Історія та походження породи
Історія появи жорсткошерстих пойнтер-грифонів нерозривно пов’язана з ім’ям Едуарда Кортальса (Eduard Korthals), голландського селекціонера, який жив у 19 столітті. Кортальс, син багатого судновласника, мав пристрасть до мисливських собак і поставив собі за мету створити ідеального універсального мисливця. Він прагнув вивести собаку, здатного працювати на будь-якій місцевості (включаючи болота та густі зарості), мати стійкість до несприятливої погоди, чудовий нюх і, що важливо, тісно співпрацювати з мисливцем.
Роботу над породою він розпочав приблизно у 1874 році. Хоча Кортальс був голландцем, значну частину своєї роботи він проводив у Німеччині, а згодом у Франції, що й досі викликає суперечки про «національність» породи. Франція врешті-решт визнала її своєю.
Генофонд грифона Кортальса склали найкращі мисливські собаки того часу. Вважається, що в селекції брали участь:
- Французькі та німецькі грифони
- Різні спаніелі (можливо, французькі спаніелі)
- Пойнтери та сеттери
- Барбе (французький водяний собака)
- Можливо, нідерландський Стабіхун
Кортальс вів надзвичайно ретельні племінні книги. Вимоглива селекція потомства дозвлила йому закріпити бажані риси. Вже у 1887 році був опублікований перший стандарт породи. Порода швидко здобула популярність серед європейських мисливців завдяки своїй універсальності - грифон Кортальса міг знаходити дичину, робити стійку (пойнтер) і приносити здобич (ретривер), причому як на суші, так і з води.
Як виглядає грифон Кортальса: стандарт та зовнішність
Грифон Кортальса - це собака середнього розміру, міцної, але не важкої статури, що справляє враження сили та витривалості. Його вигляд має бути дещо «розпатланим», але не недоглянутим.
Голова та морда
Найхарактерніша риса породи. Голова велика і довга, з виразним, але не надто різким переходом від лоба до морди (стоп). Череп не надто широкий. Що робить його впізнаваним - це жорстка шерсть на морді, що утворює густі брови, вуса та бороду. Ці «прикраси» не лише надають йому мудрого вигляду, але й захищають морду під час роботи в густих заростях.
Очі та вуха
Очі великі, округлі, зазвичай жовтого або карого кольору, з розумним і доброзичливим виразом. Брови захищають очі від гілок. Вуха середнього розміру, пласкі, посаджені на рівні очей, злегка закруглені на кінцях і вкриті коротшою, але все ще жорсткою шерстю.
Тіло та хвіст
Тіло трохи довше, ніж висота в холці, що надає йому прямокутного формату. Спина міцна і пряма. Грудна клітка глибока, сягає ліктьових суглобів, але не надто широка, що дозволяє собаці легко рухатися в заростях. Хвіст посаджений відносно високо, продовжує лінію спини. Історично його купірували на третину або половину довжини. Сьогодні в багатьох країнах купірування заборонене, і собаки мають природний, довгий хвіст, який вони несуть горизонтально або злегка піднятим.
Лапи та унікальна риса
Лапи округлі, міцні, зі щільно зібраними пальцями. Унікальною особливістю грифонів Кортальса є наявність перетинок між пальцями. Ця адаптація робить їх чудовими плавцями і допомагає ефективно працювати у воді та на болотах, що було однією з головних цілей Едуарда Кортальса.
Шерсть та забарвлення
Шерсть - це візитівка породи. Вона подвійна:
- Зовнішня шерсть: Жорстка, дротоподібна, пряма або злегка хвиляста, але ніколи не кучерява чи ватна. На дотик вона нагадує щетину кабана. Довжина 3–5 см.
- Підшерсток: Густий, м’який і тонкий, він забезпечує чудову теплоізоляцію і є водонепроникним.
Така структура шерсті ідеально захищає собаку від холодної води, колючих кущів та негоди. Стандартні варіанти забарвлення:
- Сталево-сірий з коричневими плямами (найпоширеніший).
- Суцільний коричневий (часто з сивиною на грудях).
- Біло-коричневий.
- Рідше - біло-помаранчевий.
Чорне забарвлення є дискваліфікуючою ознакою.
