Історія походження
Ця малочисельна і стародавня порода походить з Фрисландії (Friesland) - провінції на північному сході Нідерландів. Назва «Stabyhoun» (або «Stabijhoun») походить з фризької мови і, ймовірно, означає «собака, що стоїть поруч» (від «sta mij bij» - «stand by me» і «houn» - «собака»). Це ідеально описує його роль як універсального фермерського собаки.
Стабіхун був собакою «бідняка» або дрібного фермера, який не міг дозволити собі утримувати кількох спеціалізованих собак. Тому стабіхун виконував безліч завдань: він був чудовим мисливцем, особливо на дрібну дичину (лисиць, куниць), птахів, а також мав унікальну для лягавої спеціалізацію - полювання на кротів та щурів. Окрім полювання, він служив надійним, але не агресивним сторожовим псом, і навіть іноді запрягався у легкі візки для перевезення молока на ринок.
Вважається, що голандських стабіхунів вивели шляхом схрещування місцевих фризьких собак з іспанськими та іншими спаніелями, яких привезли в Нідерланди під час іспанської окупації (16–17 століття). До предків породи відносять німецьких і французьких спаніелів (можливо, навіть пон-одомерських спаніелів), а також дрентських куріпкових собак.
Історично стабіхуна часто тримали разом із веттерхуном - іншою фризькою породою. Стабіхун був «м’яким» мисливцем-лягавою, що вказував на дичину, тоді як більш жорсткий веттерхун використовувався для полювання на велику дичину та видру. Породи активно схрещувалися між собою, але в 1942 році їх офіційно розділили і затвердили окремі стандарти. Перший стандарт породи стабіхун був прийнятий у 1959 році (як зазначено в оригінальній картці), хоча порода визнана на національному рівні раніше, в 1942 році.
Сьогодні стабіхун залишається однією з найрідкісніших порід у світі. Їх популяція нараховує лише кілька тисяч особин. Розведення суворо контролюється Голландською асоціацією стабіхунів та веттерхунів (NVSW) для збереження здоров’я та робочих якостей породи. За межами Нідерландів порода майже невідома, хоча останнім часом спостерігається зростання інтересу до неї в Скандинавії, Великобританії та Північній Америці.
Як виглядає стабіхун: стандарт породи
Стабіхун - це міцний, збалансований собака прямокутних пропорцій, який не має бути ані занадто масивним, ані занадто витонченим. Це функціональний робочий собака, зовнішній вигляд якого поєднує силу та елегантність.
Загальний вигляд та пропорції
Собака має міцний кістяк, але без грубощів. Корпус трохи довший за висоту в холці (прямокутний формат). Спина пряма і міцна, поперек потужний, а круп злегка похилий. Грудна клітка широка, якщо дивитися спереду, і глибока, що сягає ліктів, з добре розвиненими ребрами. Живіт помірно підтягнутий.
Голова, очі та вуха
Голова «суха» (без складок шкіри), пропорційна до тіла, трохи довша, ніж широка. Череп і морда однакової довжини. Череп злегка заокруглений, але не вузький. Перехід від лоба до морди (стоп) помірно виражений. Морда сильна, звужується до мочки носа, не загострена. Спинка носа пряма. Мочка носа добре розвинена, чорна у собак чорно-рябого забарвлення і коричнева у собак коричнево-рябого або помаранчево-рябого забарвлення.
- Очі: Округлі, середнього розміру, розташовані горизонтально. Колір - темно-карий для чорно-рябих собак і світліший карий для інших забарвлень. Погляд прямий, доброзичливий і розумний.
- Вуха: Це одна з відмінних рис породи. Вони посаджені досить низько, мають кельмоподібну форму (схожі на кельму або лопатку). Вухо щільно прилягає до щоки. Шерсть на вухах є характерною: довга біля основи, вона поступово коротшає до нижньої третини, а сам кінчик вкритий короткою шерстю.
Корпус та хвіст
Шия середньої довжини, м’язиста, без підвісу. Кінцівки добре розвинені, з міцними кістками та хорошими кутами, що забезпечує собаці ефективний, розмашистий рух. Лапи компактні, «котячі», з щільними подушечками.
Хвіст довгий, сягає скакального суглоба. У спокійному стані собака тримає його опущеним, часто з невеликим загином на кінці. Коли стабіхун в русі або збуджений, хвіст піднімається, але ніколи не закручується кільцем на спину. Хвіст добре опушений, має так званий «підвіс» - довга шерсть на нижній стороні, що стає коротшою до кінчика, надаючи йому вигляду пера.
Шерсть та забарвлення стабіхуна
Шерсть - ще одна унікальна риса. Вона довга, гладка або з ледь помітною хвилею на крупі. Кучерява шерсть вважається серйозним недоліком. На дотик шерсть шовковиста, не жорстка. На задній стороні кінцівок є «очоси», а на грудях, шиї та хвості - довші «прикраси».
Найважливіша властивість шерсті стабіхуна - вона самоочисна. Бруд і болото, налиплі під час прогулянки, просто висихають і відпадають самі, не залишаючи запаху. Це робить догляд за собакою напрочуд легким.
Допустимі забарвлення:
- Чорно-рябе (з білими відмітинами)
- Коричнево-рябе (з білими відмітинами)
- Помаранчево-рябе (з білими відмітинами - зустрічається найрідше)
На білих ділянках допускається крап (тікінг) або чалість (змішані кольорові та білі волоски). Триколірне забарвлення (наприклад, чорне з білим і коричневим підпалом) є дискваліфікуючою вадою.
