Історія походження породи
Історія породи нерозривно пов’язана з історією Радянського Союзу. Робота над створенням породи почалася в 1930-х роках у центральному розпліднику службового собаківництва «Червона зірка». Основною метою було створення собаки, який би перевершував за своїми робочими якостями і витривалістю існуючі породи, зокрема, німецьку вівчарку короткошерсту. Потрібен був собака, здатний працювати в суворих кліматичних умовах СРСР – від арктичних холодів до спекотних пустель Середньої Азії.
За основу були взяті представники німецької вівчарки, яких цілеспрямовано схрещували з іншими породами (точний перелік порід досі є предметом дискусій, але вважається, що серед них могли бути лайки та деякі місцеві породи). Селекція велася за жорсткими критеріями: відбиралися більші, масивніші та витриваліші особини з міцною нервовою системою. СЄВ мала бути універсальним солдатом: охороняти кордони, працювати в конвойній службі, брати участь у розшукових операціях та служити в армії. Під час Другої світової війни ці собаки проявили себе як справжні герої: вони були санітарами, зв’язківцями, підривниками та диверсантами.
Перший стандарт, що закріпив унікальний породний тип СЄВ, був затверджений у 1964 році. Цей стандарт чітко відмежовував східно-європейську вівчарку від її німецького пращура, підкреслюючи більший розмір, пряму лінію спини та інший тип рухів. На сьогоднішній день порода визнана Міжнародним Союзом Кінологічних Клубів (UCI) та багатьма національними кінологічними організаціями країн колишнього СРСР. Однак, Міжнародна кінологічна федерація (FCI) досі не визнала СЄВ як окрему породу, розглядаючи її як варіацію німецької вівчарки, що не заважає породі мати мільйони шанувальників по всьому світу.
Як виглядає східно-європейська вівчарка: стандарт породи
Східно-європейська вівчарка – це великий, гармонійно складений собака, що справляє враження сили та впевненості. Її зовнішній вигляд є втіленням функціональності та благородства. Статура трохи розтягнута, з міцним кістяком та рельєфною, сухою мускулатурою.
- Голова: Клиноподібна, пропорційна до тіла, досить масивна. Чоло пласке, перехід від чола до морди помірно виражений. Морда за довжиною приблизно дорівнює черепній частині.
- Очі: Овальної форми, середнього розміру, косо поставлені. Колір – від темно-карого до майже чорного. Погляд розумний, уважний та впевнений.
- Вуха: Середнього розміру, стоячі, високо поставлені, мають форму рівнобедреного трикутника. У цуценят вуха можуть вставати до 4–5 місяців.
- Корпус: Спина пряма, широка та міцна. Холка добре розвинена, на 1–2 см вища за крижі. Поперек короткий, мускулистий. Крижі округлі, довгі, з легким нахилом.
- Хвіст: Шаблеподібної форми, в спокійному стані опущений вниз, сягає скакальних суглобів. При збудженні піднімається до лінії спини.
- Шерсть: Густа, жорстка, пряма, з добре розвиненим підшерстям. Така «шуба» надійно захищає собаку від будь-якої негоди.
Забарвлення шерсті може бути різним, але класичними вважаються: чорний, чепрачний (з чорною «накидкою» на спині та боках на світлішому фоні), чорно-підпалий та зонально-сірий. Фон може варіюватися від світло-сірого до насиченого палевого. Важливою ознакою є темна маска на морді.
