Польська низинна вівчарка — Історія та стандарт

Історія походження польської низинної вівчарки

Історія польської низинної вівчарки сягає корінням у глибоку давнину, ймовірно, ще до 1300-х років. Вважається, що її предками були кошлаті пастуші собаки, привезені до Центральної Європи азійськими кочовими племенами, ймовірно, гунами, тисячі років тому. Ці собаки схрещувалися з місцевими породами, даючи початок багатьом сучасним вівчаркам. Найближчими родичами є угорські пастуші собаки, такі як пулі та, можливо, тибетський тер’єр. Хоча польська низинна вівчарка має унікальну історію, вона ділить своє пастуше коріння з іншими великими вівчарками регіону, такими як польська підгалянська вівчарка або румунська міоритська вівчарка, хоча й відрізняється від них розміром та типом шерсті.

Ключова подія в історії породи відбулася в 1514 році, коли польський купець Казимир Грабський прибув до Шотландії, щоб обміняти зерно на овець. Його супроводжували кілька польських низинних вівчарок, які настільки вразили шотландських пастухів своїми робочими якостями, що один з них виміняв барана та вівцю на трьох собак Грабського. Вважається, що ці собаки стали одними з прабатьків знаменитої породи бородатий коллі, що підкреслює давні робочі якості польської низинної вівчарки. Схожість у зовнішності та характері між цими породами, а також зі староанглійською вівчаркою (бобтейлом) та голландським шапендуа, свідчить про спільне коріння європейських пастуших собак.

На жаль, Друга світова війна поставила породу на межу повного зникнення. Більшість собак загинула, і лише завдяки зусиллям ентузіастів, зокрема лікарки та ветеринарки з півночі Польщі, доктора Данути Гриневич (Dr. Danuta Hryniewicz) та її розплідника «Kordegarda», породу вдалося врятувати. Зі свого легендарного пса Смока (Smok), останнього представника довоєнної лінії, та кількох вцілілих особин вона розпочала ретельну програму відновлення. Саме її робота лягла в основу сучасного стандарту породи, який був прийнятий Міжнародною кінологічною федерацією (FCI) у 1959 році. Сьогодні польська низинна вівчарка є не лише національним надбанням Польщі, а й популярною сімейною собакою в багатьох країнах світу.

Стандарт породи та зовнішній вигляд

Польська низинна вівчарка - це м’язистий, кремезний собака середнього розміру, прямокутного формату (співвідношення висоти до довжини приблизно 9:10). Його зовнішність незмінно привертає увагу завдяки густій, довгій та кошлатій шерсті, що закриває очі та надає голові характерного вигляду.

Загальне враження - це собака «в шерсті». Його густа, кошлата шерсть є візитівкою породи. Вона не повинна приховувати його сильний, м’язистий силует, а радше підкреслювати його. Рухи вільні та плавні, часто пересувається характерною інохіддю.

• Голова: Пропорційна до тіла, середньої величини, не надто важка. Густа шерсть на лобі, щоках і підборідді створює враження, що голова більша, ніж є насправді. Чітко виражений стоп (перехід від лоба до морди).
• Очі: Овальної форми, середнього розміру, горіхового кольору (від світло- до темно-карих). Вираз живий та проникливий. Очі приховані під спадаючою шерстю.
• Вуха: Висячі, середнього розміру, серцеподібної форми, посаджені досить високо.
• Ніс: Мочка носа велика, темного кольору (чорна або темно-коричнева) відповідно до забарвлення.
• Корпус: Міцний, з прямою лінією спини, глибокими грудьми та добре розвиненими ребрами. Поперек м’язистий, круп короткий.
• Хвіст: Може бути купіруваним (у країнах, де це дозволено) або природним. Деякі цуценята народжуються з природно коротким хвостом (бобтейл). Природний хвіст густо вкритий шерстю і може бути різної довжини.
• Шерсть: Найбільш характерна риса породи. Шерсть подвійна, складається з густого, м’якого підшерстя та жорсткого, довгого і кошлатого покривного волосся. Вона стійка до погодних умов і забезпечує чудову ізоляцію.

Стандарт породи допускає будь-яке забарвлення. Найчастіше зустрічаються білі з чорними, сірими або палевими плямами, а також суцільні сірі, палеві або чорні собаки. Колір з віком може змінюватися, особливо у цуценят - багато темних цуценят з віком світлішають, стаючи сірими або сріблястими.