Історія походження породи родезійський риджбек
Історія родезійського риджбека є такою ж унікальною, як і його зовнішність. Ця єдина офіційно визнана порода з Південної Африки має глибоке коріння, що сягає аборигенних собак племені готтентотів (Khoikhoi). Ці напівдикі собаки мали характерний гребінь на спині і використовувалися для полювання та охорони. Коли європейські колоністи (бури) прибули до мису Доброї Надії в 16–17 століттях, вони привезли з собою своїх собак - мастифів, догів, бладхаундів та різних тер’єрів.
Переселенці швидко оцінили неймовірну витривалість та адаптованість місцевих собак до суворого африканського клімату. Вони почали схрещувати своїх європейських собак з аборигенними «риджами», прагнучи створити універсального собаку: відмінного мисливця, здатного працювати в умовах спеки, витривалого охоронця та вірного компаньйона. Особливий внесок у формування породи, якою ми її знаємо сьогодні, зробив мисливець на велику дичину Корнеліус ван Ройєн у Родезії (сучасне Зімбабве). Він цілеспрямовано розводив цих собак, відбираючи найкращих за робочими якостями для полювання на левів. Варто зазначити, що риджбеки не вбивали левів, а працювали у зграї, відволікаючи, заганяючи та утримуючи звіра на місці до прибуття мисливця.
Перший стандарт породи був розроблений Френсісом Барнсом у 1922 році в Булавайо, Родезія. За основу було взято стандарт далматина, що підкреслює їхню елегантність та силу. У 1927 році порода була офіційно визнана Південноафриканським кінологічним союзом. З того часу родезійський риджбек здобув популярність по всьому світу, але зберіг свою африканську душу та первозданну силу.
Як виглядає родезійський риджбек: стандарт та опис зовнішності
Родезійський риджбек - це гармонійно складений, сильний, м’язистий та активний собака. Він симетричний у своїх контурах і здатний до великої витривалості та значної швидкості. Його вигляд позбавлений первісної важкуватості - її вдалось подолати домішком крові європейських порід.
- Голова: Череп плаский і широкий між вухами, вільний від зморшок у стані спокою. Стоп добре виражений. Морда довга, глибока і потужна. Губи сухі та щільно прилягають.
- Очі: Круглі, посаджені досить широко. Колір гармонує з кольором шерсті. Погляд розумний та спокійний.
- Вуха: Посаджені відносно високо, середнього розміру, широкі біля основи, поступово звужуються до заокругленого кінчика. Прилягають до голови.
- Корпус: Спина міцна, поперек сильний, м’язистий і злегка опуклий. Грудна клітка не надто широка, але дуже глибока і містка, опускається до ліктів. Живіт підтягнутий.
- Хвіст: Товстий біля основи, звужується до кінця. Тримається з легким вигином догори, але ніколи не закручується.
- Шерсть: Коротка, густа, гладка і блискуча. Не повинна бути ні шовковистою, ні жорсткою.
- Колір: Від світло-пшеничного до червоно-пшеничного. Невелика біла пляма на грудях і на пальцях допустима, але небажана.
Найбільш характерною ознакою породи є ридж (ridge) - смуга шерсті на спині, яка росте в протилежному напрямку до решти шерстного покриву. Це не просто прикраса, а генетична особливість, яка передалася від африканських предків. Ридж повинен бути чітко окреслений, симетричний, звужуватися до крупу. Він починається відразу за холкою і триває до маклаків. Ридж повинен мати лише два ідентичних і симетричних завитки («корони») один навпроти одного. Відсутність риджу є дискваліфікуючою ознакою для виставок, хоча такий собака нічим не гірший як компаньйон. Ця особливість робить риджбека унікальним, хоча схожий гребінь має і тайський риджбек.
