Португаломовні описи породи прямо попереджають: якщо ці потреби не задовольняти, кіт стає дратівливим або відлюдькуватим.
• Мисливський інстинкт: збережений і виражений. Це нащадок кота, якого століттями «наймали» на роботу з гризунами.
• Адаптивність: порода описується як придатна і для квартирного, і для вуличного утримання. Про другий варіант — див. розділ про здоров’я: там є числа, які варто побачити до того, як відчинити котові двері у двір.

Важливо! Довге перебування наодинці такому котові дається погано. Якщо вас немає вдома більшу частину дня, план має бути продуманий заздалегідь: друга тварина, вертикальний простір, іграшки-головоломки та обов’язкові спільні ігри вранці й увечері. «Він же кіт, сам себе розважить» — для цієї породи погана стратегія.

Почнімо з чесної рамки. Породи, чисельність яких невелика, майже ніколи не мають власних скринінгових програм і породних епідеміологічних досліджень: ніхто не збирав вибірку з тисячі «бразильців», щоб порахувати частоту тієї чи іншої хвороби. Списку породних діагнозів, який ми були б готові підписати, ми тут не наводимо — і саме тому окремо наголошуємо: це прогалина в даних, а не довідка про здоров’я. Фраза про цілковиту вільність породи від спадкової патології — не висновок, а просто відсутність дослідження, переказана як висновок.

Натомість є те, що можна перевірити: дані про ту саму бразильську популяцію, з якої породу відібрали. Вони набагато корисніші за загальні слова.

Полікістоз нирок трапляється і поза перськими лініями. У 2014 році ветеринарна лабораторія Університету Бразиліа опублікувала в Journal of Veterinary Diagnostic Investigation роботу, у якій 334 коти протестували на точкову мутацію в 29-му екзоні гена PKD1 — ту саму, що спричиняє автосомно-домінантний полікістоз нирок. 188 тварин були пацієнтами університетської ветклініки, ще 146 прийшли з кампанії антирабічної вакцинації. Загальна частота мутації склала 9 %. Серед перських котів позитивними виявилися 33 %, а серед бразильських коротко- і довгошерстих котів — 7 %. Висновок авторів звучить прямо: мутація трапляється не лише в перських і споріднених із ними котів. Практичний бік цієї новини скоріше добрий: PKD1 — одна з небагатьох котячих мутацій із простим і давно доступним ДНК-тестом, тож питання «чи тестували плідників» тут має цілком конкретну відповідь.

Група крові — те, що в цієї популяції краще з’ясувати заздалегідь. У 2008 році в Veterinary Clinical Pathology вийшло дослідження частот груп крові в котів Ріо-де-Жанейро: 172 непородних короткошерстих коти з різних районів міста. Результат: 94,8 % (163 зі 172) — група A, 2,9 % — група B, 2,3 % — група AB. Автори порахували й ризик: імовірність того, що кіт із групою A при першому випадковому переливанні отримає кров групи B, становила 2,25 %. Це не «хвороба породи», а фонова характеристика популяції, і має вона два цілком практичні наслідки: перед переливанням крові тип визначають, а не вгадують; і при плануванні в’язки різні групи крові в батьків — це ризик неонатального ізоеритролізу для кошенят.

«Природний імунітет» вулиці — романтика, за якою стоять дуже конкретні цифри. Найпоказовіший матеріал тут — тривале спостереження за вільною колонією котів у зоологічному парку Ріо-де-Жанейро, опубліковане в Veterinary Parasitology: 75 котів, три роки поспіль (2002–2004), щороку — кров на аналіз.

Найважливіше в цій роботі — не самі відсотки, а спостереження авторів: попри поширення збудників колонією, клінічно виражених хвороб у котів практично не бачили. Тобто тварина, що виглядає здоровою, цілком може бути носієм FIV або FeLV. Звідси — два висновки, які варто зробити ще до появи кота в домі: тест на FIV/FeLV перед введенням нового кота в дім (особливо якщо в домі вже є коти) і серйозне ставлення до вакцинації та обробок від паразитів. «Він із міцного вуличного роду» — не аргумент; наведені числа є саме про міцний вуличний рід.

Цікаво порівняти з домашніми котами того самого міста. У 2014 році в котів Ріо, які живуть у власників, антитіла до токсоплазми знайшли лише в 5,6 % тварин зі 108 обстежених, а в жодного з 54 котів, чиї фекалії досліджували, ооцист не було. Автори звертають увагу на зворотний бік такої «чистоти»: 94,4 % цих котів ніколи не зустрічалися зі збудником, а отже, у разі першого зараження виділятимуть велику кількість ооцист у довкілля. Для родини з вагітною жінкою або людиною з ослабленим імунітетом це аргумент за домашнє утримання й за миття лотка в рукавичках, а не за паніку.

Про тривалість життя. Довідкові джерела дають для породи орієнтир 14–20 років. Найнадійніший вимір, який узагалі є в котячій медицині, — це велике дослідження VetCompass у Британії (O’Neill та співавт., Journal of Feline Medicine and Surgery, 2015): 118 016 котів у 90 клініках, детально розібрано 4009 підтверджених смертей. Медіана тривалості життя склала 14,0 року (міжквартильний розмах 9,0–17,0; максимум у вибірці — 26,7 року). Безпородні коти жили довше за породних: 14,0 проти 12,5 року. Серед причин смерті на першому місці — травма (12,2 %), далі хвороби нирок (12,1 %), неспецифічні стани (11,2 %), новоутворення (10,8 %) і об’ємні ураження (10,2 %). Крім того, довше жили коти кастровані й ті, що мали меншу масу тіла.

Ці два числа — травма на першому місці серед причин смерті й перевага котів із меншою масою — краще за будь-які загальні поради описують, де насправді лежать ризики активного кота з мисливським інстинктом. Нижче — таблиця того, як цим керувати на практиці.

І ще одне, що варто знати про документи. Кодекс етики заводчика WCF задає загальні мінімуми — адекватне утримання й ветеринарну допомогу, не більш як два помети на рік від однієї кішки (ідеально — один), передавання кошенят не раніше 12 тижнів, обов’язкове відлучення від матері, дегельмінтизація й щеплення до передавання, рекомендоване чипування, обов’язкова реєстрація й договір. Правила розведення додають вимогу не використовувати в розведенні тварин із вродженими аномаліями. Але вимоги обов’язково тестувати плідників на конкретні генетичні хвороби в цих документах немає — це залишено на розсуд клубів-членів. Отже, питання «які тести робили батькам» покупець мусить ставити сам; воно не закривається автоматично наявністю родоводу.

Шерсть

Оскільки підшерстя немає, вичісування тут — процедура на п’ять хвилин: раз на тиждень щіткою з натуральної щетини або гумовою рукавичкою. У сезон линьки (у квартирі це зазвичай весна й осінь) — двічі на тиждень. Купання за потреби, а не за розкладом: якщо кіт вимазався або ви готуєте його до виставки. Часте миття шерсті без підшерстя нічого не покращує.

Очі, вуха, кігті, зуби

• Очі: протирайте окремою безворсовою серветкою для кожного ока, зволоженою фізрозчином. Постійні виділення — привід до лікаря, а не до частішого протирання.
• Вуха: огляд раз на два тижні. Великі вуха з китичками добре провітрюються, але й краще збирають пил і насіння трав під час прогулянок. Темний налипаючий наліт із запахом — не «сірка», а привід перевіритися на кліща.
• Кігті: активному коту з повноцінною дряпалкою стрижка часто взагалі не потрібна — спершу забезпечте дряпалку. Якщо стрижете, знімайте лише прозорий кінчик, не зачіпаючи рожеву пульпу.
• Зуби: хвороби зубів і ясен — одна з найчастіших причин звернень до ветеринара в котів узагалі, а в бразильському дослідженні ураження ротової порожнини навіть виявилося пов’язаним із носійством FIV. Чищення зубів кілька разів на тиждень і щорічний огляд рота — базовий мінімум.

Простір і активність

Щодня 30–40 хвилин інтерактивного «полювання» — вудочка, м’ячики, паперова кулька — плюс вертикаль: полиці, котяче дерево, підвіконня з оглядом. Це не забаганка: у кота з непогашеним мисливським інстинктом енергія знайде вихід або в грі, або у ваших шторах і горщиках із рослинами. Ігри-полювання добре закінчувати «здобиччю»: спіймав іграшку — отримав шматочок корму. Тоді послідовність «пошук — переслідування — захоплення — їжа» замикається, і кіт заспокоюється, а не залишається збудженим.

Спеціальної «породної дієти» для бразильського короткошерстого не існує, та й не могло б: породу зробили з популяції, яка століттями їла все, що знаходила в порту. Тому в основі — звичайні правила годування домашнього кота, з двома акцентами, що випливають із наведених вище даних.

• Контроль маси — головне. У великій ветеринарній вибірці менша маса тіла асоціювалася з довшим життям. Практично це означає: годувати порціями, а не «підсипати в миску»; зважувати кота раз на місяць і записувати; враховувати ласощі в добовій нормі, а не «понад».
• Вода. Коти п’ють мало й неохоче. Вологий корм у раціоні, кілька мисок із водою в різних кімнатах, фонтанчик, якщо кіт віддає йому перевагу, — усе це працює на здоров’я сечовивідних шляхів надійніше за будь-яку «профілактичну» добавку.
• Повнораціонний корм. Найпростіший спосіб не помилитися з балансом — обрати повнораціонний корм, що відповідає віку й рівню активності кота, і не змішувати його з домашньою їжею «на око».
• Іграшки-годівниці. Для кота з мисливським типом поведінки це рідкісний випадок, коли одна річ вирішує два завдання: сповільнює їдіння й дає розумове навантаження.

Що годувати кошеня, вагітну кішку чи кота з діагнозом — вирішує ветеринарний лікар. Раціон при хворобах нирок або сечокам’яній хворобі підбирають індивідуально, і «поради з інтернету» тут шкодять більше, ніж будь-де.

Опис породи в усіх джерелах сходиться на одному: цей кіт розумний і швидко вчиться. Це не привід чекати від нього циркової програми — це привід використати навчання там, де воно реально полегшує життя обом.

• Переноска. Найкорисніша навичка з усіх. Переноска стоїть відкритою в кімнаті постійно, у ній лежить щось приємне, туди інколи «випадково» падає ласощ. Через кілька тижнів поїздка до ветеринара перестає бути катастрофою.
• Шлейка. Привчають поступово й змалку: спершу вдягання без прогулянки, потім кілька хвилин у квартирі, потім тихий двір. Вулиця безпечна лише для вакцинованого й обробленого від паразитів кота, і лише там, де немає жвавих доріг.
• Клікер. Кіт добре працює на маркер і ласощ. «Сидіти», «іди сюди», «на місце», спокійне ставлення до огляду лап і вух — усе це вчиться короткими сесіями по дві-три хвилини.
• Чого не робити. Покарання й крик з котом не працюють у принципі: вони не гасять поведінку, а вчать боятися людини. Небажану поведінку прибирають, змінюючи умови — прибрати спокусу, дати дозволену альтернативу, підкріпити її.

Соціалізація кошеняти — це вікно, а не постійна опція. Кодекс WCF вимагає віддавати кошенят не раніше 12 тижнів, і це не бюрократія: перші місяці поруч із матір’ю й однопометниками формують те, як кіт поводитиметься з людьми й тваринами все життя.

Бразильський короткошерстий — не єдина порода, зроблена з «народного» кота: рівно тим самим шляхом свого часу пішли Британські острови й США. Порівняння з ними показує, чим саме бразильський випадок відрізняється.

• Це перша бразильська порода котів із міжнародним визнанням — від WCF, 1998 рік, код BSH. У переліках FIFe, TICA і CFA її немає.
• Стандарт вимагає круглих очей (не мигдалеподібних), вух із китичками, хвоста не широкого біля основи й допускає всі забарвлення, крім поінтових.
• Племінну книгу породи можна поповнювати котами з вулиці — але тільки в Бразилії й тільки через клас новачків із порогом 88 балів і двома суддями.
• Про широкий генофонд вихідної популяції є виміряні числа: гетерозиготність 0,66 проти 0,51 у середньому по породах.
• Породних медичних досліджень немає — і це прогалина в даних, а не сертифікат здоров’я. Те, що виміряно в бразильській популяції (PKD1, групи крові, FIV/FeLV), варто врахувати при виборі кошеняти.

• World Cat Federation. Стандарт породи Brazilian Shorthair (BSH), редакція від 01.01.2010.
• World Cat Federation. Виставкові класи (клас 17 «новачки», клас 19 «домашні улюбленці»); Правила розведення й реєстрації (реєстри LO та RIEX); Кодекс етики заводчика; Правила визнання нових порід; перелік повних членів.
• Fédération Internationale Féline; The International Cat Association; Cat Fanciers’ Association — офіційні переліки визнаних порід.
• Lipinski M.J. та ін. The ascent of cat breeds: genetic evaluations of breeds and worldwide random-bred populations. Genomics, 2008.
• Nilson S.M. та ін. Genetics of randomly bred cats support the cradle of cat domestication being in the Near East. Heredity, 2022.
• Medeiros M.A. та ін. Frequencies of feline blood types in the Rio de Janeiro area of Brazil. Veterinary Clinical Pathology, 2008.
• Scalon M.C. та ін. Touchdown PCR detection of polycystic kidney disease and laboratory findings in different cat populations. Journal of Veterinary Diagnostic Investigation, 2014.
• Mendes-de-Almeida F. та ін. Follow-up of the health conditions of an urban colony of free-roaming cats in the city of Rio de Janeiro, Brazil. Veterinary Parasitology, 2007.
• Bastos B.F. та ін. Seroprevalence of Toxoplasma gondii and retroviral status of client-owned pet cats in Rio de Janeiro, Brazil. Revista do Instituto de Medicina Tropical de São Paulo, 2014.
• O’Neill D.G. та ін. Longevity and mortality of cats attending primary care veterinary practices in England. Journal of Feline Medicine and Surgery, 2015.
• Rocha P.S. та ін. Craniometria comparada em gatos Pelo Curto Brasileiro e Siamês. Revista Brasileira de Medicina Veterinária, 2016.