Новошотландський ретривер — Історія та стандарт

Історія походження породи

Історія новошотландського ретривера тісно пов’язана з мисливськими традиціями Канади, а саме з графством Ярмут у Новій Шотландії. Порода почала формуватися на початку XIX століття, коли мисливцям знадобився невеликий, але витривалий собака, здатний не лише приносити підбиту дичину з води, але й виконувати унікальну функцію — «толлінг». Толлінг (від середньоанглійського «tollen» — «спокушати», «заманювати») — це процес, під час якого собака грається на березі, кидаючи палиці та ганяючись за ними, чим привертає увагу допитливих качок та гусей, змушуючи їх підпливти ближче на відстань пострілу мисливця. Після пострілу собака, як і інші ретривери, кидається у воду за здобиччю.

Для створення такого унікального мисливця використовували цілий коктейль порід. Вважається, що в основі лежали місцеві індіанські собаки-приманки та європейські породи, завезені поселенцями. Серед предків толлера згадують таких собак, як чесапік-бей-ретривер, англійські спаніелі, ірландські сеттери та, можливо, дрібні різновиди коллі для інтелекту та пастуших інстинктів. Існує також дуже правдоподібна теорія про тісний зв’язок з голландською породою койкерхонд’є, який використовувався для схожого типу полювання на качок у спеціальних пастках. Зовнішня схожість та робочі якості цих двох порід є надто очевидними, щоб їх ігнорувати. Розвиток породи був зосереджений на робочих якостях, а не на екстер’єрі, що дозволило створити функціонального та здорового собаку. Канадський Кеннел Клуб (CKC) офіційно визнав породу лише у 1945 році. За межами Канади, особливо в США та Європі, толлери почали здобувати популярність значно пізніше, переважно в 1980-х роках, і сьогодні є улюбленцями активних родин та спортсменів у скандинавських країнах.

Стандарт породи та зовнішній вигляд

Новошотландський ретривер — це собака середнього розміру, міцної, компактної та гармонійної будови. Він має потужний кістяк та добре розвинену мускулатуру, що свідчить про його силу, витривалість та спритність. Вираз морди трохи сумний, але в момент роботи чи гри він миттєво змінюється на вираз інтенсивної концентрації та збудження.

• Голова: Череп широкий, злегка клиноподібної форми. Стоп (перехід від чола до морди) помірний. Морда звужується до носа, але не є загостреною.
• Очі: Мигдалеподібної форми, середнього розміру, широко розставлені. Колір варіюється від бурштинового до карого, гармоніюючи із забарвленням шерсті.
• Вуха: Трикутної форми, середнього розміру, посаджені високо і трохи ззаду на черепі. Вони вкриті короткою шерстю з довгою бахромою на задньому краї.
• Корпус: Спина коротка та пряма. Грудна клітка глибока, що забезпечує достатньо місця для серця та легенів. Ребра добре вигнуті, але не бочкоподібні.
• Хвіст: Є продовженням лінії спини, широкий в основі, рясно вкритий шерстю (так званий «підвіс»). Під час руху та роботи собака тримає хвіст високо, постійно рухаючи ним.
• Шерсть: Подвійна, водонепроникна. Підшерсток м’який та густий, а остьове волосся середньої довжини, м’яке на дотик, може бути злегка хвилястим на спині, але в іншому пряме. На шиї, горлі та задній частині стегон шерсть довша.
• Забарвлення: Різні відтінки рудого або помаранчевого. Часто присутні білі відмітини на одному або декількох з наступних місць: кінчик хвоста, лапи (не вище зап’ястя), груди та «зірочка» на лобі. Відсутність білих міток не є недоліком.