Англійський фоксхаунд

Історія цієї породи сягає корінням у 16 століття. До цього часу в Англії популярним було полювання на оленя, для якого використовували важчих та повільніших собак. Однак зі зменшенням популяції оленів та зміною ландшафту (вирубка лісів), новим об’єктом пристрасті аристократії стала хитра та прудка лисиця. Для полювання на неї старі типи гончаків вже не підходили – вони були надто повільні.

Селекціонери почали схрещувати масивних гончаків типу бладхаунда з легшими та швидшими породами, такими як грейхаунди, та, ймовірно, тер’єрами для додавання злості до звіра. Результатом стала собака, яка поєднувала в собі феноменальний нюх та здатність розвивати високу швидкість на пересіченій місцевості. Варто зазначити, що генетика фоксхаунда вплинула на розвиток багатьох європейських порід. Наприклад, елегантний пуатевін (пуатевінський гончак) має у своїх жилах кров саме англійських “лисогонів”, що додало йому витривалості.

Англійський фоксхаунд справляє враження потужності без зайвої ваги. Це збалансована тварина з глибокою грудною кліткою, що забезпечує достатній об’єм легенів для тривалого бігу. Спина пряма і широка, поперек міцний. Кінцівки – це окрема гордість породи: вони повинні бути ідеально прямими, з міцною кісткою, а лапи – компактними (“котячими”), що дозволяє собаці не травмуватися на складному ґрунті.

Особливу увагу приділяють шиї – вона повинна бути довгою, щоб собаці було зручно бігти з опущеним до землі носом. Хвіст (гон) посаджений високо, шаблевидний, ніколи не закручується в кільце на спину.

Англійський фоксхаунд – це екстраверт собачого світу. Століття селекції, спрямованої на роботу у великих зграях (іноді по 50 і більше собак), повністю викорінили агресію до собі подібних. Якщо ви шукаєте собаку, яка буде конфліктувати з іншими псами на майданчику – це точно не фоксхаунд. Вони доброзичливі, толерантні та соціальні.

Однак ця “зграйність” має і зворотний бік. Ця порода погано переносить самотність. Залишений наодинці в квартирі фоксхаунд може стати руйнівником або “співаком”, чий гучний, мелодійний гавкіт чутимуть усі сусіди. У цьому плані вони кардинально відрізняються від більш самостійних порід, таких як активний рет тер’єр, який, хоч і енергійний, але більш орієнтований на індивідуальну роботу та захист території від гризунів, або ж гігантський ірландський вовкодав, який вдома поводиться значно флегматичніше та спокійніше.

Для недосвідченого ока багато гончаків виглядають однаково, але між ними є суттєві відмінності в роботі та екстер’єрі. Англійський фоксхаунд є “золотою серединою” серед своїх родичів.

Наприклад, американський фоксхаунд, який походить від англійського, є дещо легшим, вищим на ногах і швидшим, оскільки американське полювання часто проходило на більш пересіченій місцевості. З іншого боку, існує хар’єр – порода, яку часто плутають з фоксхаундом. Хар’єр менший за розміром і призначений переважно для полювання на зайця, де потрібна не стільки абсолютна швидкість, скільки маневреність. Але візуально він виглядає як зменшена копія фоксхаунда.

Тут починається найцікавіше. Багато джерел називають фоксхаундів “важкими у навчанні”. Це не зовсім так. Вони розумні, але самє їхній розум заточений під самостійне прийняття рішень під час гону. Вони не будуть заглядати вам в очі, чекаючи команди “сидіти”, якщо їхній ніс відчув свіжий слід.

Ключ до успіху – позитивне підкріплення і терпіння. Жорсткі методи не працюють; вони лише зроблять собаку замкнутою. Основна проблема на прогулянках – “глухота” до команд, коли вмикається мисливський інстинкт. Тому відпрацювання команди “До мене!” має бути пріоритетом №1 з перших днів.

Утримання Англійського фоксхаунда вимагає розуміння його природи. Це не диванна собака. Ідеальне середовище – це заміський будинок з великою обгородженою територією та наявність іншої собаки-компаньйона. У квартирі утримувати їх можнна, але це вимагає титанічних зусиль з боку власника щодо вигулу.

• Шерсть: Догляд мінімальний. Достатньо раз на тиждень проходити спеціальною рукавицею або щіткою з натуральної щетини, щоб видалити відмерлі волоски. Линяння середнє.
• Вуха: Це слабке місце всіх висловухих собак. Через погану вентиляцію вушного каналу там може накопичуватися волога та розвиватися інфекція. Огляд та чистка повинні бути регулярними, особливо після прогулянок у лісі.
• Кігті: Фоксхаунди мають міцні кігті, які швидко ростуть. Якщо собака не бігає достатньо по твердому ґрунту (асфальт, каміння), кігті потрібно підстригати.

Англійський фоксхаунд — класичний гончак зграї: витривалий, доброзичливий і невтомний, із легким врівноваженим характером. Створений полювати у великій зграї, він обожнює компанію собак і людей і погано переносить самотність. Це атлетичний пес для села, якому потрібні простір і 2+ години руху щодня — не для квартири. Через глибокі груди є ризик завороту шлунка; довгі вуха схильні до отитів.

Загалом це дуже здорова порода, адже слабкі особини просто не виживали під час жорсткого відбору на полюванні. Вони не страждають від надмірної декоративності. Проте є ряд захворювань, про які варто знати майбутньому власнику.

Оскільки Англійський фоксхаунд витрачає колосальну кількість енергії, його раціон має бути відповідним. Якщо собака використовується в реальному полюванні або спорті (канікрос, байкджорінг), їй потрібен висококалорійний корм з високим вмістом білка та жирів. Для домашнього улюбленця з помірними навантаженнями калорійність слід знижувати, оскільки фоксхаунди люблять поїсти і можуть швидко набрати зайву вагу, що дасть навантаження на суглоби.

Важливо дотримуватися режиму годування: ніколи не годуйте собаку безпосередньо перед активним бігом або відразу після нього, щоб уникнути завороту шлунка – небезпечного стану, поширеного серед собак з глибокою грудною кліткою.