Історія походження породи мареммо-абруцька вівчарка
Історія мареммо-абруцької вівчарки сягає глибини віків, роблячи її однією з найдавніших пастуших порід Європи. Перші письмові згадки про великих білих собак, що охороняли стада в центральній Італії, датуються ще I століттям до нашої ери. Римські автори, такі як Марк Теренцій Варрон та Колумелла, описували цих собак як незамінних помічників пастухів. Вважається, що предками маремми були великі азійські вівчарки, які потрапили на Апеннінський півострів разом з мігруючими племенами.
Свою подвійну назву порода отримала завдяки двом італійським регіонам – Маремма (прибережна болотиста місцевість в Тоскані та Лаціо) та Абруццо (гірський регіон в центральній Італії). Історично склалося так, що в цих регіонах існували дещо відмінні типи собак, що використовувалися для охорони овець. Пастухи з Абруццо влітку переганяли свої отари на гірські пасовища, а взимку – на рівнини Маремми. Цей сезонний перегін худоби, відомий як «трансуманца», сприяв обміну генетичним матеріалом між собаками з різних регіонів. До середини XIX століття точилися суперечки щодо того, який регіон є «справжньою» батьківщиною породи. Зрештою, у 1860-х роках професор Джузеппе Соларо запропонував об’єднану назву «мареммо-абруцька вівчарка», визнаючи внесок обох регіонів у формування породи. Офіційне визнання та стандартизація породи відбулися значно пізніше, а єдиний стандарт був прийнятий лише в 1958 році.
Протягом століть головним завданням маремми була охорона отар від вовків та інших хижаків, а також від злодіїв. Їхній білий колір не випадковий: він дозволяв пастухам легко відрізняти своїх собак від сірих вовків, особливо в умовах поганої видимості. Ці собаки працювали самостійно, приймаючи рішення без постійного контролю людини, що сприяло розвитку їхнього високого інтелекту та незалежного характеру. Навіть сьогодні мареммо-абруцькі вівчарки успішно використовуються для охорони худоби не тільки в Італії, але й в інших країнах, зокрема в США та Австралії, де вони допомагають захищати стада від койотів та диких собак дінго.
Як виглядає мареммо-абруцька вівчарка: стандарт та опис зовнішності
Мареммо-абруцька вівчарка – це собака великого розміру, міцної, але не важкої статури, з добре розвиненою мускулатурою. Загальний вигляд справляє враження сили, шляхетності та деякої суворості. Її часто порівнюють з білим полярним ведмедем через масивну голову та густу білу шерсть.
Голова у маремми велика, клиноподібної форми, що нагадує ведмежу. Череп широкий, з ледь помітним стопом (переходом від лоба до морди). Морда дещо коротша за черепну частину, добре заповнена, не загострена. Мочка носа велика, чорна. Губи щільно прилягають, чорного кольору. Щелепи сильні, з ножицеподібним прикусом.
Очі мигдалеподібної форми, невеликі порівняно з розміром голови, поставлені дещо косо. Колір – від вохристого до темно-каштанового. Погляд розумний, пильний, спокійний, але уважний.
Вуха високо посаджені, V-подібної форми, висячі, але рухливі. Вони щільно прилягають до щік. У стані настороженості собака може трохи піднімати їх біля основи.
Шия сильна, м’язиста, без підвісу, приблизно дорівнює довжині голови. Навколо шиї шерсть утворює характерний «комір» або гриву, особливо виражену у псів.
Корпус дещо розтягнутий у довжину (довжина тіла приблизно на 1/18 більша за висоту в холці). Спина пряма, міцна. Поперек широкий, м’язистий. Круп широкий, м’язистий, злегка похилий. Грудна клітка глибока, об’ємна, опускається до рівня ліктів. Ребра добре вигнуті.
Хвіст посаджений низько, у спокійному стані опущений і сягає скакальних суглобів. Під час руху або збудження собака тримає його на рівні спини або трохи вище, злегка загнутим на кінці. Хвіст добре опушений.
Кінцівки прямі, паралельні, з міцним кістяком та добре розвиненою мускулатурою. Лапи овальної форми, зі щільно стиснутими пальцями та міцними чорними подушечками. Прибулі пальці, якщо є, зазвичай видаляють.
Шерсть у мареммо-абруцької вівчарки дуже густа, жорстка на дотик, пряма або з легкою хвилястістю. Підшерсток рясний, особливо в зимовий період. На голові, вухах та передній частині кінцівок шерсть коротка. На тулубі та хвості – довша, утворює очоси на задній стороні кінцівок.
Окрас виключно білий. Допускаються легкі відтінки слонової кістки, блідо-жовтогарячий або лимонний, але вони не повинні бути яскравими або утворювати плями.
Рухи для такої великої собаки напрочуд легкі та вільні. Характерний рух – розмашиста рись. Масивна статура не перешкоджає вівчарці залишатись гнучкою і легкою в русі. Образ мареммо-абруцької вівчарки величний і поважний, а поведінка, попри сторожові інстинкти, може бути вкрай доброзичливою і лагідною до своєї родини.
