Історія походження глен оф імаал тер’єра
Історія породи глен оф імаал тер’єр сягає корінням у віддалену й сувору долину Глен оф Імаал в горах графства Уіклоу на сході Ірландії. Ця місцевість століттями була ізольованою, що сприяло формуванню унікальної породи, ідеально пристосованої до місцевих умов. Перші згадки про цих собак датуються ще XVI століттям, коли фламандські солдати, які отримали землі за службу британській короні, привезли з собою своїх низькорослих тер’єрів. Схрещуючись із місцевими ірландськими собаками, вони заклали основу для майбутніх гленів.
Життя в долині було непростим, і від собак вимагалася не краса, а функціональність. Глени були справжніми роботягами. Їх головним завданням було полювання на борсуків та лисиць, причому часто доводилося працювати мовчки, щоб не сполохати здобич. На відміну від багатьох інших тер’єрів, вони не гавкали в норі, а мовчки виганяли звіра або вступали з ним у сутичку. Крім того, вони були незамінними винищувачами гризунів у фермерських господарствах.
Однією з найцікавіших функцій цих собак була робота в «вертелі» (turnspit dog). Це були спеціальні колеса, схожі на колеса для хом’яків, які собаки обертали, приводячи в рух рожен для смаження м’яса на кухні. Ця важка праця вимагала неабиякої сили та витривалості, що й сформувало міцну, кремезну статуру породи. Через свою приземкувату будову та витривалість вони ідеально підходили для цієї монотонної, але важливої роботи.
Вперше породу представили на виставці в Англії у 1870 році, але тоді всіх ірландських тер’єрів об’єднували під однією назвою. Офіційне визнання від Ірландського клубу собаківництва глен оф імаал тер’єр отримав лише в 1934 році, ставши однією з останніх визнаних ірландських порід. Англійський клуб собаківництва визнав їх у 1975 році, а Американський - у 2004. Попри свою багату історію, порода й досі залишається досить рідкісною за межами рідної Ірландії та невеликих спільнот ентузіастів по всьому світу.
Як виглядає глен оф імаал тер’єр: стандарт та опис зовнішності
Глен оф імаал тер’єр справляє враження великої сили та міці в компактному тілі. Це собака середнього розміру, приземкуватий, з довгим тулубом і короткими, викривленими передніми лапами. Його зовнішність повністю відповідає його робочому минулому.
- Голова: Череп широкий і помірної довжини. Перехід від лоба до морди (стоп) чітко виражений. Морда потужна, звужується до носа. Ніс обов’язково чорного кольору.
- Очі: Коричневі, середнього розміру, округлої форми. Погляд розумний та спокійний.
- Вуха: Невеликі, трояндоподібні або напівстоячі. У стані спокою вони притиснуті до голови, а коли собака насторожений — піднімаються на хрящах. Купірування вух заборонено стандартом.
- Корпус: Довгий і міцний. Лінія верху пряма. Груди широкі та глибокі. Шия дуже м’язиста і сильна, середньої довжини.
- Хвіст: Раніше хвіст купірували, але зараз у більшості країн це заборонено. Природний хвіст сильний біля основи, звужується до кінця і тримається весело, але не закидається на спину. Він має бути добре збалансованим із загальним виглядом собаки.
- Кінцівки: Передні кінцівки короткі, викривлені та м’язисті. Лапи розвернуті назовні. Це характерна риса породи, що допомагала їм ефективно рити землю. Задні кінцівки сильні та м’язисті. Лапи компактні та міцні.
- Шерсть: Подвійна. Підшерсток м’який, а остьове волосся жорстке, середньої довжини. Така структура шерсті чудово захищає від негоди.
- Забарвлення: Стандарт допускає два основних типи забарвлення: пшеничне (від світло-кремового до рудого) та тигрове (блакитно-тигрове). Цуценята часто народжуються темнішими (блакитними, пшеничними або рудими) і з часом світлішають, досягаючи остаточного забарвлення до 1.5–2 років.
