Історія породи
Історія ентлебухер зенненхунда тісно пов’язана з альпійськими луками Швейцарії, а саме з долиною Ентлебух в кантоні Люцерн, завдяки якій порода й отримала свою назву. Це найменший з чотирьох видів швейцарських зенненхундів, до яких також належать аппенцеллер зенненхунд, бернський зенненхунд та великий швейцарський зенненхунд. Протягом століть ці собаки були незамінними помічниками пастухів: вони вправно переганяли худобу, охороняли ферми та майно, а завдяки своєму дзвінкому голосу попереджали про наближення чужинців.
Вперше під назвою «ентлібухерхунд» порода згадується у 1889 році. Проте довгий час ентлебухерів не відрізняли від дуже схожих на них аппенцеллерів. Ситуація змінилася завдяки зусиллям професора Альберта Хайма, видатного геолога та великого шанувальника швейцарських порід. У 1913 році на виставці в Лангенталі йому представили чотирьох представників цієї породи з природно куцим хвостом. Саме завдяки Хайму їх було визнано самостійною, четвертою породою зенненхундів, та внесено до Швейцарської племінної книги (SHSB).
Незважаючи на офіційне визнання, розвиток породи йшов повільно. Лише 28 серпня 1926 року було засновано Швейцарський клуб любителів ентлебухер зенненхунда, а перший офіційний стандарт породи був складений у 1927 році. Порода досі залишається досить рідкісною за межами своєї батьківщини, хоча її видатні робочі якості, інтелект та відданий характер поступово знаходять все більше прихильників у світі.
Як виглядає Ентлебухер зенненхунд: опис зовнішності
Ентлебухер зенненхунд – це собака середнього розміру, компактної, трохи витягнутої статури з добре розвиненою мускулатурою. Його зовнішність випромінює силу, спритність та витривалість.
- Голова: Пропорційна до тіла, має клиноподібну форму. Череп досить плоский і широкий, поступово звужується до морди. Перехід від чола до морди виражений слабо.
- Морда: Сильна, добре змодельована, спинка носа пряма. Мочка носа завжди чорна. Губи щільно прилягають, мають чорну пігментацію.
- Очі: Досить маленькі, округлої форми, від темно-карого до горіхового кольору. Вираз очей – живий, уважний та доброзичливий. Повіки щільно прилягають, з чорною окантовкою.
- Вуха: Поставлені високо, не надто великі, трикутної форми із заокругленими кінчиками. У спокійному стані висять, прилягаючи до щік, а при збудженні трохи піднімаються біля основи і повертаються вперед.
- Корпус: Міцний, злегка подовжений (співвідношення висоти в холці до довжини тіла приблизно 8:10). Спина пряма, широка та міцна. Грудна клітка широка, глибока, овальної форми.
- Хвіст: Може бути двох типів: природно довгий або вроджено куций (бобтейл). Довгий хвіст у спокої звисає вниз, в русі може підніматися до лінії спини.
- Шерсть: Коротка, жорстка на дотик, щільно прилягає до тіла, з густим підшерстком. Покровний волос блискучий.
- Забарвлення: Характерне триколірне. Основний колір – глибокий чорний з симетричними, насиченими рудувато-коричневими (підпал) та чисто білими відмітинами. Підпал розташований над очима, на щоках, з боків морди та на кінцівках. Білі відмітини включають вузьку проточину на голові, пляму на грудях, а також білі «шкарпетки» на лапах.
