Історія походження малого мюнстерлендера
Історія малого мюнстерлендера тісно переплетена з історією мисливських традицій Німеччини, зокрема регіону Мюнстерланд у Вестфалії. Протягом століть тут існували так звані «собаки-птахолови» (Vogelhunde), яких використовували для полювання на пернату дичину. Ці собаки були відомі під різними назвами, зокрема «Heidewachtel» (пустковий перепелятник), що вказувало на їхню спеціалізацію. Вони були невеликими, довгошерстими, розумними та здатними працювати в густих заростях.
Наприкінці XIX століття, зі зміною законодавства про полювання в Німеччині та зростанням популярності англійських порід, місцеві породи опинилися під загрозою зникнення. Проте ентузіасти доклали зусиль для збереження цих унікальних собак. Ключовою фігурою у відродженні та становленні породи став Едмунд Ленс (Edmund Léns), шкільний вчитель з Бургштайнфурта. Разом зі своїми братами він почав цілеспрямоване розведення, збираючи вцілілих представників старих ліній «птахоловів».
Вони виявили, що ці собаки були надзвичайно універсальними: вони не тільки чудово робили стійку по птиці, але й апортували з води та працювали по кров’яному сліду. На відміну від великого мюнстерлендера, який походить від німецьких довгошерстих лягавих (Deutsch-Langhaar), малий мюнстерлендер має в своїх жилах кров старовинних іспанських та французьких спаніелів, що робить його родичем таких порід, як койкерхондьє та бретонський еспаньйол. Це пояснює його дещо відмінний стиль роботи та екстер’єр. У 1912 році було засновано «Асоціацію малих мюнстерлендерських лягавих», а в 1921 році був офіційно затверджений стандарт породи.
Стандарт породи та як виглядає малий мюнстерлендер
Малий мюнстерлендер - це собака середнього розміру, міцної та гармонійної статури, що поєднує в собі благородство та силу без будь-якої грубості. Його зовнішній вигляд свідчить про інтелект, жвавість та готовність до роботи. Загальне враження - елегантний та атлетичний мисливець.
- Голова: Суха, благородна, трохи випукла. Морда довга, міцна, з прямою спинкою носа. Перехід від чола до морди не різкий, але помітний.
- Очі: Середнього розміру, бажано якомога темнішого коричневого кольору. Погляд розумний, живий та доброзичливий. Повіки щільно прилягають.
- Вуха: Високо посаджені, широкі біля основи, звужуються до заокруглених кінчиків. Щільно прилягають до голови, вкриті довгою шерстю.
- Корпус: Злегка розтягнутого формату, з міцною, прямою спиною та мускулистим попереком. Грудна клітка глибока, але не надто широка, що забезпечує витривалість.
- Хвіст: Посаджений високо, середньої довжини. Є продовженням лінії спини. У спокійному стані опущений, в русі тримається горизонтально. Вкритий довгою шерстю, що утворює красивий «прапор».
- Шерсть: Щільна, гладка або злегка хвиляста, середньої довжини. Добре захищає від негоди та колючок. На вухах, задній стороні кінцівок та хвості утворює очоси та підвіс.
- Забарвлення: Основне забарвлення - коричнево-біле або коричнево-чале (крапчасте). Допускаються великі коричневі плями, крап або їх поєднання. Голова переважно коричнева, може бути з білою проточиною.
