Мареммо-абруцька вівчарка

• Походження: Італія (регіони Маремма та Абруццо)
• Оригінальна назва: Cane da Pastore Maremmano-Abruzzese
• Інші назви: Маремма, Мареммано, Maremma Sheepdog
• Класифікація FCI: Група 1 (Вівчарські та пастуші собаки, крім швейцарських пастуших собак), Секція 1 (Вівчарки). Без робочих випробувань.
• Рік першої згадки: I століття до н.е. (перші письмові згадки про білих пастуших собак в Італії)
• Темперамент: Відданий, сміливий, незалежний, розумний, захисник, спокійний, але пильний.

Історія мареммо-абруцької вівчарки сягає глибини віків, роблячи її однією з найдавніших пастуших порід Європи. Перші письмові згадки про великих білих собак, що охороняли стада в центральній Італії, датуються ще I століттям до нашої ери. Римські автори, такі як Марк Теренцій Варрон та Колумелла, описували цих собак як незамінних помічників пастухів. Вважається, що предками маремми були великі азійські вівчарки, які потрапили на Апеннінський півострів разом з мігруючими племенами.

Свою подвійну назву порода отримала завдяки двом італійським регіонам – Маремма (прибережна болотиста місцевість в Тоскані та Лаціо) та Абруццо (гірський регіон в центральній Італії). Історично склалося так, що в цих регіонах існували дещо відмінні типи собак, що використовувалися для охорони овець. Пастухи з Абруццо влітку переганяли свої отари на гірські пасовища, а взимку – на рівнини Маремми. Цей сезонний перегін худоби, відомий як “трансуманца”, сприяв обміну генетичним матеріалом між собаками з різних регіонів. До середини XIX століття точилися суперечки щодо того, який регіон є “справжньою” батьківщиною породи. Зрештою, у 1860-х роках професор Джузеппе Соларо запропонував об’єднану назву “мареммо-абруцька вівчарка”, визнаючи внесок обох регіонів у формування породи. Офіційне визнання та стандартизація породи відбулися значно пізніше, а єдиний стандарт був прийнятий лише в 1958 році.

Протягом століть головним завданням маремми була охорона отар від вовків та інших хижаків, а також від злодіїв. Їхній білий колір не випадковий: він дозволяв пастухам легко відрізняти своїх собак від сірих вовків, особливо в умовах поганої видимості. Ці собаки працювали самостійно, приймаючи рішення без постійного контролю людини, що сприяло розвитку їхнього високого інтелекту та незалежного характеру. Навіть сьогодні мареммо-абруцькі вівчарки успішно використовуються для охорони худоби не тільки в Італії, але й в інших країнах, зокрема в США та Австралії, де вони допомагають захищати стада від койотів та диких собак дінго.

Мареммо-абруцька вівчарка – це собака великого розміру, міцної, але не важкої статури, з добре розвиненою мускулатурою. Загальний вигляд справляє враження сили, шляхетності та деякої суворості. Її часто порівнюють з білим полярним ведмедем через масивну голову та густу білу шерсть.

Голова у маремми велика, клиноподібної форми, що нагадує ведмежу. Череп широкий, з ледь помітним стопом (переходом від лоба до морди). Морда дещо коротша за черепну частину, добре заповнена, не загострена. Мочка носа велика, чорна. Губи щільно прилягають, чорного кольору. Щелепи сильні, з ножицеподібним прикусом.

Очі мигдалеподібної форми, невеликі порівняно з розміром голови, поставлені дещо косо. Колір – від вохристого до темно-каштанового. Погляд розумний, пильний, спокійний, але уважний.

Вуха високо посаджені, V-подібної форми, висячі, але рухливі. Вони щільно прилягають до щік. У стані настороженості собака може трохи піднімати їх біля основи.

Шия сильна, м’язиста, без підвісу, приблизно дорівнює довжині голови. Навколо шиї шерсть утворює характерний “комір” або гриву, особливо виражену у псів.

Корпус дещо розтягнутий у довжину (довжина тіла приблизно на 1/18 більша за висоту в холці). Спина пряма, міцна. Поперек широкий, м’язистий. Круп широкий, м’язистий, злегка похилий. Грудна клітка глибока, об’ємна, опускається до рівня ліктів. Ребра добре вигнуті.

Хвіст посаджений низько, у спокійному стані опущений і сягає скакальних суглобів. Під час руху або збудження собака тримає його на рівні спини або трохи вище, злегка загнутим на кінці. Хвіст добре опушений.

Кінцівки прямі, паралельні, з міцним кістяком та добре розвиненою мускулатурою. Лапи овальної форми, зі щільно стиснутими пальцями та міцними чорними подушечками. Прибулі пальці, якщо є, зазвичай видаляють.

Шерсть у мареммо-абруцької вівчарки дуже густа, жорстка на дотик, пряма або з легкою хвилястістю. Підшерсток рясний, особливо в зимовий період. На голові, вухах та передній частині кінцівок шерсть коротка. На тулубі та хвості – довша, утворює очоси на задній стороні кінцівок.

Окрас виключно білий. Допускаються легкі відтінки слонової кістки, блідо-жовтогарячий або лимонний, але вони не повинні бути яскравими або утворювати плями.

Рухи для такої великої собаки напрочуд легкі та вільні. Характерний рух – розмашиста рись. Масивна статура не перешкоджає вівчарці залишатись гнучкою і легкою в русі. Образ мареммо-абруцької вівчарки величний і поважний, а поведінка, попри сторожові інстинкти, може бути вкрай доброзичливою і лагідною до своєї родини.

Мареммо-абруцька вівчарка – це собака з сильним, незалежним та врівноваженим характером. Це не той собака, який буде сліпо виконувати команди заради похвали. Її інтелект та історична роль самостійного охоронця сформували в ній здатність до аналізу ситуації та прийняття власних рішень. Тому власникам потрібно бути готовими до того, що маремма може проявляти певну впертість.

Відданість родині: Маремма глибоко прив’язується до своєї родини і вважає її своєю “стадом”, яке потрібно охороняти. Вона може обрати одного члена сім’ї як основного “вожака”, але буде вірною та люблячою до всіх. З дітьми, особливо якщо собака зростала разом з ними, маремми зазвичай дуже терплячі, ніжні та дбайливі. Вони можуть стати чудовими компаньйонами для ігор, але завжди слід пам’ятати про розміри собаки та контролювати їхню взаємодію, особливо з маленькими дітьми. Добре дресирований “білий ведмідь” дозволятиме малятам робити з собою багато чого. Якщо між дітьми виникне голосна сварка, маремма може спробувати її припинити гавкотом, втручаючись як миротворець.

Сторожові якості: Основне покликання маремми – охорона. Вона має виражений територіальний інстинкт і буде пильно стежити за своєю територією. До незнайомців ставиться з недовірою та настороженістю, але безпідставної агресії зазвичай не проявляє. Її завдання – попередити про чужинця гучним гавкотом і, за необхідності, стати на захист. Агресія може проявитися лише у випадку реальної загрози для родини чи території. Важливо з раннього віку соціалізувати собаку, знайомлячи її з різними людьми, звуками та ситуаціями, щоб вона адекватно реагувала на нові обставини.

Ставлення до інших тварин: При правильній соціалізації мареммо-абруцька вівчарка може добре уживатися з іншими тваринами в домі, особливо якщо вони росли разом. До інших собак може ставитися спокійно, але не варто очікувати від неї особливої грайливості з незнайомими собаками, особливо тієї ж статі. Інколи може проявляти домінантність. З котами та іншими дрібнішими тваринами, які є частиною її “стада”, зазвичай ладнає добре, сприймаючи їх як об’єкти для охорони.

Незалежність та інтелект: Це дуже розумні собаки, здатні швидко навчатися. Однак їхня незалежність може створювати певні труднощі в дресируванні. Маремма не буде механічно виконувати команди, якщо не бачить в цьому сенсу. Дресирування повинно базуватися на взаємній повазі, терпінні та послідовності. Грубі методи чи покарання не дадуть результату, а лише підірвуть довіру собаки. Вона чудово розуміє людську мову і, радше, стане вашим другом і помічником, аніж слугою.

Маремми не надто активні в приміщенні, вони воліють спокійно спостерігати за тим, що відбувається. Однак їм потрібен простір для руху та регулярні прогулянки. Нудьгуюча маремма без достатньої фізичної та розумової стимуляції може почати проявляти деструктивну поведінку або надмірно гавкати. Ці собаки не для всіх; вони найкраще почуватимуться у досвідчених власників, які розуміють особливості пастуших порід і готові приділяти час вихованню та соціалізації свого улюбленця.

Мареммо-абруцька вівчарка — білосніжний ангел-охоронець італійських отар: спокійна, віддана й ніжна зі своїми, але непохитна перед хижаком. Це древній ЛГД (згаданий ще римлянами), що живе поруч зі стадом як самостійний страж і потребує простору й розуміння своєї робочої природи — не для новачка. Уночі схильна гавкати. Головні ризики — дисплазія суглобів, заворот шлунка й схильність до набору ваги; густа біла шерсть рясно линяє.

Мареммо-абруцька вівчарка загалом вважається здоровою та витривалою породою, що значною мірою зумовлено її тривалою історією та природним відбором, де виживали найсильніші та найпристосованіші особини. Їхній організм адаптований до суворих умов праці та здатен витримувати значні коливання температур, від -40°C до +40°C. Багато маремм із задоволенням проводять час на вулиці за будь-якої погоди.

Хоча порода має міцний імунітет, і специфічних, властивих тільки їй захворювань, практично не існує, як і всі великі породи собак, маремми можуть мати схильність до певних проблем зі здоров’ям. Важливо знати про них, щоб забезпечити своєчасно профілактику та догляд:

1. Дисплазія кульшових суглобів (ДКС): Це поширена проблема у великих собак, яка полягає в неправильному формуванні кульшового суглоба, що може призвести до артриту, болю та кульгавості. Для профілактики важливо забезпечити цуценяті правильне харчування, не допускати надмірних фізичних навантажень у період росту та контролювати вагу собаки. Рекомендується перевіряти батьків на ДКС перед в’язкою.
2. Дисплазія ліктьових суглобів: Аналогічно до ДКС, це захворювання пов’язане з аномальним розвитком ліктьового суглоба. Симптоми та профілактика схожі.
3. Захворювання очей: Деякі лінії маремм можуть бути схильні до спадкових захворювань очей, таких як прогресуюча атрофія сітківки (PRA) або катаракта. Регулярні огляди у ветеринарного офтальмолога допоможуть виявити проблеми на ранній стадії.
4. Здуття живота (заворот шлунка): Це небезпечний для життя стан, характерний для великих собак з глибокою грудною кліткою. Він виникає, коли шлунок переповнюється газами або їжею і перекручується. Профілактика включає годування меншими порціями кілька разів на день, уникнення фізичної активності відразу після їжі та використання спеціальних мисок, що уповільнюють процес поглинання їжі.
5. Шкірні проблеми: Густа шерсть маремми може стати причиною шкірних подразнень або інфекцій (наприклад, гостра волога екзема або “хот-споти”), якщо за нею неправильно доглядати, особливо в жарку та вологу погоду. Важливо забезпечити належну гігієну та регулярне вичісування.

Незважаючи на ці потенційні проблеми, багато маремм живуть довгим і здоровим життям, особливо при належному догляді, збалансованому харчуванні та регулярних ветеринарних оглядах. Середня тривалість життя мареммо-абруцької вівчарки становить 11-13 років, хоча відомі випадки довгожительства до 15 років і навіть більше. Забезпечення здорового способу життя, включаючи достатню фізичну активність та правильне харчування, є ключем до довголіття вашого “білого велетня”.

Розкішна біла шерсть мареммо-абруцької вівчарки – одна з її найвизначніших рис, але вона ж вимагає регулярного та ретельного догляду. Існує думка, що шерсть маремми має властивості самоочищення завдяки особливій структурі та жировому покриттю, яке відштовхує бруд і воду. Це частково правда, і собака дійсно може виглядати чистою навіть після прогулянок у негоду. Однак, це не означає, що грумінг можна ігнорувати.

Розчісування: Густа подвійна шерсть маремми схильна до утворення ковтунів, особливо за вухами, на шиї (де “комір”), на “штанях” та хвості. Щоб запобігти цьому, собаку необхідно ретельно розчісувати щонайменше 2-3 рази на тиждень, а в періоди линьки (зазвичай навесні та восени) – щодня. Для цього знадобляться якісні інструменти: гребінь з рідкими та частими зубцями для розплутування ковтунів та прочісування до шкіри, а також щітка-пуходерка або фурмінатор для видалення відмерлого підшерстку. Недбале ставлення до розчісування може призвести не тільки до неестетичного вигляду, але й до шкірних проблем, таких як екзема, через недостатню вентиляцію шкіри під збитою шерстю.

Купання: Купати маремму часто не рекомендується, оскільки це може порушити природний жировий шар шерсті, який захищає її від вологи та бруду. Зазвичай достатньо купати собаку 2-3 рази на рік або за крайньої необхідності, використовуючи спеціальні шампуні для білих собак або для собак з густою шерстю. Після купання дуже важливо ретельно висушити шерсть, особливо підшерсток, щоб уникнути переохолодження та розвитку шкірних інфекцій. Для підтримки чистоти між купаннями можна використовувати сухий шампунь або просто протирати шерсть вологим рушником.

Догляд за вухами: Регулярно оглядайте вуха на наявність бруду, почервоніння або неприємного запаху. Чистіть їх за необхідності спеціальним лосьйоном для вух та ватними дисками. Не використовуйте ватні палички, щоб не пошкодити слуховий прохід.

Догляд за очима: Щодня перевіряйте очі собаки. Невеликі виділення в куточках очей – це нормально, їх можна акуратно видалити чистою вологою тканиною. Якщо виділення рясні, жовтуваті або зеленуваті, або якщо очі почервоніли, зверніться до ветеринара.

Стрижка кігтів: Кігті слід підстригати приблизно раз на місяць, якщо вони не сточуються природним шляхом під час прогулянок по твердій поверхні. Занадто довгі кігті можуть спричиняти дискомфорт при ходьбі та деформувати лапу. Використовуйте спеціальні кігтерізи для великих порід собак.

Догляд за зубами: Регулярне чищення зубів спеціальною зубною щіткою та пастою для собак допоможе запобігти утворенню зубного нальоту, каменю та захворювань ясен. Привчати до цієї процедури цуценя слід з раннього віку.

Утримувати мареммо-абруцьку вівчарку найкраще в заміських умовах, у просторому вольєрі або на добре огородженій території, де вона матиме достатньо місця для руху та зможе виконувати свої сторожові функції. Ця порода не дуже підходить для життя в квартирі через свої розміри та потребу в просторі.

Дресирування мареммо-абруцької вівчарки – це завдання, що вимагає терпіння, послідовності, розуміння психології породи та встановлення партнерських відносин. Ці собаки надзвичайно розумні, але водночас дуже незалежні. Вони були виведені для самостійної роботи, тому сліпе підпорядкування та виконання команд “аби було” – не в їхньому характері. Маремма завжди оцінює ситуацію і може відмовитися виконувати команду, якщо не бачить в ній сенсу або вважає її недоречною.

Рання соціалізація: Це ключовий аспект виховання маремми. Знайомство цуценяти з різними людьми, тваринами, звуками, місцями та ситуаціями має починатися якомога раніше – з 2-3 місячного віку, одразу після необхідних щеплень та карантину. Добре соціалізована маремма буде спокійніше реагувати на нові подразники, адекватно поводитися в суспільстві та не проявлятиме надмірної агресії чи боягузтва.

Методи дресирування: Найкраще працюють методи, засновані на позитивному підкріпленні – похвала, ласощі, гра. Фізичні покарання або жорсткі методи не тільки неефективні, але й можуть назавжди зіпсувати стосунки з собакою, викликавши у неї недовіру або навіть агресію у відповідь. Маремма добре реагує на спокійний, впевнений тон голосу. Заняття повинні бути короткими, цікавими та різноманітними, щоб собака не нудьгувала. Важливо бути послідовним у своїх вимогах.

Основні команди: Такі команди, як “До мене!”, “Сидіти!”, “Лежати!”, “Місце!”, “Фу!” або “Не можна!”, маремма здатна засвоїти досить швидко. Однак не очікуйте миттєвого та догідливого виконання, як від деяких службових порід. Мареммо-абруцька вівчарка поводиться з гідністю, без зайвого поспіху. Важливо навчити собаку реагувати на поклик, особливо під час прогулянок.

Подолання впертості: Якщо маремма вперлася і не хоче виконувати команду, не варто вступати з нею в пряму конфронтацію. Краще спробувати переключити її увагу, а потім повернутися до вправи пізніше, або знайти інший спосіб зацікавити її. Пам’ятайте, що її впертість – це часто прояв незалежного мислення, а не бажання домінувати.

Сторожові інстинкти: Не потрібно спеціально навчати маремму охороняти. Цей інстинкт у неї в крові. Завдання власника – навчити собаку контролювати свої реакції та не проявляти агресію без реальної потреби. Важливо, щоб собака розуміла, хто “свій”, а хто “чужий”, і адекватно реагувала на гостей у присутності господаря.

Рекомендується пройти курс загального послуху (ОКД) з досвідченим інструктором, який знайомий з особливостями пастуших порід. Це допоможе налагодити контакт з собакою та навчити її основним правилам поведінки. Мареммі необхідна не тільки фізична, але й розумова стимуляція. Різноманітні навчання, ігри на кмітливість та можливість виконувати “роботу” (наприклад, охороняти територію) зроблять її щасливою та врівноваженою.

Правильне харчування – запорука здоров’я, довголіття та гарного самопочуття мареммо-абруцької вівчарки. Як і інші великі пастуші собаки, маремми історично не були вибагливими в їжі, адже їхній раціон часто залежав від того, що могли запропонувати пастухи. Однак це не означає, що можна нехтувати збалансованістю та якістю корму.

Тип годування: Власники можуть обрати один з двох основних типів годування:

• Готові сухі корми: Це зручний варіант, що забезпечує збалансований раціон. Слід обирати корми преміум або супер-преміум класу для великих порід собак, враховуючи вік (цуценя, дорослий собака, літній собака) та рівень активності вашого улюбленця.
• Натуральне годування: Цей тип вимагає більше часу та знань для складання збалансованого раціону. Основою повинні бути нежирне м’ясо (яловичина, індичка, курка – якщо немає алергії), субпродукти, морська риба (без кісток), каші (рис, гречка), овочі (морква, гарбуз, кабачки), кисломолочні продукти (нежирний сир, кефір). Важливо дотримуватися правильного співвідношення білків, жирів та вуглеводів.

Особливості годування цуценят: Цуценятам маремми для правильного росту та формування міцного скелета потрібен раціон з достатнім вмістом кальцію та фосфору, а також вітаміну D. При годуванні натуральною їжею часто потрібні додаткові вітамінно-мінеральні добавки, призначені ветеринаром. При годуванні якісним сухим кормом для цуценят великих порід додаткові добавки зазвичай не потрібні, якщо інше не рекомендовано лікарем. Перегодовування цуценят великих порід дуже небезпечне, оскільки може призвести до занадто швидкого росту та проблем з суглобами.

Режим годування: Дорослу маремму зазвичай годують 1-2 рази на день, в один і той самий час. Цуценят годують частіше: до 3 місяців – 4-5 разів на день, з 3 до 6 місяців – 3-4 рази, з 6 місяців до року – 2-3 рази. Важливо, щоб собака мала постійний доступ до свіжої чистої води.

Важливі аспекти:

• Контроль ваги: Маремми схильні до набору зайвої ваги, особливо при недостатній фізичній активності. Ожиріння може призвести до проблем з суглобами, серцем та іншими органами.
• Запобігання здуттю: Не годуйте собаку безпосередньо перед або після інтенсивних фізичних навантажень. Розділяйте денну норму їжі на кілька прийомів.
• Заборонені продукти: Шоколад, цибуля, часник, виноград, родзинки, трубчасті кістки, жирна, смажена, копчена їжа – все це шкідливо і навіть небезпечно для собак.

Встановлення непорушного режиму харчування та забезпечення якісною їжею зміцнить довіру маремми до свого господаря та позитивно вплине на її здоров’я та самопочуття.

• Давня історія: Маремми – одні з найдавніших пастуших собак, їхні зображення знаходили на артефактах часів Римської імперії.
• Білий колір – не випадковість: Пастухи спеціально відбирали білих собак, щоб легко відрізняти їх від вовків у сутінках.
• Два в одному: Назва “мареммо-абруцька” об’єднує два типи собак з регіонів Маремма та Абруццо, які раніше вважалися окремими, але тісно пов’язаними. Абруцькі собаки часто мали більш густу шерсть через гірський клімат, тоді як мареммські, з рівнин, могли мати дещо коротшу.
• Самостійні охоронці: Їхня робота полягала в тому, щоб залишатися з отарою і самостійно приймати рішення щодо її захисту, часто без присутності пастуха.
• “Ведмежа” голова: Характерна клиноподібна форма голови маремми часто порівнюється з головою ведмедя.
• Захисники пінгвінів: В Австралії маремм успішно використовували для охорони колоній малих пінгвінів від лисиць та диких собак на острові Міддл-Айленд. Ця історія навіть лягла в основу фільму “Oddball” (“Дивак”).
• Не тільки вівці: Хоча традиційно вони охороняли овець, маремми також ефективно захищають велику рогату худобу, кіз, птицю та навіть альпак.
• Низький рівень агресії до “своїх”: Незважаючи на свої значні розміри та силу, маремми відомі своєю ніжністю та терплячістю до членів своєї родини, включаючи дітей та домашніх тварин, яких вони вважають частиною “стада”.
• Порода-довгожитель (для свого розміру): Багато маремм живуть 11-13 років, що є досить добрим показником для собак такого великого розміру.