Альпійський таксоподібний гончак — Історія та стандарт

Історія походження породи альпійський таксоподібний гончак

Історія альпійського таксоподібного гончака нерозривно пов’язана з мисливськими традиціями альпійського регіону. Потреба у витривалій, низькорослій собаці, здатній працювати у густих лісах та на скелястій місцевості, існувала століттями. Вважається, що предками сучасного даксбракке були міцніші та більші за розміром австрійські гончаки, яких схрещували з собаками таксоподібного типу для отримання коротших кінцівок. Це дозволяло собаці ефективніше пересуватися в підліску та впевнено йти по сліду, не розвиваючи занадто високої швидкості, що було важливо при переслідуванні пораненої дичини.

Цілеспрямована селекційна робота розпочалася у другій половині XIX століття. Одним із ключових моментів в історії породи стало заступництво кронпринца Австро-Угорщини Рудольфа Габсбурзького. Будучи пристрасним мисливцем, він високо цінував робочі якості цих собак. У 1880-х роках він регулярно брав альпійських гончаків на полювання в Мурау та в Туреччину, що сприяло популяризації породи серед аристократії. Саме завдяки королівській прихильності порода отримала офіційне визнання та почала свій шлях до стандартизації.

У 1932 році Австрійський кінологічний клуб офіційно визнав «Альпійського гірського таксоподібного гончака» (Alpenländische-Erzgebirgler Dachsbracke) як третю породу гончаків по кров’яному сліду, поряд з баварським гірським гончаком та ганноверським гончаком. У 1975 році назву було скорочено до «Альпійський даксбракке», а Міжнародна кінологічна федерація (FCI) визнала Австрію країною походження. Остаточне включення до класифікації FCI відбулося у 1991 році, що закріпило статус породи на міжнародній арені.

Стандарт та зовнішній вигляд породи

Альпійський таксоподібний гончак — це приземкувата, але дуже міцна собака з витягнутим корпусом і потужним кістяком. Його зовнішність повністю відповідає його призначенню: кожна риса свідчить про витривалість та готовність до тривалої роботи. Незважаючи на короткі лапи, собака виглядає гармонійно та атлетично.

1. Голова: Череп злегка опуклий, з вираженою борозною. Перехід від чола до морди плавний. Морда міцна, з добре розвиненою щелепою та темною пігментацією губ.
2. Очі: Темно-карого кольору, з розумним та спокійним виразом. Повіки щільно прилягають.
3. Вуха: Високо посаджені, широкі, гладкі та висячі, без складок. Заокруглені на кінцях, середньої довжини (сягають куточків губ).
4. Корпус: Довгий та мускулистий. Шия міцна, без підвісу. Холка добре виражена. Спина пряма та сильна. Поперек короткий і широкий. Круп злегка похилий. Грудна клітка глибока і довга, з добре розвиненими ребрами, що забезпечує великий об’єм легень. Живіт помірно підтягнутий.
5. Хвіст: Високо посаджений, товстий біля основи, звужується до кінця. У спокійному стані опущений вниз. На нижній стороні є підвіс (довша шерсть). В русі тримається трохи піднятим.
6. Кінцівки: Передні кінцівки короткі, прямі та міцні. Задні — м’язисті, з добрими кутами зчленувань, що забезпечує потужний поштовх. Лапи міцні, зібрані, з твердими подушечками та чорними кігтями.
7. Шерсть та забарвлення: Шерсть дуже щільна, коротка, з густим підшерстям, що надійно захищає від негоди. Ідеальне забарвлення — насичений оленячий рудий, можливо з невеликим чорним нальотом. Також допускається чорний з чітко окресленими рудо-коричневими підпалинами на голові ( «чотириокий»), грудях, кінцівках та хвості. Дозволяється невелика біла пляма на грудях.