Російський той довгошерстий

Історія виникнення цієї породи нагадує захопливий детектив. На початку XX століття в Російській імперії однією з найпопулярніших декоративних порід був англійський той-тер’єр. Проте Жовтнева революція та подальші соціальні потрясіння ледь не призвели до повного зникнення цих собак, оскільки їх вважали пережитком “буржуазного минулого”. Лише в середині 50-х років група ентузіастів-кінологів у Москві почала роботу з відновлення поголів’я.

Через “Залізну завісу” радянські селекціонери не мали доступу до чистокровних плідників з Англії. Тому їм доводилося працювати з тими собаками, що залишилися, часто невідомого походження, відбираючи їх лише за фенотипом (зовнішніми ознаками). Це призвело до того, що отримані собаки почали суттєво відрізнятися від класичного англійського той-тер’єра. Так почала формуватися нова порода.

Як це не дивно, але перше щеня, яке стало родоначальником саме довгошерстого різновиду, з’явилося на світ у 1958 році в сім’ї двох гладкошерстих батьків. Щеня на ім’я Чіккі мало незвичні для того часу подовжені пасма шерсті на вухах та кінцівках. Московський кінолог Євгенія Жарова звернула увагу на цю мутацію і вирішила закріпити її. Шляхом схрещування Чіккі з самкою, яка також мала подовжену шерсть, було отримано потомство з унікальною зовнішністю. Довгий час порода називалася “Московський довгошерстий той-тер’єр”.

Лише у 2006 році Міжнародна кінологічна федерація (FCI) визнала породу умовно, а згодом і остаточно, під назвою “Російський той”, об’єднавши гладкошерстий і довгошерстий різновиди. З назви прибрали слово “тер’єр”, оскільки за генетикою та поведінкою ці собаки ближчі до компаньйонів, хоча і зберегли дещицю тер’єрського запалу. Сьогодні російський той довгошерстий є національним надбанням російської кінології.

Це елегантний, високоногий собака з тонким кістяком і сухою мускулатурою. Зовнішність тоя випромінює гармонію та тендітність. Його часто порівнюють з маленьким оленятком через великі, виразні очі та граціозні рухи.

Голова та морда

Голова у тоя невелика по відношенню до тіла. Череп високий, але не надто широкий, з чітко вираженим переходом від чола до морди (стопом). Мордочка загострена, суха, трохи коротша за черепну частину. Губи тонкі, щільно прилягають, зазвичай пігментовані в тон носа.

Особливу увагу привертають очі — вони великі, округлі, трохи випуклі, широко розставлені і дивляться прямо. Погляд розумний, зацікавлений і часто трохи зворушливий. Вуха — це візитна картка породи. Вони величезні, тонкі, високо посаджені та стоячі. У довгошерстого різновиду вуха вкриті густою та довгою шерстю, що утворює так звану “бахрому”. Ця особливість робить їх схожими на континентального той-спанієля папійона, хоча за будовою тіла ці породи різні.

Корпус та кінцівки

Шия довга, вигнута, гордо несе голову. Спина міцна і пряма, поперек короткий і трохи випуклий, круп скошений. Грудна клітка глибока, але не широка, що підкреслює витонченість силуету. Живіт гарно підтягнутий, утворюючи елегантну лінію низу.

Кінцівки високі, прямі та паралельні. Лапи маленькі, овальні (“заячі”), пальці зібрані в грудку. Завдяки такій будові рухи собаки легкі, вільні та швидкі. Хвіст може бути купірованим (залишають 2-3 хребці) або природної довжини. У другому випадку він шаблеподібної форми. Природний хвіст також має бути гарно опушений.

Шерсть та забарвлення

Тіло вкрите помірно довгою (3-5 см) прямою або злегка хвилястою шерстю, яка щільно прилягає до корпусу. Контури тіла не повинні бути приховані шерстю. На голові та передній частині кінцівок шерсть коротка.

Ключова особливість: На вухах шерсть довга, густа, утворює очіси. У дорослих собак (старше 3 років) бахрома повинна повністю приховувати зовнішні крайки та кінчики вух. Також є очіси на задній стороні кінцівок. На лапах шерсть подовжена, “щітки” приховують кігті.

Палітра забарвлень дуже широка, і тут цінуються насичені кольори:

• Чорно-підпалий (класика);
• Коричнево-підпалий (шоколадний);
• Блакитно-підпалий (рідкісний, сріблясто-сірий з рудим);
• Лілово-підпалий (ізабелловий);
• Рудий будь-якого відтінку (з чорним або коричневим нальотом чи без нього);
• Палевий (кремовий).

Російські той-тер’єри – це надзвичайно емоційні та інтелектуальні компаньйони. Не варто думати, що це лише “диванна подушка”. В їхніх жилах тече кров справжніх сторожових “дзвіночків”. Вони володіють чудовим слухом і миттєво реагують на будь-який шурхіт за дверима дзвінким гавкотом.

Цим крихітним собакам властива невгамовна енергія і дуже рухлива поведінка – малюк може навіть порушувати Ваш нічний сон своїм біганням (“тигидик” о третій ночі – це про них). Щоб уникнути гіперактивності та деструктивної поведінки вдома, присвячуйте більше часу спілкуванню та іграм. Наповніть його життя новими враженнями.

Особливості психіки:

• Прив’язливість: Вони часто обирають одного “головного” господаря, за яким ходять хвостиком.
• Сміливість: Той часто не усвідомлює своїх розмірів. Він може безстрашно кинутися на захист власника навіть перед величезним псом. Це вимагає контролю на прогулянках.
• Маніпуляція: Завдяки милій зовнішності вони швидко вчаться керувати людьми. Якщо ви раз дозволите йому спати на подушці, він вважатиме це своїм законним правом назавжди.

Варто зазначити, що за темпераментом він дещо відрізняється від свого родича, яким є російський той гладкошерстий. Довгошерсті представники часто бувають трохи м’якшими та спокійнішими, хоча це індивідуально.

Крихітки породи російський той-тер’єр – дуже “домашній” варіант собаки. Сира холодна погода і спека – вороги його тендітного організму. Довгошерстий малюк може швидко перегрітись на сонці через темний окрас, тому його підстилку не варто розташовувати під прямими променями або поблизу опалювальних приладів. Так само легко той-тер’єр може застудитись – не варто оселяти собаку в кімнатах, де часто виникають протяги.

Грумінг довгошерстого тоя

Догляд за шерстю не такий складний, як, наприклад, у континентального той-спанієля (фалена), але має свої нюанси.

• Розчісування: Шерсть на корпусі не схильна до звалювання, її достатньо розчісувати щіткою 1-2 рази на тиждень. Але особливу увагу треба приділяти “бахромі” на вухах та очісам на лапах. Там шерсть тонша і може плутатися. Використовуйте металевий гребінець з частими зубами.
• Купання: Мити тоя потрібно раз на 3-4 тижні або по мірі забруднення. Використовуйте лише спеціалізовані шампуні для довгошерстих собак, щоб живити волосся і запобігати його ламкості. Після купання обов’язково використовуйте кондиціонер.
• Вуха: Регулярно оглядайте вушні раковини. Через густу шерсть там може накопичуватися сірка. Але будьте обережні: не можна сильно мочити вуха під час купання, щоб вода не потрапила всередину.
• Кігті: Через малу вагу собака не встигає сточувати кігті природним шляхом. Стригти їх потрібно кожні 2 тижні, інакше вони почнуть закручуватися і деформувати пальці, що зіпсує ходу.
• Анальні залози: Тої часто страждають від закупорки параанальних залоз. Якщо собака “їздить” по килиму, необхідно зврерніть до ветеринара для чистки.

Узявши на руки крихітного собачку, Ви відчуєте благородне прагнення оберігати і всіляко догоджати милому малюкові. Це головна пастка! Не варто піддаватись сентиментальним настроям. Дресирування тоя починається з першого дня в домі. Більшу частину свого життя він проводитиме вдома – значно більше, ніж Ви: тому поступово привчайте його до самотності і запобігайте руйнівним пустощам.

Російський той-тер’єр залюбки гризтиме Ваші тапки, шпалери і дроти. Цей інстинкт треба перенаправити на іграшки. Важливий аспект – туалет. Подбайте, щоб собака змалку навчився користуватись лотком або пелюшкою. На відміну від пекінеса, який може бути впертим і флегматичним, той дуже кмітливий, але може мітити територію (особливо самці), якщо не був кастрований або правильно вихований.

Боротьба з гавкотом

Той-тер’єри люблять поговорити. Якщо ви не хочете скарг від сусідів, привчайте цуценя до команди “Тихо”. Не заохочуйте гавкіт при зустрічі гостей або на дзвінок домофону. Ваша реакція має бути спокійною, але твердою.