Історія породи: від ведмежатника до національного надбання
Історія акіта-іну - це справжній трилер, повний злетів, падінь та відчайдушної боротьби за виживання. Вважається, що предки цих собак, відомі як «матагі-іну» (собака мисливця), з’явилися на японських островах більше чотирьох тисяч років тому. Археологічні розкопки підтверджують існування шпіцеподібних собак у той період. В Японії говорять, що акіта - це душа самурая, втілена в тілі собаки.
Спочатку матагі-іну використовувалися для полювання на великого звіра: кабана, оленя і навіть уссурійського ведмедя. Пара таких собак могла утримувати ведмедя до приходу мисливця. Це вимагало від тварин неабиякої сміливості, спритності та здатності приймати самостійні рішення - рис, які збереглися в породі донині.
Період собачих боїв та занепад
У період Едо та пізніше, на рубежі XIX-XX століть, популярності набули собачі бої. Щоб додати собакам сили та маси, акіта почали схрещувати з тоса-іну та європейськими мастифами. Це призвело до того, що класичний вигляд шпіца почав зникати: з’явилася висячі вуха, складки шкіри, масивність. Порода опинилася на межі втрати своєї ідентичності.
На щастя, у 1931 році уряд Японії визнав акіта-іну «пам’ятником природи». Це дало поштовх до початку робіт з відновлення первісного вигляду. Але почалася Друга світова війна. У цей трагічний час собак масово винищували: їхнє хутро використовували для пошиття зимового одягу для армії. Виняток робили лише для німецьких вівчарок, що служили у військах. Заради порятунку улюблених акіта, деякі власники таємно схрещували їх з вівчарками або ховали в віддалених гірських селах у мисливців.
Розкол породи: Японська та Американська лінії
Після війни почався процес відновлення. В цей час сформувалося кілька ліній розведення. Солдати окупаційних військ США часто вивозили додому цуценят, але вони віддавали перевагу великим, ведмедеподібним собакам з домішкою крові мастифів та вівчарок (лінія Дева). Так зародилася порода, яку ми сьогодні знаємо як американський акіта. Японські ж кінологи зосередилися на відновленні витонченого, шпіцеподібного типу (лінія Ічіносекі), очищаючи породу від домішок. Офіційне визнання оновленого стандарту Міжнародною федерацією кінологів відбулося у 1964 році.
Як виглядає Акіта-іну: стандарт та особливості зовнішності
Сучасний акіта-іну - це великий, гармонійно складений собака, який випромінює гідність і спокійну силу. На відміну від своїх американських родичів, японський тип легший та витонченіший.
- Голова: Масивна, але пропорційна тілу. Череп широкий, плоский між вухами. Якщо дивитися зверху, голова нагадує тупий трикутник. Перехід від чола до морди (стоп) добре виражений.
- Морда: Потужна, не загострена, середньої довжини. Спинка носа пряма. Губи мають чорну пігментацію і щільно прилягають. Язик, як правило, рожевий.
- Очі: Характерна «східна» особливість. Вони невеликі, трикутної форми, із зовнішнім кутом, піднятим догори. Колір - темно-карий, чим темніше, тим краще. Погляд уважний і розумний.
- Вуха: Відносно невеликі, товсті, трикутні з трохи закругленими кінчиками. Важлива деталь: нахилені вперед уздовж лінії шиї, що надає собаці зосередженого виразу.
- Корпус: Спина пряма і міцна. Поперек широкий і мускулистий. Грудна клітка глибока, з добре вигнутими ребрами.
- Хвіст: Високо посаджений, товстий, енергійно закинутий на спину. Може утворювати одинарне або подвійне кільце. Кінчик хвоста майже завжди торкається спини або стегна.
Шерсть та забарвлення: магія «Уражиро»
Шерстний покрив складається з трьох шарів: довшого і грубішого остьового волоса, жорсткого верхнього шару та густого, м’якого підшерстя, яке захищає від будь-яких морозів. Стандарт допускає лише кілька видів забарвлення:
- Рудий (Red): Найпоширеніший. Насичений рудий колір верхньої частини тіла.
- Тигровий (Brindle): Чорні смуги на рудому, сріблястому або білому тлі.
- Білий: Чистий білий колір без будь-яких відмітин. У білих собак ніс може бути печінкового кольору, хоча чорний краще.
- Сезам: Руда шерсть з чорними кінчиками (зустрічається рідко).
Важливо: Для всіх забарвлень, окрім суцільного білого, обов’язковою є наявність «Уражиро» (Urajiro). Це білувата шерсть з боків морди, на щоках, нижній поверхні щелепи, шиї, грудях, тулубі і хвості, а також на внутрішній поверхні кінцівок. Це своєрідна візитна картка істинно японського акіта.
