Історія породи: як створили міні-версію
Породу створила Лінда Спурлін разом із родиною в Алясці — за описом лабораторії ветеринарної генетики Каліфорнійського університету в Девісі (UC Davis VGL), робота тривала від початку 1970-х до 1988 року і велася виключно цією родиною. Це рідкісний випадок, коли породу можна простежити не до регіону чи століття, а до одного дому й одного покоління заводчиків.
Поштовхом, за тим самим описом, став конкретний собака — метис на прізвисько Curious, узятий під час поїздки до родича в Оклахомі. Він скидався на маленького аляскинського хаскі й, найімовірніше, був нащадком чистопородного аляскинського хаскі та невеликого собаки невідомого походження. Реакція оточення на цього пса в Алясці була така прихильна, що Спурлін вирішила розводити подібних собак далі. Її родич деякий час займався тим самим, а коли припинив — продав їй своїх найкращих собак. Спурлін відбирала лише тих особин, які відповідали її уявленням про зовнішність, темперамент і здоров’я. Коли вона відійшла від справ, залишкове поголів’я купила Ейлін Ґреґорі, яка й зробила головне для подальшого визнання породи.
Ключова цифра всієї цієї історії — розмір стартової групи. UC Davis формулює її обережно: порода, імовірно, постала внаслідок обмеженої кількості схрещувань лише між дев’ятьма собаками. До цієї групи входили:
- Аляскинські хаскі — не порода в реєстровому сенсі, а робочий тип їздового собаки; саме він дав основу.
- Сибірські хаскі — кілька особин; від них насамперед упізнаваний тип і малюнок морди. Для порівняння дивіться окремий матеріал про сибірського хаскі.
- Американський ескімоський собака — вклад у зменшення розміру.
- Шиперке — невеликий бельгійський собака, теж у бік компактності.
Чого в цьому переліку немає — так це аляскинського маламута. Його часто називають серед предків клі-кая, але опис UC Davis маламута не згадує: північний вигляд породі дали хаскі, а не маламут. Якщо вас цікавить саме цей велетень півночі, про нього є окремий матеріал — аляскинський маламут; до родоводу клі-кая він стосунку не має.
А от із самою назвою простої відповіді немає. Сполуку «klee kai» усі версії передають однаково — «маленький собака», — але мову-джерело називають різну: засновницька розповідь клубу породи виводить її з ескімоських слів, тоді як поширений в описах породи варіант відносить її до атабаської мовної групи. Ми лишаємо це питання відкритим і не підписуємо жодної з версій. Далі хронологія така: 1988 — перший публічний показ під назвою Klee Kai; 1995 — визнання Американською асоціацією рідкісних порід (ARBA) і водночас розкол на дві назви, Alaskan Klee Kai та Klee Kai; 1 січня 1997 — визнання United Kennel Club; 2002 — обидві гілки знову зведено під єдиною назвою Alaskan Klee Kai. Уже в наш час порода зробила ще два кроки в Американському кінологічному клубі: жовтень 2020 — вступ до Foundation Stock Service, підготовчого реєстру AKC, і червень 2025 — допуск до класу Miscellaneous, останнього щабля перед повним визнанням.
А от Міжнародна кінологічна федерація (FCI) породу не визнає — станом на сьогодні її немає в номенклатурі FCI, і власного стандарту FCI для неї не існує. Те саме стосується британського Kennel Club. Практично це означає, що на виставках під егідою FCI аляскинський клі-кай не виставляється, а всі чинні описи породи походять від UKC та AKC.
Зовнішній вигляд та стандарти: три розміри «вовченяти»
Клі-кай — не карликовий хаскі з ознаками виродження, а пропорційно складений собака північного шпіцеподібного типу. UKC прямо називає мету породи: бути «компаньйонського розміру версією північного шпіцеподібного собаки». Голова клиноподібна, вуха стоячі й трикутні, густо вкриті шерстю; хвіст закинутий на спину. Головне, що вирізняє породу з-поміж інших, — офіційний поділ на три ростові різновиди.
Різновиди за зростом (UKC)
Стандарт UKC оперує дюймами й задає межі за принципом «включно», тому переказувати їх «приблизно» не варто — саме на цих границях собаку відносять до того чи іншого різновиду. Сантиметрові значення нижче наведено як перерахунок, а не як окрему норму.
| Різновид | Зріст (у холці), за стандартом UKC | Перерахунок, приблизно |
|---|---|---|
| Той (Toy) | До 13 дюймів включно | до ~33 см |
| Мініатюрний (Miniature) | Понад 13 і до 15 дюймів включно | ~33–38 см |
| Стандартний (Standard) | Понад 15 і до 17 дюймів включно | ~38–43 см |
Далі стандарт розрізняє два різні за вагою наслідки переростання, і плутати їх не варто. Зріст понад 17 і до 17,5 дюйма включно (~43–44,5 см) UKC кваліфікує як серйозну ваду — собака лишається в рингу, але з істотним штрафом. Зріст понад 17,5 дюйма (~44,5 см) — ще серйозніше: UKC вважає це усувною вадою, достатньо серйозною, щоб собака не здобув на виставці жодної нагороди. Тому поширене формулювання «усе, що вище за 43 см, — племінний брак» неточне: між серйозною вадою й усувною лежить майже півтора сантиметра.
Реєстри тут розходяться, і це варто знати. AKC описує зріст інакше: єдиним діапазоном 12–17 дюймів у холці (~30–43 см) з дискваліфікацією понад 17,5 дюйма — без поділу на три різновиди в тому ж вигляді, що в UKC. Тобто «зріст клі-кая» не має однієї правильної відповіді: є формулювання UKC і є формулювання AKC, і зводити їх в один усереднений діапазон некоректно.
Є ще одна особливість, яку легко проґавити: цуценята різних ростових різновидів можуть народитися в одному поміті. Розмір дорослого собаки не визначається наперед «лінією» — усередині одного посліду можуть вирости і той, і мініатюрний. Для покупця це означає просту річ: обіцянка конкретного дорослого розміру для двомісячного цуценяти — це прогноз, а не гарантія.
Очі та маска
Очі можуть бути карими, блакитними, бурштиновими або зеленими; трапляється гетерохромія (очі різного кольору) і так званий parti-colored варіант, коли в одному оці поєднано два кольори. Обов’язковою ознакою є виразна контрастна маска на морді — симетрична й така, що не «заливає» очі. Саме маска й дає ту саму впізнаваність, заради якої породу й виводили.
Шерсть та окрас
Шерсть подвійна: м’який густий підшерсток і прямий остьовий волос. Визнано два типи — стандартний і довгошерстий (full coat), причому шерсть не повинна приховувати обриси тіла. Основні визнані окраси:
- чорно-білий;
- сіро-білий — усі відтінки від сріблястого до темно-сірого;
- рудо-білий (червоний, від світлого до темного).
Білий колір завжди присутній на лапах, грудях і низу корпусу. Суцільно білі собаки народжуються, але у виставковому рингу за чинним стандартом вони не оцінюються — на якість собаки як компаньйона це не впливає жодним чином. Якщо ви розглядаєте породу передусім за компактністю, корисно порівняти її з іншим невеликим шпіцеподібним собакою — померанським шпіцом, який за розмірами близький до той-різновиду клі-кая, але має зовсім іншу шерсть і зовсім інший характер.
