Шведський лаппхунд

Шведських лаппхундів часто називають “лапландськими шпіцами”, і це ім’я вони носять з гордістю. Це аборигенні північні собаки, історія яких налічує тисячоліття. Археологічні розкопки в Варангері (Північна Норвегія) виявили останки собак, датовані віком 7000 років, які за своєю будовою надзвичайно схожі на сучасного лаппхунда. Це дозволяє стверджувати, що ми маємо справу з однією з найдавніших порід не лише Скандинавії, але й світу.

Споконвіку ці собаки належали фіно-угорському народу — саамам (лапландцям). У ті часи не існувало поділу на “шведських”, “фінських” чи інших лаппхундів. Був єдиний тип витривалого собаки, який виконував три ключові функції:

• Оленегінна робота: Собаки допомагали керувати величезними стадами напівдиких північних оленів, збираючи їх разом та переганяючи на нові пасовища.
• Полювання: Лаппхунди були незамінними помічниками у полюванні на ведмедя, лося та лісову птицю. Їхній дзвінкий гавкіт вказував мисливцю на місцезнаходження здобичі.
• Охорона: Вони захищали стоянки кочівників від вовків та росомах, а також зігрівали дітей своїм теплом у холодних чумах (традиційне житло саамів).

Цікаво, що саами традиційно віддавали перевагу саме чорним собакам. Це мало практичне значення: чорний силует добре видно на білому снігу, що дозволяло легко відрізнити собаку від вовка (який зазвичай сірий) і не поцілити в помічника під час полювання чи захисту стада. У той час існували два типи шерсті: короткошерсті та довгошерсті. Згодом короткошерстий різновид виокремився в породу, яка сьогодні відома як лопарський оленегінний собака (Lapinporokoira), тоді як довгошерсті особини стали основою для шведського лаппхунда.

Криза та відродження

На початку XX століття, з приходом цивілізації та зміною укладу життя саамів (поява снігоходів), потреба в собаках різко знизилася. Порода опинилася на межі зникнення через метизацію з іншими вівчарками. Від повного забуття шведського лаппхунда врятував ентузіазм кінологів та особиста підтримка короля Швеції Густава V. Саме завдяки королівському патронажу та кропіткій селекційній роботі вдалося знайти типових представників і відновити поголів’я.

У 1944 році був офіційно затверджений перший стандарт породи під назвою “шведський лаппхунд”. Пізніше, у 1954 році, породу визнала Міжнародна кінологічна федерація (FCI). Варто зазначити, що тривалий час шведський та фінський лаппхунд вважалися однією породою, і лише у другій половині XX століття їх остаточно розділили за країнами походження та незначними відмінностями в екстер’єрі.

Шведський лаппхунд – це втілення північної краси та функціональності. Це типовий шпіц, трохи менший за середній розмір, з гордою поставою. Його формат прагне до квадратного: довжина тулуба лише трохи перевищує висоту в холці. Рухи собаки легкі, пружинисті, що дозволяє їй долати великі відстані по глибокому снігу без втоми.

Голова та морда

Голова має форму клина, але не занадто гострого. Череп злегка округлий, перехід від лоба до морди (стоп) чітко виражений, але не різкий. Морда міцна, її довжина становить приблизно третину від загальної довжини голови, вона плавно звужується до носа, але ніколи не виглядає “гострою” (снайп). Губи щільно прилягають до щелеп, пігментація губ та піднебіння обов’язково чорна. Мочка носа також вугільно-чорна, широка.

Очі: Широко поставлені, великі, овальної форми. Колір очей — темно-карий, погляд виразний, розумний, доброзичливий, але водночас уважний. Світлі очі вважаються серйозним недоліком.

Вуха: Трикутні, широкі біля основи, невеликого розміру, стоячі. Кінчики вух злегка заокруглені. Вони дуже рухливі й миттєво реагують на будь-який звук. У цуценят вуха можуть вставати пізно, що є нормою.

Корпус і кінцівки

Шия середня за довжиною, мускулиста, без підвісу, з багатим “коміром” (особливо у псів). Спина пряма, сильна, поперек короткий і широкий. Круп трохи скошений. Грудна клітка глибока, опускається до ліктів, ребра добре вигнуті, але не бочкоподібні, що забезпечує достатній об’єм для легенів при інтенсивному бігу. Живіт помірно підтягнутий.

Кінцівки прямі, паралельні, з міцним кістяком. Кути зчленувань добре виражені, що забезпечує потужний поштовх. Лапи “котячі”, овальні, зібрані в грудку, з твердими подушечками та густою шерстю між пальцями, яка захищає від обмороження та травм на льоду.

Шерсть та забарвлення

Шерстний покрив — гордість породи. Він подвійний, складається з довгого, прямого, грубого на дотик остьового волосся та дуже густого, м’якого, хвилястого підшерстя. Така структура створює ефект “термоса”, ізолюючи тіло від жари та холоду. Шерсть відштовхує воду та бруд. На хвості, який зазвичай закинутий на спину кільцем, шерсть особливо довга, утворюючи розкішний плюмаж.

Забарвлення шведського лаппхунда — його візитна картка. Воно майже завжди чорне. Допускаються відтінки:

• Вугільно-чорний (найбажаніший);
• Темно-коричневий (ведмежий);
• Чорний з бронзовим відливом (часто з’являється влітку через вигорання на сонці).

Допускається наявність невеликих білих плям на грудях, кінчиках лап або кінчику хвоста, але перевага надається суцільному забарвленню.

Характер шведського лаппхунда багатогранний. Це не “диванна подушка”, а активна робоча собака, яка зберегла свої первісні інстинкти. Вони впевнені в собі, сміливі, пильні та дещо недовірливі до сторонніх людей, що робить їх чудовими, хоча і не агресивними, охоронцями.

Відносини з родиною та дітьми

Це прекрасні компаньйони для активної родини. Лаппхунд прив’язується до всіх членів “зграї”, але часто обирає одного основного господаря. До дітей вони ставляться з неймовірним терпінням та ніжністю, можуть годинами грати в активні ігри. Однак, через пастуший інстинкт, собака може намагатися “пасти” дітей, легенько покусуючи їх за п’яти, якщо вони розбігаються. Таку поведінку слід м’яко коригувати. Це чимось нагадує драйв, який має австралійський хілер, хоча шведський лаппхунд діє більш делікатно.

Особливість: гавкіт

Важливий нюанс: ці собаки люблять поговорити. Гавкіт був їхнім робочим інструментом століттями — так вони керували оленями та лякали хижаків. Тому, якщо Ваш лаппхунд живе в квартирі, з раннього віку необхідно вчити його команді “Тихо”. Вони не гавкають без причини, але “причиною” може стати будь-який шурхіт за дверима. Це пильні сторожі, і їхній голос — це сигналізація.

Емоційність та активність

Шведи (як їх ласкаво називають кінологи) дуже емоційні. Вони погано переносять грубість, крик або несправедливе покарання. Собака може образитися і замкнутися в собі. Вони жадають щодня дізнаватися щось нове, дуже допитливі. Їм нудно просто ходити на повідку. Ця порода ідеально підійде людям з розвиненою уявою, які готові придумувати квести, пошукові ігри та завдання для свого улюбленця.

Шведський лаппхунд — чорний лапландський шпіц із тисячолітнім корінням: живий, чуйний, розумний і вольовий універсал. Це одна з найдавніших порід світу — аборигенний собака саамів; археологічні знахідки у Варангері віком близько 7000 років надзвичайно схожі на сучасного лаппхунда. Він здатний працювати по сліду, пасти, брати участь у рятувальних операціях і бути ніжною нянькою — відданий, невтомний компаньйон для активної родини, хоч і схильний гавкати (робоча риса). Як давня аборигенна порода надзвичайно здоровий; серед нечастих ризиків — дисплазія кульшового суглоба та прогресуюча атрофія сітківки (PRA).

Шведські лаппхунди — аборигенні північні собаки, загартовані суворим кліматом, з відмінним здоров’ям і міцним імунітетом. Вони належать до категорії порід-довгожителів, часто доживаючи до 15-16 років у доброму гуморі. Природа навчила лаппхундів пристосовуватися до будь-яких погодних умов, а природний відбір залишив лише найсильніших. Вони практично ніколи не застуджуються.

Тим не менш, як і будь-яка порода, вони мають певні схильності до генетичних захворювань:

• Прогресуюча атрофія сітківки (PRA): Це спадкове захворювання очей, яке може призвести до сліпоти. Відповідальні заводчики обов’язково роблять ДНК-тести батькам перед в’язкою.
• Дисплазія кульшового суглоба: Хоча у лаппхундів вона зустрічається рідше, ніж у великих собак, рентгенівський скринінг племінних пар є обов’язковим.
• Ниркові проблеми: Існує певна схильність до сечокам’яної хвороби, яка іноді передається у спадок. Щоб її уникнути, давайте вихованцеві пити більше води (вона обов’язково має бути фільтрованою) і забезпечте активний вигул, щоб собака не терпів довго.
• Цукровий діабет: У літньому віці деякі лінії можуть бути схильні до цього захворювання, тому важливий контроль ваги.

Кращим будинком для шведського лаппхунда стане заміський котедж з великим огородженим подвір’ям, де пес зможе реалізовувати свою потребу в русі та охороні території. Проте, завдяки компактному розміру та адаптивності, вони можуть жити і в міській квартирі, за умови, що ви готові приділяти вигулу 2-3 години на день. Схожі вимоги до активності має рідкісний арденнський був’є, який також не терпить нудьги.

Грумінг

Догляд за розкішною чорною шубою лаппхунда простіший, ніж здається. Їхня шерсть має унікальну властивість — вона не збивається в ковтуни (за винятком зони за вухами) і самоочищається.

• Вичісування: У звичайний час достатньо розчісувати собаку 1 раз на тиждень пуходеркою та гребенем з довгими зубцями. У період линьки (навесні та восени) собака скидає підшерстя дуже інтенсивно. У цей час вичісувати улюбленця доведеться щодня, інакше вся квартира буде вкрита шаром чорного пуху.
• Миття: Мити лаппхундів треба рідко, тільки у разі сильного забруднення або перед виставками. Занадто часте купання змиває захисний жировий шар, і шерсть втрачає свої брудовідштовхуючі властивості.
• Лапи: Важливо вистригати шерсть між подушечками лап, особливо взимку, щоб там не намерзав лід і не накопичувалися реагенти.
• Кігті: Стрижка кігтів — раз на 2-3 тижні, якщо вони не сточуються природним шляхом об асфальт.

Представники цієї породи потребують активної розумової і фізичної діяльності. Вони надзвичайно розумні і швидко навчаються, але мають свою думку з будь-якого приводу. Методи “жорсткої руки” тут не працюють. Якщо лаппхунд відчує тиск або несправедливість, він увімкне режим “глухої оборони” та впертості.

Ключ до успіху — позитивне підкріплення (ласощі, іграшка, похвала) та різноманітність. Монотонне повторення команд “сидіти-лежати” набридне йому за 5 хвилин. Ви маєте бути хитріші, ніж Ваш лапландський шпіц. Перетворіть тренування на гру. Ця порода показує блискучі результати в:

• Аджиліті (смуга перешкод);
• Обідієнс (послух);
• Ноузворк (робота носом, пошук предметів);
• Пастуша служба (їм можна здавати тести на пастуший інстинкт).

Раціон будь-якого північного собаки має бути високоенергетичним, але збалансованим. Лаппхунди мають ефективний метаболізм, що дозволяє їм засвоювати їжу дуже якісно — це спадок від часів, коли їжа була дефіцитом. Тому вони схильні до набору зайвої ваги при малорухливому способі життя.

Типи годування

• Сухий корм: Багато заводчиків радять годувати собак готовими сухими кормами класу “Супер-преміум” або “Холістік”. Це зручно і гарантує баланс вітамінів. Обирайте корми для активних собак середнього розміру. Уникайте кормів з високим вмістом зернових (кукурудза, пшениця).
• Натуральне харчуваня: Якщо ви обираєте натуралку, основу (50-60%) має складати нежирне сире м’ясо (яловичина, індичка, кролик). Додавайте субпродукти, морську рибу, овочі (морква, кабачок) та кисломолочні продукти. Каші (рис, гречка) дають у невеликій кількості.

Важливо! При вживанні сухого корму собаці треба пити більше води. Слідкуйте за тим, щоб миска з водою завжди була повною.

• Собака-грілка: У стародавніх легендах саамів говориться, що лаппхунди служили живими грілками для дітей. Вважалося, що їхня шерсть має лікувальні властивості.
• Національне надбання: У Швеції ця порода визнана національним скарбом. Їх зображують на поштових марках.
• Спорідненість: Генетично шведський лаппхунд є найближчим родичем фінського лаппхунда, проте вони мають різний тип конституції.
• Усмішка: Завдяки особливій будові морди здається, що ці собаки постійно посміхаються.