Фінський лаппхунд

Історія фінського лаппхунда нерозривно пов’язана з історією саамів (лопарів) – корінного народу Північної Європи. Фінський лаппхунд – північний собака, що історично був найбільш поширений у Фінляндії, Швеції, Норвегії і російській Карелії. Археологічні розкопки та генетичні дослідження припускають, що подібні собаки – одні з найдревніших порід, що мешкали на півночі. Існує теорія, що предки лаппхундів з’явилися в цьому регіоні ще 7000 років тому, супроводжуючи племена мисливців-збирачів.

Спочатку ці собаки не пасли оленів, а допомагали людям полювати на диких тварин, перевозити невеликі вантажі, охороняти будинки від хижаків і пасовища. У саамській міфології собака завжди займала особливе місце, вважаючись провідником між світом людей та духів. У 17-ому столітті, коли в північних країнах відбувся перехід від полювання до масштабного оленярства, роль собак трансформувалася. Ці пухнасті трудівники стали незамінними в управлінні напівдикими стадами. Вони допомагали людям переганяти і пасти тисячні стада оленів, а також заганяти їх в обгороджені пасовища для обліку чи забою.

Цікаво, що історичний розвиток породи йшов пліч-о-пліч з іншими скандинавськими породами. Наприклад, сусідній шведський лаппхунд має дуже схоже коріння, і довгий час їх не розділяли як окремі породи, вважаючи просто локальними різновидами собак саамів. Справжня криза для породи настала після Другої світової війни та з приходом “снігоходної революції” в 1960-х роках. Механічні снігоходи почали витісняти собак з їхньої роботи, а епідемія чумки ледь не знищила поголів’я.

Цілеспрямованим відновленням та розведенням лаппхундів стали займатися вже в 20-ому столітті ентузіасти, які розуміли культурну цінність цих тварин. Як тільки їх не називали: вони були лапландськими шпіцами і вівчарками. Важливим моментом в історії стало розділення породи на дві гілки. Кінологи помітили, що існує два типи оленярських собак: короткошерсті (більш швидкісні) та довгошерсті (більш витривалі в статиці). Так виокремилися наш герой та лопарський оленегінний собака (лапінпорокойра). Останній зберіг більше робочих якостей для перегонів, тоді як фінський лаппхунд став більш універсальним компаньйоном. У 1945 році був написаний перший стандарт, а Міжнародна федерація кінологів (FCI) остаточно визнала та розділила ці породи у другій половині 20 століття. В 1975 році офіційно зареєстрований переглянутий стандарт породи, який закріпив зовнішність, яку ми знаємо сьогодні.

Фінський лаппхунд – собака трохи менше середнього розміру, але завдяки густій шерсті він здається більшим та масивнішим. Це собака міцної статури, створена не для швидкості, а для витривалості. Важливою особливістю є формат тіла: корпус лаппхунда помітно довший, ніж його зріст у холці (індекс розтягнутості). Це дозволяє йому ефективно рухатися глибоким снігом, не провалюючись.

Голова та морда

Голова великого розміру, але пропорційна тілу, з широким черепом і дещо плоским, але не “важким” лобом. У псів голова значно масивніша, ніж у сук, що робить статевий диморфізм у цій породі дуже виразним. Перехід від лоба до морди (стоп) добре виражений, чіткий, але не різкий. Морда широка і міцна, вона не повинна бути загостреною, як у лисиці – це ознака слабкості для робочого собаки. Спинка носа пряма. Мочка носа переважно чорного кольору, але може гармоніювати із забарвленням шерсті (наприклад, коричнева у коричневих собак). Вилиці розвинені, але не випирають. Губи щільно прилягають до зубів, що запобігає травмам під час роботи з оленями.

Очі: Це дзеркало душі лаппхунда. Вони середнього розміру, овальної форми (мигдалеподібні), зазвичай темно-коричневого кольору. Погляд завжди м’який, доброзичливий і розумний. У багатьох собак навколо очей є світлі “окуляри” – особливість забарвлення, що надає морді виразності.

Вуха: Дуже рухливі, трикутні, широкі біля основи. Цікаво, що стандарт допускає не тільки стоячі вуха, але й напівстоячі (кінчики опущені), що є рідкістю для групи шпіців. Вуха широко розташовані один від одного, що дозволяє собаці миттєво визначати напрямок звуку в лісі.

Корпус та кінцівки

Шия середньої довжини, дуже потужна, без підвісу, покрита густою шерстю, що утворює розкішну гриву (особливо у псів). Корпус міцний, збитий. Спина пряма, широка. Поперек короткий і мускулистий. Грудна клітка хороша розвинена, глибока і широка, що забезпечує достатній об’єм легенів для тривалого бігу. Живіт в міру підтягнутий, але не “сухий”, як у хортів.

Кінцівки мускулисті, з потужним кістяком, прямі, паралельні один одному при погляді спереду або ззаду. Кути зчленувань помірні. Лапи овальні, зібрані в грудку, щільно вкриті шерстю навіть між пальцями (це працює як снігоступи). Хвіст середньої довжини, високо поставлений, покритий дуже густою і довгою шерстю. У русі він загинається кільцем над спиною або лягає на бік, у спокої може опускатися вниз. На кінчику хвоста часто буває J-подібний гачок.

Шерсть та забарвлення

Шерсть – це броня лаппхунда. Вона довга, пряма і густа, досить жорстка на дотик, з м’яким, щільним підшерстям, яке не пропускає вологу та холод. Забарвлення може бути будь-якого відтінку! Головна вимога стандарту – основний колір має домінувати. Найпопулярніші: чорний з підпалом, коричневий, вовчий (зонарний), кремовий, і навіть “доміно”. На голові, морді, шиї, нижній частині грудній клітці і кінцівках часто присутні підпалини або плями світлого кольору.

Якщо порівнювати темперамент фінського лаппхунда з іншими північними породами, наприклад, з незалежним хаскі або гордим маламутом, то фін – це інтелігентний екстраверт. Представники цієї породи веселі, грайливі, життєрадісні, рухливі, енергійні. В той же час вони напрочуд спокійні і урівноважені вдома. Кінологи часто називають це “кнопкою вимкнення”: на вулиці собака готовий бігати годинами, а вдома непомітно дрімає біля ніг.

Особливості психіки:

• Відсутність агресії: Лаппхунди історично відбраковувалися за будь-який прояв агресії до людини. Вони можуть гавкати, попереджаючи про прихід чужака, але ніколи не нападуть першими. До сторонніх підозрілі, але зазвичай добре відчувають відношення людей до себе і своїх близьких.
• Орієнтованість на людину: Вони залежні від спілкування. Це не та собака, яку можна посадити у вольєр і приходити раз на день годувати. Вони люблять, коли господарі приділяють їм увагу, прагнуть брати участь у всіх сімейних справах.
• Інтелект і хитрість: Як і самоїдський собака, фінський лаппхунд дуже розумний, але має власну думку. Вони швидко вчаться, проте можуть шукати шляхи, як виконати команду з меншими зусиллями.
• Дружба з іншими: Якщо господар зайнятий, знаходять собі розваги самі. Дуже люблять грати з іншими домашніми тваринами, навіть з кішками, що живуть з ними з дитинства. Їхній пастуший інстинкт м’який – вони не “кусають” овець чи котів за п’яти, як коргі, а скоріше контролюють простір.

Фінський лаппхунд — усміхнений північний шпіц Лапландії: витривала пухнаста «нянька», врівноважений, дружній, працьовитий і відданий. Це оленегонна порода саамів, одна з найдавніших північних собак, що поєднує невтомність тундри з лагідністю до дітей та інших тварин. Завдяки врівноваженій психіці він легко пристосовується і до будинку, і до квартири, любить рух і роботу й стає чудовим сімейним компаньйоном для активних людей. Як аборигенна порода загалом дуже здоровий; серед нечастих ризиків — спадкові хвороби очей (PRA, катаракта) та дисплазія кульшового суглоба; густа шерсть сезонно рясно линяє.

Фінські лаппхунди, як і інші аборигенні північні собаки, відрізняються відмінним здоров’ям, витривалістю, міцним імунітетом. З давніх часів ці собаки жили в суворих погодних умовах, і завдяки жорсткому природному відбору у них сформувалася стійка імунна система. Вони вважаються однією з найздоровіших порід у групі шпіців.

Проте, відповідальне розведення вимагає контролю певних генетичних маркерів. Потенційні власники повинні знати про такі ризики:

• Очні захворювання: Найважливішим тестом є перевірка на прогресуючу атрофію сітківки (prcd-PRA) та спадкову катаракту. Більшість заводчиків роблять ДНК-тести батькам, щоб виключити народження хворих цуценят.
• Дисплазія кульшових суглобів: Хоча це проблема великих собак, у лаппхундів вона теж зустрічається. Рентген суглобів є обов’язковим для допуску в розведення у Фінляндії та інших країнах.
• Хвороба Помпе (GSD II): Рідкісне генетичне захворювання накопичення глікогену. На щастя, існує тест, який дозволяє повністю контролювати цю проблему в породі.
• Сечокам’яна хвороба: Єдиною недугою негенетичного характеру, яка іноді зустрічається серед представників цієї породи, є МКХ. Найчастіше діагностується це захворювання у літніх собак або кастрованих кобелів при неправильному харчуванні. Щоб його запобігти, треба уважно стежити за раціоном вихованця, виключити надлишок солей та забезпечити постійний доступ до води.

Існує міф, що така розкішна шуба потребує годин щоденного розчісування. Це не так. Структура шерсті лаппхунда така, що бруд до неї просто не прилипає, а ковтуни утворюються вкрай рідко (зазвичай лише за вухами або в паху). Фінські лаппхунди – собаки, яким для проживання найкраще підійде приватний будинок з великою присадибною ділянкою. Але, на відміну від багатьох вівчарок, вони чудово адаптуються до квартири, якщо отримують навантаження. Тут вони чимось схожі на цвергшнауцера — компактні, зручні в побуті, але з душею великого пса.

Грумінг:

• Розчісування: Кілька разів на тиждень (2-3 рази) собаку треба розчісувати щіткою з довгими металевими зубчиками або пуходеркою без крапель на кінцях. Це масажує шкіру і прибирає відмерлі волоски.
• Линька: В період линьки (весна та осінь) вичісувати шерсть треба щодня. Собака скидає підшерстя дуже інтенсивно. В цей час тепла ванна та видування шерсті компресором значно прискорять процес.
• Купання: Мити лаппхунда рекомендується не часто, лише по мірі сильного забруднення. Часте миття змиває захисний жировий шар, і шерсть починає швидше бруднитися і мокнути.
• Гігієна: Не забувайте чистити лаппхунду вушка, промивати очі відваром ромашки або спеціальним лосьйоном, щомісячно підстригати йому кігті (якщо вони не сточуються об асфальт) і кожного тижня чистити зуби спеціальною пастою для собак.

Представники цієї породи – надзвичайно розумні собаки, яким під силу практично будь-які завдання. Навчити їх можна всьому, що прийде Вам в голову, від циркових трюків до пошукової роботи. З давніх часів лаппхунди працювали на півночі і допомагали місцевим жителям в господарстві, ці собаки одні з найвитриваліших і універсальних.

Вони чудово беруть слід, тому в наші дні вони часто допомагають рятувальникам в пошуку зниклих людей, або людей, що опинилися під завалами після стихійних лих. Лаппхунди завжди на чеку, з них виходять відмінні сторожі-сигналізатори (але не тілоохоронці). Завдяки м’якому характеру та “плюшевій” зовнішності вони успішно беруть участь в каніс-терапії – допомагають хворим людям з обмеженими фізичними або розумовими здібностями.

Рекомендовані види спорту:

• Аджиліті: Лаппхунди маневрені і люблять взаємодію з господарем.
• Ноузворк (Nosework): Пошук запахів ідеально навантажує їхній мозок.
• Пастуша служба: Якщо є можливість, спробуйте заняття з вівцями. Це пробуджує їхні древні інстинкти, подібно до того, як це робить шведський вальхунд.
• Обідієнс: Слухняність на високому рівні, але тренування мають бути цікавими.

Головне правило дресирування “фіна”: ніякого примусу. Тільки позитивне підкріплення. Якщо ви будете тиснути на собаку, він просто “вимкнеться” і перестане реагувати. Тренування мають бути різноманітні, інакше лаппхунд нудьгуватиме і втратить цікавість. Прекрасним стимулом для виконання завдань будуть ласощі та щира похвала.

Раціон фінського лаппхунда має бути повноцінним та збалансованим. Ці собаки мають ефективний метаболізм, тому їм потрібно менше їжі на кілограм ваги, ніж багатьом іншим породам. Перегодовування – головний ворог їхнього здоров’я.

Ви можете обрати один з двох шляхів: якісний сухий корм (класу супер-преміум або холістік) або натуральне харчування (сире м’ясо, субпродукти, овочі). Змішувати ці два типи годування в одній мисці не рекомендується.

Зазвичай лаппхунди, що живуть у дворах приватних будинків, витрачають більше енергії, особливо в зимови час. Для цього їм можна трохи збільшити калорійність раціону за рахунок тваринних жирів. Пам’ятайте, що крупи (рис, гречка) не є обов’язковими для хижака, вони слугують лише дешевим наповнювачем і джерелом енергії, їх частка не повинна перевищувати 10-20%. Соя, бобові та солодощі – суворо заборонені. Дорослого лаппхунда найкраще годувати двічі на день після прогулянки. Пам’ятайте, що лаппхундам треба споживати достатню кількість води для профілактики сечокам’яної хвороби, особливо якщо вони на сухому кормі.