Історія породи: від королівських палаців до забуття
Аристократична порода мисливців на леопардів не могла з’явитись на подвір’ях простолюдинів. Понад дві сотні років тому в місцевості Рампур, що розташована між Делі та Барелі, її розведенням займався сам правитель – наваб Ахмет Алі Хан Бахадур. Його метою було створення ідеального мисливського собаки, який поєднував би в собі неймовірну швидкість для переслідування здобичі на відкритій місцевості та фізичну силу для сутички з небезпечним звіром.
В генетичному коді рампура переплелися крові найкращих представників світу хортів. За основною версією, цих собак вивели, схрестивши потужного та лютого афганського хорта з класичним англійським грейхаундом, якого завезли в Індію британські колонізатори. Від грейхаунда порода отримала вибухову швидкість, а від афганських предків – витривалість у суворих кліматичних умовах та жорсткість характеру стосовно звіра. Існує також теорія про домішки крові салюкі або слюгі, що пояснює деякі особливості будови голови.
Сміливий, вишуканий і швидкий собака швидко став ознакою достатку та високого статусу. Він брав участь у полюваннях знаті, переслідуючи не лише швидконогих антилоп, а й великих хижаків. Історичні хроніки описують випадки, коли зграя рампурів могла зупинити і утримувати леопарда до прибуття мисливця. При цьому, що парадоксально, рампурський хорт ніколи не виявляв агресію до людей і з дивовижною лагідністю ставився до дітей, дозволяючи їм гратися з собою після виснажливого полювання.
Однак часи змінюються. Відколи полювання на левів та іншу велику дичину почало втрачати актуальність, а згодом було заборонене на законодавчому рівні в Індії, почала стрімко зменшуватись й чисельність рампурських хортів. Втративши своє функціональне призначення, вони стали надто дорогими в утриманні для звичайних селян. Ймовірно, що сьогодні минають останні дні популяції чистокровних рампурських хортів в їхньому історичному ареалі.
Окрім Індії, невелика кількість представників породи мешкає у США (зокрема в штаті Нью-Джерсі), куди їх вивезли ентузіасти. Відродження інтересу до рампурських хортів поки, на жаль, не сприяло помітному зростанню чисельності породи, і вона залишається в категорії рідкісних екзотів.
Як виглядає Рампурський хорт: детальний опис зовнішності та екстер’єру
Це стрункий, мускулистий собака, який візуально може здатися дещо грубішим за англійського грейхаунда, але він значно більший за розмірами, ніж слюгі, хоча і дуже схожий на нього загальними обрисами. Рампурського хорта можна впізнати за специфічним поглядом: його очі мають колір від бурштинового до темно-карого (іноді описуються як «жовті»), і вони часто обрамлені чорним контуром, що надає погляду виразності та певної магічності.
Голова та морда: У нього характерна форма голови, яка є ширшою, ніж у класичних західних хортів. Череп плоский, морда довга і сильна, звужується до носа, але не є загостреною («снайперською»). Вуха трикутні, посаджені високо; у стані спокою вони закладені назад («трояндочкою»), а при збудженні можуть напівстояти. Особливістю є так званий «римський ніс» (легка горбинка), що часто зустрічається у кращих представників.
Корпус: В собаки яскраво виражена атлетична тілобудова, що доводить його міцна, трохи випукла в попереку спина і довгі, жилаві кінцівки. Рампурським хортам притаманна дуже глибока грудна клітка, яка забезпечує великий об’єм легенів для тривалого бігу, і екстремально тонка талія з різко підтягнутим животом (так званий «підрив»). Це створює класичний силует хорта, готового до ривка.
Кінцівки та хвіст: Лапи у рампура «заячого» типу, подовжені, зі щільно зібраними пальцями і товстими подушечками, що дозволяє їм бігати по твердому, кам’янистому ґрунту Індії, не травмуючись. Це відрізняє їх, наприклад, від пуатевінського гончака, який має дещо іншу будову лапи, пристосовану до європейських лісів. Їхній тонкий, довгий хвіст звужується до кінця і сягає нижче скакових суглобів, часто загинаючись на кінці гачком.
Зазвичай, представники породи мають чорний окрас, інколи сірий (блакитний) або білий. Також зустрічаються рампури з тигровим або плямистим забарвленням на гладкій шерсті. Короткий покрив цих собак не створює проблем у догляді, він нагадує на дотик оксамит або шерсть крота. Загалом, рампурський хорт – справжній красень з особливою, впізнаваною зовнішністю, яка випромінює силу та шляхетність.
