Як виглядає каролінський собака за стандартом
Обидва стандарти описують собаку середнього розміру, легкого чи середнього кістяка, який має вигляд «невеликого шакала» в поєднанні з рисами середнього хорта. Тіло прямокутне, спина пряма, талія виражена, підрив живота глибокий. Саме тому в UKC порода стоїть серед хортів і парій, а не серед шпіців — попри стоячі вуха. Схожу комбінацію сухої статури й пристосованості до спекотного клімату має караванний хорт (мадхольський собака).
- Голова. Згори утворює трикутник, звужений до сильної загостреної морди з розвиненими жувальними м’язами. Стоп ледь помітний, але виражений. У молодих собак на лобі буває дрібна зморшкуватість — ефект «нахмуреності». Довжина морди приблизно дорівнює довжині черепної частини.
- Шия. Найфункціональніший опис у всьому стандарті: шия сильна, з вираженим гребенем, і вона дає собаці змогу «робити швидкі й ефективні ударні рухи головою згори вниз під час полювання у високій траві». Коротка або сира шия — серйозний недолік.
- Вуха. Рухливі, трикутні з широкою основою, тонкі, з ледь заокругленим кінчиком; у настороженому стані стоячі, але можуть обертатися назад і лягати вздовж шиї. Стандарт окремо описує характерну позу: одне вухо жорстко підняте, друге обертається, слухаючи оточення. Напівстоячі вуха допускаються, але караються за ступенем відхилення.
- Очі. Мигдалеподібні, карі, бурштинові або жовті, поставлені косо — зовнішній кут вище за внутрішній. Повіки чорні й суцільно окантовані. Будь-який інший колір — недолік, а блакитні очі — дискваліфікація в обох стандартах.
- Хвіст. Найвпізнаваніша риса. Посаджений горизонтально, як продовження хребта; приблизно остання третина загинається назад у бік голови — це і є «риболовний гачок». У настороженому стані хвіст тримається приблизно під кутом 45 градусів над горизонталлю. Хвіст ніколи не має повністю закручуватися на спину. Прямий хвіст — серйозний недолік; хвіст без гачка на кінці — недолік. Кінчик часто білий.
- Кінцівки. Передні прямі й часто поставлені ближче одна до одної, ніж у більшості порід; гнучкі п’ясті мають кут 15–20 градусів. Задні пасторалі довші за передні. Прибулі пальці на задніх кінцівках можуть бути присутні й навіть подвоєні.
Шерсть і масть. Шерсть прилегла, її довжина залежить від сезону: зимова й у собак холодного клімату помітно важча за літню. На голові, вухах і передніх ногах волос короткий і гладкий; по шиї, холці та спині проходять грубіші остьові волоски, довші за підшерсток, які при збудженні стають дибки й можуть здаватися темнішою смугою.
Найпоширеніша масть — усі відтінки імбирного: від рудувато-імбирного до світло-солом’яного, блідо-жовтого чи бежевого, причому на різних ділянках тіла відтінок може відрізнятися. Крім імбирної, стандарти дозволяють суцільно чорну (з незначними білими відмітинами або без них), чорно-підпалу та рябу (piebald). Крап дозволений лише на білих «шкарпетках» і лапах, по корпусу — ні.
Про «крила ангела». Світліші бежеві відмітини за плечима справді мають власну назву — angel wings. Але стандарти пишуть про них рівно те, що вони зазвичай є в імбирних собак і в частини чорно-підпалих. Це не «ознака чистокровності» і не тест на походження — таке трактування дописала популярна література, а не стандарт.
Де два реєстри розходяться. Тексти близькі, але не тотожні, і різниця стосується речей, за якими знімають із рингу. Стандарт UKC дискваліфікує суцільно білий окрас, крипторхізм (однобічний або двобічний) і злобність чи надмірну боязкість; у переліку дискваліфікацій стандарту від Carolina Dog Fanciers of America цих трьох пунктів немає. Дрібніше, але показово: язик за UKC буває «повністю рожевий, із синьо-чорними плямами або повністю чорний», а за версією CDFA — ще й фіолетовий. Не зводьте два реєстри в «єдину правду»: називайте, хто що каже.
