Історія породи: шлях від забуття
Історія цієї породи сягає корінням у глибоку давнину. Кан де паллейро - маловідома, та насправді прадавня порода, що супроводжувала кельтські племена під час їхньої експансії на Іберійський півострів. Вони є нащадками індоєвропейських собак, що дає їм спільне походження з такими породами, як бельгійська, голландська, німецька та пікардійська вівчарки. Протягом кількох сторіч вони охороняють стада худоби і обійстя господаря в суворих умовах Галісії.
Невибагливі, розумні і слухняні, ці собаки довгий час були незамінними помічниками фермерів. Однак, з розвитком індустріалізації та модою на іноземні породи у XX столітті, їхня популяція почала стрімко скорочуватися. Кан де палейро безконтрольно схрещувалися з іншими собаками, поповнювали генофонди інших порід і опинились на межі повного зникнення.
Ситуація стала критичною у 1990-х роках. З метою відновлення популяції влада Іспанії, а саме уряд Галісії (Xunta de Galicia), оголосила масштабний пошук чистокровних солом’яних собак. У 1999 році, коли стартувала офіційна програма відновлення, таких налічили всього два десятки типових представників, що зберегли фенотип та робочі якості. Дев’ять років копіткої племінної роботи, генетичних тестів та відбору збільшили їхню кількість у вісім разів.
Цілеспрямоване розведення кан де паллейро триває й досі під егідою клубу «Club da Raza Can de Palleiro». Відтак «галісійські собаки із сараю для соломи» знову служать пастухами, сторожами, а завдяки своєму винятковому нюху та інтелекту - поводирями і рятівниками в службах надзвичайних ситуацій.
Зовнішній вигляд породи
У зовнішності солом’яних собак пересічний спостерігач може помітити «участь» німецьких вівчарок, проте кан де палейро має більш «дикий», вовчий вигляд і менш кутасті форми. Це собаки мезоморфного типу, міцні, з подовженим корпусом, мускулистою шиєю і глибокою грудною кліткою, що забезпечує великий об’єм легень для витривалого бігу.
Голова та морда
Голова у кан де палейро пірамідальної форми, пропорційна до тіла. Череп плоский і широкий. Їхня морда звужується до носа, але не є загостреною, як у шпіців. Перехід від чола до морди (стоп) плавний, не різко виражений. Губи щільні, не обвислі, завжди пігментовані чорним кольором, як і мочка носа. Погляд - одна з візитівок породи: він жвавий, зацікавлений і дуже виразний. Очі середнього розміру, мигдалеподібної форми, колір варіюється від темно-карого до медового (бурштинового), залежно від забарвлення шерсті.
Великі вуха стирчать вгору, мають трикутну форму і широку основу. Вони дуже рухливі, що дозволяє собаці вловлювати найменші звуки. У стані спокою вуха можуть бути трохи розведені в сторони.
Корпус та хвіст
Спина пряма і мускулиста, поперек широкий. Волохатий хвіст несеться високо, особливо під час руху або збудження, але ніколи не лягаючи на спину і не закручуючись у кільце. У стані спокою хвіст опущений вниз і сягає скакальних суглобів. Характерною ознакою є густа шерсть на хвості, що нагадує лисячий хвіст.
Кінцівки прямі, сильні, з добре вираженими кутами зчленувань, що забезпечує вільні та розмашисті рухи. Лапи овальні («котячі»), з міцними подушечками, що дозволяють собаці пересуватися по складному кам’янистому рельєфу Галісії без травм.
Шерсть та забарвлення
Густа і груба шерсть кан де палейро - це їхній природний захист від дощів та вітрів Атлантики. Підшерстя щільне, особливо в зимовий період. Забарвлення, зазвичай, суцільне. Стандарт породи виділяє кілька основних типів:
- Пісочний (Capa areia): найпоширеніший, варіюється від світлого кремового до насиченого рудого.
- Чорний (Capa negra): глибокий чорний колір, іноді з невеликими білими відмітинами на грудях або лапах.
- Вовчий (Capa lobeira): зонарне забарвлення, де волосся має чергування світлих і темних зон, що надає собаці схожості з вовком.
- Шоколадний: зустрічається рідше.
Якщо вас цікавлять інші рідкісні породи з унікальним забарвленням та історією, рекомендуємо ознайомитись зі статтями про кан гуїчо (куіскуело), який також походить з цього регіону, або про маленького, але хороброго кай лео.
