Історія походження породи малий люцернський гончак
Історія малого люцернського гончака, або як його називають на батьківщині, Luzerner Niederlaufhund, тісно пов’язана з еволюцією мисливських традицій у Швейцарії наприкінці XIX - на початку XX століття. У цей період відбулися значні зміни в законодавстві, що регулювало полювання. Були введені обмеження на використання високорослих та швидких гончаків у певних кантонах, оскільки вони легко заганяли дичину на територію сусідніх мисливських угідь. Це створювало конфлікти та ускладнювало контроль над популяцією тварин.
Мисливці потребували собаку, який би зберіг усі видатні якості швейцарського гончака – гострий нюх, витривалість, дзвінкий голос та пристрасть до переслідування, – але був би повільнішим і компактнішим. Так розпочалася цілеспрямована селекційна робота зі створення низькорослої версії існуючих гончаків. За основу були взяті представники люцернського гончака, відомого своїм унікальним «блакитним» забарвленням.
Для зменшення росту їх схрещували з таксоподібними бракками (Dachsbracke), що дозволило закріпити ген коротконогості (басет-хаундизм). Результатом стала поява собаки з потужним тілом гончака, але на коротких, міцних лапах. Це не лише сповільнило їх, але й надало нових переваг: малі гончаки виявилися надзвичайно вправними у переслідуванні дичини в густих заростях, підліску та навіть у норах, куди не могли дістатися їхні високоногі предки.
Цілеспрямоване розведення призвело до формування чотирьох стійких різновидів малого швейцарського гончака, що відрізняються переважно забарвленням, кожен з яких походить від відповідного «великого» родича:
- Малий люцернський гончак (Luzerner Niederlaufhund)
- Малий бернський гончак (Berner Niederlaufhund)
- Малий юрський гончак (Jura Niederlaufhund)
- Малий швіцький гончак (Schwyzer Niederlaufhund)
Перший клуб породи «Schweizer Niederlaufhund-Club» був заснований у 1905 році. Завдяки зусиллям ентузіастів порода була стандартизована, а в 1954 році Міжнародна кінологічна федерація (FCI) офіційно визнала малого швейцарського гончака, затвердивши для нього єдиний стандарт №60 з чотирма варіаціями забарвлення. На сьогоднішній день малі швейцарські гончаки, включаючи люцернський різновид, залишаються досить рідкісними за межами своєї батьківщини та сусідніх країн, де їх високо цінують за виняткові робочі якості.
Стандарт породи та зовнішній вигляд малого люцернського гончака
Малий люцернський гончак – це собака міцної, хоча й приземкуватої статури, з видовженим корпусом та благородними рисами голови, що свідчать про його гончаче походження. Він справляє враження витривалої та рухливої тварини, незважаючи на короткі кінцівки.
Голова у нього суха, видовжена, з вузькою, але не загостреною мордою. Череп злегка опуклий, без виражених зморшок. Перехід від чола до морди (стоп) помірно виражений. Губи щільно прилягають, утворюючи чорний контур.
Очі овальної форми, середнього розміру, зазвичай темно-карого або карого кольору, з живим та доброзичливим виразом. Повіки щільно прилягають, що є важливим для захисту очей під час роботи в густих заростях.
Вуха – одна з найхарактерніших рис породи. Вони дуже довгі, посаджені низько, нижче лінії очей. У спокійному стані звисають, елегантно скручуючись у трубку та утворюючи складки. На дотик м’які та бархатисті.
Корпус видовжений, прямокутного формату. Шия м’язиста, з невеликим підвісом, що є нормою. Грудна клітка глибока та об’ємна, що забезпечує достатньо місця для легень та серця, що вкрай важливо для витривалого гончака. Спина пряма та міцна. Круп злегка скошений, що плавно переходить у хвіст.
Хвіст середньої довжини, шаблеподібної форми, є продовженням лінії крупу. У русі собака несе його трохи піднятим, але не закидає на спину.
Кінцівки короткі, але дуже міцні та кістляві. Лапи округлі, зібрані в «грудку», з твердими подушечками, що дозволяє собаці впевнено пересуватися будь-якою місцевістю.
Шерсть та забарвлення – головна гордість малого люцернського гончака. Шерсть коротка, гладка, щільно прилягає до тіла, з невеликим підшерстям. Забарвлення є унікальним: основний фон «блакитний», що створюється сумішшю чорних та білих шерстинок. По цьому фону розкиданий густий чорний крап. Допускаються (і є бажаними) великі чорні плями або чорна «мантія» (чепрак). Також обов’язковими є яскраво-руді (підпалі) відмітини над очима, на щоках, грудях та кінцівках. Біла пляма на грудях допускається, але не є бажаною.
Таблиця відповідності стандарту FCI №60
Таблиця відповідності стандарту FCI №60 · 6
| Характеристика | Відповідно до стандарту | Недоліки та дискваліфікуючі вади |
|---|---|---|
| Загальний вигляд | Компактний, низькорослий гончак, витривалий, з благородною головою | Занадто високий або низький зріст, груба або легка статура, ознаки виродження |
| Голова | Вузька, довга, суха, з помірним стопом | Коротка або кругла голова, виражений стоп, зморшки на чолі |
| Очі | Овальні, карі, з щільно прилеглими повіками | Світлі очі, вирячені або запалі, відвислі повіки (ектропіон або ентропіон) |
| Вуха | Дуже довгі, низько посаджені, скручені | Короткі, високо посаджені, пласкі вуха |
| Забарвлення | «Блакитне» (чорний крап на білому фоні), чорні плями/мантія, яскравий підпал | Відсутність підпалу, триколірне забарвлення (як у бернського гончака), суцільний чорний колір |
| Хвіст | Шаблеподібний, не закинутий на спину | Хвіст кільцем, зламаний хвіст, куций від природи |
