Каталонська вівчарка — Історія та стандарт

Історія походження породи каталонська вівчарка

Коріння каталонської вівчарки сягають глибини століть, і її предками, найімовірніше, були різноманітні гірські пастуші собаки Піренейського півострова. Вважається, що значний вплив на формування породи мала піренейська вівчарка довгошерстна, з якою каталонці мають спільні риси як у зовнішності, так і в робочих якостях. Перший стійкий породний тип почав формуватися у 18 столітті, коли пастухи цілеспрямовано відбирали собак, найкраще пристосованих до суворих умов гір та ефективної роботи з отарами. Головними критеріями були витривалість, інтелект, слухняність та здатність самостійно приймати рішення.

Офіційне визнання прийшло до породи значно пізніше. У 1911 році каталонську вівчарку визнали однією з національних порід Іспанії. Важливою віхою стало те, що стандарт цієї породи став першим іспанським стандартом, визнаним Міжнародною кінологічною федерацією (FCI). Це відкрило для каталонської вівчарки шлях на міжнародні виставки та сприяло її популяризації за межами батьківщини. Під час Громадянської війни в Іспанії (1936–1939 рр.) ці собаки продемонстрували свою універсальність та відвагу, виконуючи обов’язки листонош та вартових, доставляючи повідомлення та охороняючи важливі об’єкти.

Зовнішній вигляд та стандарт породи каталонська вівчарка

Каталонська вівчарка – це собака середнього розміру, міцної, але не важкої статури, з добре розвиненою мускулатурою. Формат тіла злегка розтягнутий, тобто довжина тулуба трохи перевищує висоту в холці. Це надає собаці спритності та витривалості, необхідних для тривалої роботи.

Голова у каталонської вівчарки міцна, клиноподібної форми, пропорційна до тіла. Череп злегка опуклий, перехід від чола до морди помірний. Морда пряма, трохи коротша за черепну частину. Характерною ознакою є густі брови, борода та вуса, що надають їй дещо суворого, але розумного виразу.

Очі великі, круглі, дуже виразні, темно-бурштинового кольору, що свідчить про жвавий інтелект.

Вуха трикутної форми, високо посаджені, рухливі, можуть бути стоячими або напівстоячими з опущеними кінчиками, що прилягають до голови.

Ніс завжди чорний.

Шерсть – одна з головних прикмет породи. Вона довга, пряма або злегка хвиляста, досить жорстка на дотик, з густим підшерстком, який надійно захищає собаку від негоди. На голові шерсть утворює характерні брови, вуса та бороду. Линька відбувається двічі на рік і досить специфічно: спочатку линяє передня частина тіла, а потім – задня. Існує також рідкісний короткошерстий різновид, але довгошерсті собаки є більш типовими представниками породи.

Забарвлення каталонської вівчарки дуже різноманітне і зазвичай є результатом змішування різних відтінків волосся: палевого, рудувато-коричневого, сірого, чорного. Якщо дивитися здалеку, собака може здаватися однотонною, але зблизька видно, що кінчики волосся часто мають темніший відтінок. Основні типові забарвлення:

• Палевий: від світло-пісочного до насиченого рудого, часто з темнішими кінчиками волосся (вугільний наліт).
• Соболиний (рудий з чорними кінцями волосся): створює ефект затемнення по спині та на голові.
• Сірий: суміш чорного, сірого та білого волосся, що дає різні відтінки від світло-сірого до темно-сірого.
• Чорно-підпалий: зустрічається рідше, з характерними підпалинами над очима, на морді, грудях та кінцівках.
• Тигровий: також можливий, хоча менш поширений.

Білі плями не допускаються, за винятком невеликої відмітини на грудях або на пальцях, але суцільно біле забарвлення є дискваліфікуючою ознакою.