Померанський шпіц

Історія померанського шпіца сягає корінням у глибину століть і тісно пов’язана з розвитком шпіцеподібних собак у Європі. Вважається, що предками всіх шпіців, включно з померанцями, є давні торф’яні собаки (Canis familiaris palustris Rütimeyer), залишки яких знаходили на території Швейцарії та поблизу Ладозького озера, що датуються кам’яним віком. Зображення собак, схожих на сучасних шпіців, зустрічаються на артефактах Давньої Греції та Риму, що свідчить про їхню давню історію.

Протягом Середньовіччя шпіцеподібні собаки були поширені в Азії, Африці та Європі. Особливої популярності вони набули в Північній Європі, зокрема в Німеччині, Голландії, Данії та країнах Балтії. Саме тут відбувалося формування сучасних порід шпіців. Більші представники використовувалися як охоронці дворів, суден та господарських будівель, завдяки своїй пильності та гучному гавкоту. Існує теорія, що великі шпіци могли схрещуватися з північними лайками, на що вказує їхня зовнішня схожість. Також не виключений зв’язок із європейськими вівчарками.

До кінця XIX століття дрібні шпіци стали одними з найпопулярніших декоративних собак у Європі. Їх часто тримали як улюбленців представники знаті та аристократії. Відомі історичні постаті, такі як композитор Вольфганг Амадей Моцарт, письменник Жан Поль, імператриця Катерина II, королева Марія-Антуанетта, Жозефіна Богарне та письменник Еміль Золя, були прихильниками цих чарівних собак.

Німеччина: батьківщина сучасних шпіців

Сучасною батьківщиною породи вважається Німеччина, а саме історичний регіон Померанія (звідси й назва “померанський”), що розташовувався на узбережжі Балтійського моря (нині території Німеччини та Польщі). Перша згадка назви “шпіцхунд” (Spitzhund) датується 1450 роком у Нижньорейнському окрузі. З XVIII століття розпочалася цілеспрямована селекційна робота. Різні регіони Німеччини спеціалізувалися на розведенні шпіців певних забарвлень:

• Білі шпіци: Померанія та Еберсвальд.
• Сірі (вольфшпіц/кеесхонд): Уздовж Рейну (Дюссельдорф, Аахен, Крефельд).
• Чорні шпіци: Вюртемберг (використовувалися для охорони виноградників).

Спочатку шпіци були переважно робочими собаками, але з часом їх помітила знать, і вони стали популярними кімнатними улюбленцями. Особливо цінувалися невеликі екземпляри вагою 5-7 кг.

Роль Англії та королеви Вікторії

Потрапивши до Англії, шпіци здобули ще більшу популярність, особливо за часів правління королеви Вікторії (1837-1901). Королева була палкою прихильницею породи, особливо після того, як привезла кількох померанців з Флоренції (Італія) у 1888 році. Її улюбленцем був маленький померанський шпіц на ім’я Марко, вагою близько 5.4 кг (що значно більше сучасних стандартів). Завдяки королівській прихильності, порода стала надзвичайно модною серед англійської аристократії. Саме в Англії почалася активна робота над мініатюризацією породи та розвитком різноманітних забарвлень, особливо помаранчевого та пісочного.

У 1891 році був створений Англійський клуб померанських шпіців, який розробив перший стандарт породи. Собак розділили на дві категорії: до 2.5 кг та понад 2.5 кг. До 1915 року клуб допускав на виставки собак вагою не більше 3.6 кг. Ці собаки отримали назву “померанські шпіци королеви Вікторії”. Сучасні померанці англійського типу часто характеризуються меншим зростом, легшим кістяком та дуже об’ємною, м’якою шерстю з надлишком підшерстя. Їхні голови мають виразний “бебі-фейс” з дуже короткими мордочками та маленькими вушками.

Померанський шпіц в Америці

Наприкінці XIX століття німецькі шпіци (переважно білі) потрапили до Америки, де їхній більший різновид став відомий як “американський ескімоський собака” (не плутати з померанцем). Померанський шпіц як окрема порода був визнаний Американським кінологічним клубом (AKC) у 1900 році, а його стандарт був опублікований. У 1909 році було офіційно засновано Клуб померанських шпіців Америки (American Pomeranian Club), який у 1911 році провів свою першу спеціалізовану виставку.

Сьогодні американський тип померанського шпіца вважається одним із провідних у світі. Ці собаки характеризуються міцною, компактною будовою, добрим кістяком, вони досить “важкі” для свого невеликого зросту та мають чудові, вільні рухи. Шерсть дуже густа, з насиченими забарвленнями. Голова часто описується як “ведмежий тип” – з короткою, але не плескатою мордою, дуже маленькими, майже непомітними вухами та виразними очима. Підготовка таких собак до виставки вимагає високої майстерності грумера.

Розвиток породи в інших країнах

У Франції карликові шпіци (Loulou de Poméranie) можуть бути дещо крупнішими та легшими за будовою, нагадуючи собак минулих років. Вони часто мають більш довгу та загострену мордочку (“лисячий тип”) та більші, хоч і правильно поставлені, вуха. Шерсть може мати менш розвинений підшерсток, що робить “комір” не таким пишним. Французький стиль грумінгу часто передбачає більш природний вигляд, без сильного заокруглення вух та лап.

У Німеччині, на батьківщині породи, у 1899 році було створено об’єднання “Німецький шпіц” (Verein für Deutsche Spitze), яке розробило стандарти для шпіців різних розмірів та забарвлень. Сучасні німецькі померанці (цвергшпіци) часто схожі на французьких, але зазвичай мають міцніший кістяк та більш правильні рухи завдяки гарним кутам кінцівок. Посадка голови та хвоста відповідає стандарту.

Померанський шпіц – це втілення елегантності та жвавості в мініатюрному форматі. Його зовнішній вигляд одразу привертає увагу завдяки розкішній подвійній шерсті, яка стоїть майже перпендикулярно до тіла, створюючи враження пухнастої кульки. Це типова кімнатно-декоративна собака, яка не пристосована до життя на вулиці.

Основні риси екстер’єру:

• Розмір: Компактний. Зріст у холці за стандартом МКФ становить 20 см ± 2 см (тобто від 18 до 22 см). Собаки нижче 18 см не бажані. Вага має відповідати зросту, зазвичай варіюється від 1.4 до 3.5 кг.
• Пропорції: Співвідношення висоти в холці до довжини тіла становить 1:1, що надає собаці квадратного формату.
• Голова: Середнього розміру, клиноподібна, якщо дивитися зверху, нагадує лисячу. Череп поступово звужується до кінчика носа. Стоп (перехід від чола до морди) помірно виражений, не різкий.
• Морда: Не надто довга, пропорційна до черепа (приблизно 2:3). Губи щільно прилягають, чорні (у коричневих шпіців – коричневі). Щелепи нормально розвинені, прикус ножицеподібний (допускається прямий).
• Ніс: Маленький, круглий, чисто чорний (у коричневих – темно-коричневий).
• Очі: Середнього розміру, мигдалеподібні, трохи косо поставлені, темного кольору. Повіки чорні (у коричневих – темно-коричневі). Вираз очей – жвавий та розумний.
• Вуха: Маленькі, високо посаджені, відносно близько одне до одного, трикутної форми, загострені, завжди стоять вертикально.
• Шия: Середньої довжини, широка в основі, злегка вигнута, без підвісу, покрита густою шерстю, що утворює пишний комір.
• Корпус: Лінія верху плавно переходить у коротку, пряму спину. Холка виражена. Поперек короткий, широкий і міцний. Круп широкий, короткий, не скошений. Груди глибокі, добре розвинені, передня частина виступає. Живіт помірно підтягнутий.
• Хвіст: Високо посаджений, середньої довжини, дуже рясно опушений, закинутий кільцем на спину і щільно прилягає до неї.
• Кінцівки: Передні – прямі, з міцним кістяком, паралельні. Плечі мускулисті, лікті притиснуті до грудей. Задні – мускулисті, з помірними кутами зчленувань, скакальні суглоби низько опущені, паралельні. Лапи маленькі, круглі, “котячі”, зі щільно зімкнутими пальцями. Кігті та подушечки чорні (у коричневих – коричневі).
• Рухи: Вільні, плавні, пружні, з добрим поштовхом задніх кінцівок.

Шерсть та забарвлення померанського шпіца

Шерсть – головна прикраса померанського шпіца. Вона подвійна: довге, пряме, жорсткувате на дотик остьове волосся та короткий, густий, ватоподібний підшерсток. Саме підшерсток піднімає остьове волосся, надаючи собаці характерного об’єму. На голові, вухах, передній частині кінцівок та лапах шерсть коротка і оксамитова. Решта тіла покрита довгою, густою шерстю. На шиї та плечах вона утворює пишний “комір”, на задній стороні передніх кінцівок – “очоси”, на задніх кінцівках від крупу до скакальних суглобів – пишні “штани”, а хвіст вкритий дуже довгою шерстю.

Забарвлення померанських шпіців дуже різноманітні. Стандарт МКФ для цвергшпіца визнає такі варіанти:

• Чорний: Підшерсток та шкіра також мають бути темними. Колір лаково-чорний без білих чи інших відмітин.
• Коричневий: Рівномірний темно-коричневий колір.
• Білий: Чисто білий, без жовтизни, особливо на вухах.
• Помаранчевий: Рівномірний однотонний колір середньої інтенсивності.
• Сіро-завуальований: Сріблясто-сірий з чорними кінчиками волосся. Морда та вуха темні. Навколо очей характерний малюнок (“окуляри”). Грива та “штани” світліші.
• Кремовий: Від світло-бежевого до насиченого кремового.
• Кремово-соболиний: Кремова основа з темними (соболиними) кінчиками волосся.
• Помаранчево-соболиний: Помаранчева основа з темними кінчиками.
• Чорно-підпалий: Чорний основний колір з чіткими рудими або палевими підпалинами над очима, на морді, горлі, грудях, кінцівках та під хвостом.
• Плямистий: Основний колір білий. Чорні, коричневі, сірі або помаранчеві плями рівномірно розподілені по всьому тілу.
• Блакитний: Дуже рідкісне забарвлення, що є освітленим чорним.
• Шоколадно-підпалий: Коричневий основний колір з підпалинами.

Найпопулярнішим забарвленням сьогодні є помаранчевий та його варіації (помаранчево-соболиний, кремовий).

Померанський шпіц – це велика собака в маленькому тілі. Його характер є яскравим поєднанням грайливості, енергійності, відданості та певної частки впертості. Незважаючи на мініатюрні розміри, ці собаки мають сильну особистість і не вважають себе маленькими.

Ключові риси характеру:

• Жвавість та енергійність: Помаранчі – це справжні непосиди. Вони обожнюють ігри, прогулянки та будь-яку активність. Їхні рухи стрімкі та легкі. Навіть у похилому віці багато шпіців зберігають грайливість цуценяти.
• Відданість господареві: Померанці дуже прив’язуються до своєї людини або сім’ї. Вони прагнуть бути в центрі уваги, супроводжувати господаря всюди і брати участь у всіх сімейних справах. Ця риса робить їх чудовими компаньйонами, але може призводити до сепараційної тривоги, якщо залишати їх надовго на самоті.
• Пильність та сторожові якості: Померанські шпіци мають чудовий слух і природний сторожовий інстинкт. Вони завжди сповістять гучним гавкотом про прихід гостей або будь-які підозрілі звуки. Ця риса може стати проблемою, якщо не контролювати схильність до надмірного гавкоту з раннього віку. Вони недовірливі до сторонніх, що робить їх хорошими “дзвіночками”.
• Розум та кмітливість: Це дуже розумні собаки, які швидко навчаються командам та різним трюкам. Їх часто можна побачити у циркових виступах. Однак їхній розум поєднується з певною впертістю. Дресирування має бути послідовним, терплячим та використовувати методи позитивного підкріплення. Грубість чи покарання можуть призвести до зворотного ефекту.
• Сміливість: Попри свої розміри, померанці дуже сміливі й рішучі. Вони не бояться вступати в конфронтацію з набагато більшими собаками, тому на прогулянках за ними потрібно уважно стежити.
• Пристосованість: Померанські шпіци добре адаптуються до різних умов життя. Вони комфортно почуваються як у великому будинку, так і в невеликій квартирі, за умови достатньої уваги та фізичної активності. Вони можуть підлаштуватися під ритм життя господаря, будь то активна молода людина чи літня пара. Подібно до інших невеликих компаньйонів, таких як Мальтезе або Бівер тер’єр, померанці потребують тісного контакту з людиною.
• Ставлення до дітей та інших тварин: При правильній соціалізації померанці можуть добре ладнати зі старшими, обережними дітьми. Однак через свою крихкість вони не підходять для сімей з дуже маленькими дітьми, які можуть випадково травмувати собаку. З іншими домашніми тваринами, особливо якщо вони росли разом, шпіци зазвичай знаходять спільну мову, хоча можуть намагатися домінувати навіть над більшими собаками чи котами.

Важливо пам’ятати: Не варто ставитися до померанського шпіца як до живої іграшки. Це повноцінна собака зі своїми потребами в увазі, вихованні, фізичних та розумових навантаженнях. Незважаючи на любов багатьох власниць носити їх на руках, шпіци потребують регулярних прогулянок на повідку, де вони можуть досліджувати світ та витрачати свою енергію.

Померанський шпіц — мініатюрний нащадок великих їздових шпіців, тому в крихітному тілі живе сміливий характер. Як той-порода він вразливий: характерні колапс трахеї (кашель, «зворотне чхання») і вивих колінної чашечки. Породна особливість — алопеція Х («синдром чорної шкіри»): симетричне випадіння шерсті без сверблячки. Пишна подвійна шерсть рясно линяє двічі на рік і потребує регулярного вичісування.

Померанські шпіци загалом вважаються відносно здоровою породою з тривалістю життя 12-16 років. Однак, як і багато інших порід, особливо карликових, вони мають схильність до певних генетичних та набутих захворювань. Відповідальні заводчики тестують своїх племінних собак на спадкові хвороби, але потенційним власникам важливо знати про можливі проблеми.

Найбільш поширені проблеми зі здоров’ям у померанських шпіців:

• Медіальний вивих колінної чашечки (Luxating Patella): Це генетичне захворювання, при якому колінна чашечка зміщується зі свого нормального положення. Ступінь тяжкості може варіюватися від легкого (безсимптомного) до важкого, що потребує хірургічного втручання. Собака може кульгати, підтискати лапу або стрибати на трьох лапах.
• Колапс трахеї (Tracheal Collapse): Ослаблення хрящових кілець трахеї, що призводить до її звуження під час дихання. Характерний симптом – гучний, “гусячий” кашель, особливо при збудженні, фізичному навантаженні або тиску на шию (наприклад, від нашийника). Рекомендується використовувати шлейку замість нашийника. Лікування може бути консервативним або хірургічним.
• Проблеми із зубами та яснами: Через маленьку щелепу зуби у померанців розташовані щільно, що сприяє накопиченню нальоту, утворенню зубного каменю, гінгівіту та пародонтиту. Рання втрата зубів – поширена проблема. Необхідний регулярний догляд за ротовою порожниною (чищення зубів) та професійна чистка у ветеринара.
• Гіпотиреоз (Hypothyroidism): Недостатнє вироблення гормонів щитоподібною залозою. Симптоми можуть включати млявість, набір ваги, проблеми зі шкірою та шерстю (включаючи алопецію Х – симетричне випадіння шерсті), непереносимість холоду. Діагностується аналізом крові, лікується замісною гормональною терапією.
• Алопеція X (Black Skin Disease): Синдром випадіння шерсті невідомої етіології. Характеризується симетричним облисінням, часто починаючись з ділянок на задніх лапах, тілі та хвості. Шкіра в уражених місцях може темніти. Діагноз ставиться шляхом виключення інших причин (гормональні порушення, алергії). Лікування складне і не завжди ефективне.
• Крипторхізм (Cryptorchidism): Стан, при якому одне або обидва яєчка не опускаються в мошонку у самців. Неопущені яєчка мають підвищений ризик розвитку пухлин, тому рекомендується кастрація.
• Прогресуюча атрофія сітківки (PRA): Спадкове захворювання очей, що призводить до поступової дегенерації сітківки та сліпоти.
• Катаракта: Помутніння кришталика ока, що може призвести до погіршення зору та сліпоти. Може бути спадковою або розвиватися з віком.
• Ентропіон: Заворот повіки всередину, через що вії труться об рогівку, викликаючи подразнення та біль.
• Атланто-аксіальний підвивих: Нестабільність між першим (атлант) та другим (аксіс) шийними хребцями. Може викликати біль у шиї, неврологічні симптоми.
• Синдром слабкості синусового вузла (Sick Sinus Syndrome): Порушення серцевого ритму, що може призводити до слабкості, непритомності.
• Труднощі при пологах: Через невеликий розмір суки та відносно великий розмір голови цуценят, пологи у померанських шпіців можуть бути ускладненими та часто вимагають кесаревого розтину.

Профілактика захворювань

Хоча повністю уникнути хвороб неможливо, можна значно знизити ризики:

• Вибір відповідального заводчика: Купуйте цуценя тільки у перевірених заводчиків, які тестують своїх собак на спадкові захворювання та можуть надати відповідні документи.
• Регулярні ветеринарні огляди: Щорічні огляди (а для літніх собак – двічі на рік) допоможуть виявити проблеми на ранній стадії.
• Вакцинація та обробка від паразитів: Дотримуйтесь графіку щеплень та регулярно обробляйте собаку від бліх, кліщів та гельмінтів.
• Правильне харчування: Використовуйте якісний корм, що відповідає віку та рівню активності собаки. Контролюйте вагу, оскільки ожиріння посилює навантаження на суглоби та серце.
• Догляд за зубами: Регулярно чистіть зуби спеціальною пастою та щіткою для собак.
• Безпека: Через малий розмір та крихкість, оберігайте померанця від падінь з висоти, грубих ігор з великими собаками чи маленькими дітьми. Використовуйте шлейку замість нашийника.

Розкішна подвійна шерсть померанського шпіца потребує регулярного та ретельного догляду, щоб підтримувати її здоровий вигляд та запобігати утворенню ковтунів. Нехтування грумінгом може призвести не тільки до неохайного вигляду, але й до шкірних проблем. Догляд за шерстю шпіца може бути більш вимогливим, ніж, наприклад, за шерстю Австралійського шовковистого тер’єра, через густий підшерсток.

Основні аспекти грумінгу померанця:

• Розчісування: Це найважливіша частина догляду. Розчісувати шпіца потрібно 2-3 рази на тиждень, а під час линьки (зазвичай навесні та восени) – щодня. Розчісуйте шерсть проти напрямку росту, шар за шаром, приділяючи особливу увагу зонам, де найчастіше утворюються ковтуни: за вухами, під пахвами, на “штанах” та під хвостом. Використовуйте кілька інструментів:
  • Пуходерка (сликер): Для распушивания шерсти и удаления отмершего подшерстка. Выбирайте пуходерку с длинными зубцами без капелек на концах, чтобы добраться до кожи.
  • Металевий гребінець з різною частотою зубців: Для перевірки на наявність ковтунів після пуходерки та для розчісування ділянок з коротшою шерстю (за вухами, під пахвами).
  • Спрей-кондиціонер: Ніколи не розчісуйте суху шерсть! Злегка зволожуйте її спеціальним спреєм перед розчісуванням, щоб запобігти ламкості та електризації.
• Купання: Купати померанського шпіца рекомендується раз на 4-8 тижнів або за потребою. Занадто часте миття може пересушити шкіру та шерсть. Використовуйте тільки якісні шампуні та кондиціонери, призначені для собак з подвійною шерстю. Обов’язково ретельно змивайте всі засоби.
• Сушка: Сушка феном є обов’язковою! Після купання ретельно промокніть шерсть рушником, а потім сушіть феном на середній або низькій температурі, одночасно розчісуючи пуходеркою проти росту шерсті. Це допомагає розпушити підшерсток, надати об’єму та запобігти утворенню ковтунів. Залишати шпіца сохнути самостійно не можна, оскільки густий підшерсток довго залишається вологим, що може призвести до розвитку грибкових інфекцій та неприємного запаху.
• Стрижка: Гігієнічна стрижка включає підстригання шерсті навколо анального отвору, на подушечках лап (між пальцями) та надання акуратної форми лапам (“котяча лапа”). Також можна трохи підрівняти шерсть на вухах, щоб підкреслити їх форму. Виставковим собакам роблять спеціальну породну стрижку, яка надає силуету округлої форми. Багато власників не-виставкових собак обирають “домашню” або “ведмежу” стрижку, при якій шерсть на тілі значно вкорочується. Важливо: Ніколи не голіть шпіца налисо! Це може пошкодити структуру шерсті, і вона може не відрости належним чином, а також позбавляє собаку захисту від сонця та холоду.
• Догляд за кігтями: Підстригайте кігті кожні 2-4 тижні за допомогою спеціальної кігтерізки для маленьких собак. Якщо чути цокання кігтів по підлозі – час їх стригти.
• Догляд за вухами: Регулярно оглядайте вуха на наявність почервоніння, бруду чи неприємного запаху. Чистіть їх за потребою ватним диском, змоченим спеціальним лосьйоном для чищення вух.
• Догляд за очима: Протирайте куточки очей вологою серветкою або ватним диском, щоб видалити слізні доріжки, особливо у світлих собак.
• Линька: Померанські шпіци линяють, особливо інтенсивно двічі на рік. Також існує так звана “цуценяча линька” (puppy uglies), яка зазвичай відбувається у віці 4-8 місяців. У цей період цуценя втрачає свою м’яку дитячу шерсть, і на її місці починає рости доросла, більш жорстка. Вигляд у цей час може бути досить неохайним, але це нормальний процес. Регулярне вичісування допоможе прискорити процес линьки та підтримати шкіру здоровою.

Незважаючи на свій декоративний вигляд, померанський шпіц – розумна та здібна до навчання собака. Правильне дресирування та рання соціалізація є ключовими для виховання добре керованого та приємного компаньйона.

Ключові аспекти виховання:

• Рання соціалізація: Це критично важливо для померанців. Знайомте цуценя з різними людьми, звуками, місцями та іншими (вакцинованими та доброзичливими) собаками з раннього віку (після необхідних щеплень). Це допоможе виростити впевнену в собі собаку, яка не буде надмірно боятися або агресивно реагувати на нові ситуації чи незнайомців.
• Позитивне підкріплення: Померанці найкраще реагують на методи дресирування, засновані на позитивному підкріпленні – похвала, ласощі, іграшки. Вони прагнуть догодити господареві, але можуть бути чутливими до критики та покарань. Грубість може викликати страх або впертість.
• Послідовність та терпіння: Будьте послідовними у своїх вимогах та правилах. Померанці розумні й швидко зрозуміють, якщо ви дасте слабину. Їхня впертість вимагає терпіння з боку власника. Тренування мають бути короткими (5-10 хвилин) та цікавими, щоб собака не втрачала інтерес.
• Основні команди: Почніть з базових команд: “сидіти”, “лежати”, “до мене”, “місце”, “фу”. Ці команди важливі для безпеки та керованості собаки.
• Привчання до туалету: Як і багато маленьких порід, померанці можуть потребувати більше часу та терпіння для привчання до туалету. Часті вигули (особливо після сну, їжі та ігор), похвала за правильну поведінку та використання клітки або вольєра можуть допомогти в цьому процесі.
• Контроль гавкоту: Померанці схильні до гавкоту. Важливо з самого початку вчити собаку команді “тихо” або “голос” (щоб гавкати за командою), а також не заохочувати безпричинний гавкіт. Забезпечте достатньо розумової та фізичної стимуляції, щоб собака не гавкала від нудьги.
• Запобігання синдрому маленької собаки: Не дозволяйте своєму померанцю робити те, що ви б не дозволили великій собаці (наприклад, стрибати на людей, агресивно поводитися). Через їхній милий вигляд власники часто потурають поганій поведінці, що може призвести до проблем.
• Активність та ігри: Хоча померанці не потребують виснажливих фізичних навантажень, їм необхідні щоденні прогулянки та ігри для виходу енергії. Вони також чудово показують себе в таких видах собачого спорту, як аджиліті (для маленьких собак), обідієнс, фрістайл (танці з собаками) та ноузворк. Розумові навантаження (навчальні іграшки, пошукові ігри) також дуже важливі.

Дресирування померанського шпіца – це не складний, але постійний процес, який допомагає побудувати міцний зв’язок між собакою та власником і зробити спільне життя гармонійним.

Правильне харчування є основою здоров’я та довголіття померанського шпіца. Через їхній невеликий розмір та схильність до певних проблем (наприклад, із зубами або ожирінням), вибір раціону та режиму годування потребує уваги.

Типи харчування:

• Готові сухі корми: Це найзручніший і часто рекомендований варіант. Обирайте високоякісні корми класу супер-преміум або холістік, розроблені спеціально для собак дрібних порід. Такі корми збалансовані за складом білків, жирів, вуглеводів, вітамінів та мінералів. Розмір гранул також адаптований для маленьких щелеп. Сухий корм допомагає механічно очищати зуби від нальоту.
• Вологі корми (консерви): Можуть використовуватися як доповнення до сухого корму або як основний раціон (особливо для собак з проблемами зубів). Вони зазвичай смачніші, але не забезпечують очищення зубів.
• Натуральне харчування: Годування домашньою їжею можливе, але вимагає ретельного планування та знань, щоб забезпечити збалансований раціон. Основу мають складати нежирне м’ясо (яловичина, індичка, курка), субпродукти, кисломолочні продукти (нежирний сир, кефір), овочі (морква, гарбуз, кабачок), невелика кількість каш (рис, гречка). Категорично не можна давати собаці їжу зі столу, солодощі, копченості, кістки (особливо трубчасті), жирне, смажене, гостре, цибулю, часник, шоколад, виноград, авокадо. Складання натурального раціону краще довірити ветеринарному дієтологу.

Режим годування:

• Цуценята (до 6 місяців): Годувати 3-4 рази на день невеликими порціями.
• Підлітки (6-12 місяців): Переводити на 2-разове годування.
• Дорослі собаки (після 1 року): Годувати 1-2 рази на день. Більшість власників віддають перевагу 2-разовому годуванню (вранці та ввечері), щоб уникнути тривалих перерв між прийомами їжі.

Важливі моменти:

• Розмір порції: Дотримуйтесь рекомендацій виробника корму, вказаних на упаковці, але коригуйте порцію залежно від віку, ваги, рівня активності та індивідуальних особливостей собаки. Померанці схильні до набору зайвої ваги, тому важливо не перегодовувати.
• Свіжа вода: У собаки завжди повинен бути доступ до чистої свіжої води.
• Ласощі: Використовуйте ласощі помірно, переважно під час дресирування. Обирайте спеціальні ласощі для собак дрібних порід. Пам’ятайте, що калорійність ласощів має враховуватися в загальному добовому раціоні.
• Перехід на новий корм: Якщо ви вирішили змінити корм, робіть це поступово протягом 7-10 днів, потроху підмішуючи новий корм до старого, щоб уникнути розладів травлення.
• Вітаміни та добавки: При годуванні якісним збалансованим кормом додаткові вітамінно-мінеральні комплекси зазвичай не потрібні, якщо їх не призначив ветеринар за показаннями. При натуральному годуванні добавки є обов’язковими.

• Королівські улюбленці: Окрім королеви Вікторії, прихильниками породи були королева Шарлотта (дружина Георга III) та Жозефіна Богарне.
• Врятовані на “Титаніку”: Відомо, що щонайменше два померанських шпіци вижили після катастрофи “Титаніка” у 1912 році. Їхні власниці, Маргарет Хейс та Елізабет Ротшильд, змогли пронести своїх маленьких улюбленців у рятувальні шлюпки.
• Мистецтво та музика: Мікеланджело працював над розписом Сікстинської капели в компанії свого померанського шпіца. Композитор Фредерік Шопен написав “Вальс маленької собачки” (Вальс №6 ре-бемоль мажор, Op. 64, № 1), натхненний грою шпіца своєї подруги Жорж Санд, який ганявся за власним хвостом.
• Предки були більшими: Перші померанські шпіци, привезені до Англії, важили близько 10-14 кг і використовувалися для охорони та випасу овець. Лише завдяки селекційній роботі, особливо під патронатом королеви Вікторії, порода набула сучасних мініатюрних розмірів.
• Різноманітність забарвлень: Хоча сьогодні найпопулярнішими є помаранчеві та кремові відтінки, на початку історії породи домінували білі, чорні та шоколадні забарвлення.
• “Ведмежий” та “лисячий” типи: Неофіційно розрізняють два типи мордочок у померанців: “teddy bear” (ведмежа) – більш коротка, з вираженими щоками, та “fox face” (лисяча) – більш витягнута, класична для шпіців. Стандарт породи не робить такого розрізнення, але ці терміни часто використовуються власниками та заводчиками.
• Зміна кольору шерсті: Багато цуценят померанського шпіца народжуються одного кольору, а з віком їхня шерсть може значно змінити відтінок, особливо після першої линьки. Наприклад, сіре цуценя може стати кремовим або помаранчевим.