Історія породи
Кавказькі вівчарки — це дуже древня порода, історія якої налічує понад дві тисячі років. Їхнє коріння сягає гірських регіонів Кавказу, де вони століттями служили пастухам, охороняючи отари овець від хижаків, таких як вовки та ведмеді, а також від злодіїв. Істинне походження зараз відстежити дуже складно, тому існують лише припущення. Найбільш імовірною є версія, що їхніми предками були древні тибетські доги (мастифи). Також є версія, що ці тварини з’явилися в древній державі Урарту, що знаходилась на Вірменському нагір’ї. Деякі історики стверджують, що саме такі собаки охороняли території цієї держави в 7-ому столітті до н. е.
Суворі умови гірської місцевості, постійна боротьба за виживання та специфічні вимоги до робочих якостей сформували унікальний характер та зовнішність породи. Ізоляція в різних регіонах Кавказу призвела до появи кількох внутрішньопородних типів, що дещо відрізнялися за екстер’єром та типом шерсті. Наприклад, грузинський тип характеризується більш масивною статурою та довгою шерстю, тоді як азербайджанський та дагестанський типи часто мають коротшу шерсть та більш легку будову тіла. Ці собаки завжди були не просто помічниками, а членами родини пастуха, його надійними компаньйонами.
Цілеспрямована заводська робота з породою розпочалася в СРСР у 1920-х роках. Перший стандарт породи був затверджений у 1931 році. Під час селекції основна увага приділялася фізичній силі, витривалості, сміливості та вродженим охоронним якостям. У 1996 році були внесені зміни і затвердили новий стандарт, який діє і сьогодні. Довгий час ніхто не займався спеціальним розведенням чистокровних кавказців за межами їхньої батьківщини, що могло б відбитися на якості породи. Нині найбільш цінуються собаки, виведені в Грузії, оскільки саме там найбільш турбуються про чистоту і якість породи та відповідність стандарту.
Як виглядає Кавказька вівчарка: опис зовнішності
Кавказька вівчарка — це собака вище середнього та великого зросту, з масивною кістковою структурою та потужною, добре розвиненою мускулатурою. Її зовнішній вигляд випромінює силу, впевненість та спокій. Статевий диморфізм яскраво виражений: самці значно більші, масивніші та мужніші за самок.
- Голова: Масивна, з широким черепом та об’ємною, але не довгою мордою. Перехід від лоба до морди плавний. Губи товсті, сухі, щільно прилягають.
- Очі: Невеликі, овальної форми, темного кольору. Погляд розумний, уважний та недовірливий.
- Вуха: Високо посаджені, висячі, середнього розміру. Традиційно вуха коротко купірували, що захищало їх у сутичках з хижаками. У багатьох країнах сьогодні купірування заборонене.
- Корпус: Трохи розтягнутий. Шия коротка, дуже мускулиста. Холка добре виражена. Спина широка, пряма та міцна. Груди широкі, глибокі та округлі.
- Хвіст: Високо посаджений, у спокійному стані опущений до скакального суглоба, у збудженому — піднімається у формі серпа або кільця.
- Кінцівки: Прямі, паралельні, з потужним кістяком. Лапи великі, овальні, зібрані в комок.
Шерсть у кавказької вівчарки пряма, груба, з дуже густим і світлішим підшерстком, що дозволяє легко переносити найлютіші морози. Залежно від довжини остьового волосу розрізняють три типи шерсті:
- Довгошерстий: Довгий остьовий волос утворює «гриву» на шиї, «штани» на задніх кінцівках та «перо» на хвості.
- Короткошерстий: Шерсть відносно коротка, без гриви та «штанів».
- Проміжний: Поєднує в собі риси перших двох типів.
Забарвлення може бути різноманітним: сіре (від темного до світло-палевого), руде, палеве, буре, тигрове, рябе та плямисте. Часто забарвлення нерівномірне, з темною маскою на морді. Суцільно чорне, печінкове або генетично блакитне забарвлення є дискваліфікуючими вадами.
