Американський ескімоський собака

Найцікавіше в цій породі — не екстер’єр, а те, що її назва є артефактом політичної історії. Про це погоджуються всі джерела; розходяться вони в датах, і саме розходження показове.

• Версія AKC. Зі вступом США у Першу світову війну 1917 року країну охопило упередження проти всього німецького, і німецьку назву породи змінили на «американський ескімоський» — за назвою, яку вживав розплідник шпіців в Огайо. В окремому блоці фактів на тій самій сторінці AKC формулює інакше: порода була відома як «американський шпіц» до 1917 року, коли назву змінили на «американський ескімоський».
• Версія UKC. Стандарт UKC (чинна редакція від 1 травня 2017 року) каже: «відома як німецький шпіц на батьківщині, порода була перейменована на американського ескімоського 1917 року». Далі стоїть обережне слово: це ймовірно була реакція на непопулярність усього німецького під час війни. І тут-таки, через речення: «американський ескімоський був визнаний United Kennel Club 1913 року».
• Версія клубу породи. Нарис історії American Eskimo Dog Club of America розкладає це на чотири кроки: 1924 — на тлі антинімецьких настроїв UKC змінює назву на «American Spitz»; 1925 — назву змінюють ще раз, на «American Eskimo Spitz», і взято її з назви розплідника подружжя Голлів «American Eskimo Kennels»; 1926 — слово «Spitz» прибирають зовсім, хоча в побуті собак ще довго звали «шпіцами».

Отже маємо дати 1913, 1917, 1924, 1925 і 1926, які описують події різного роду. Дві з них узагалі суперечать одна одній у межах одного документа: якщо UKC визнав породу під назвою «американський ескімоський» ще 1913 року, то перейменування 1917-го не могло бути першою появою цієї назви. Найпростіше пояснення — що в 1913 році назва була інша, а стандарт просто вживає сучасну ретроспективно, — правдоподібне, але це читання, а не документ.

Дати, які «плавають» між переказами, майже завжди означають одне: первинного документа немає. У цьому випадку відомо навіть, куди він подівся, — згорів у пожежі в UKC. Тому чесна форма твердження така: назву змінили в добу антинімецьких настроїв довкола Першої світової війни; складова «ескімоський» прийшла з назви розплідника, а не з етнографії; точний рік джерела називають різний. Ця форма істинна за будь-якої з версій.

Дві додаткові точності, які ця історія любить втрачати. По-перше, «німецький шпіц» тут — і предок, і колишня назва тих самих собак, а не лише окрема порода-предок: у переказах стару назву легко перетворюють на самостійного пращура. По-друге, реєстри не сходяться навіть у країні походження: у базі AKC значиться «Сполучені Штати», а клуб породи першим же реченням свого нарису пише, що країна походження — Німеччина. Обидва твердження захищають різне: одне — місце, де порода склалася як окрема одиниця, друге — походження самого поголів’я.

Усі ці собаки білі й шпіцеподібні, і саме тому їхні факти постійно перетікають з однієї сторінки на іншу. Розводимо їх за документами.

• Німецький шпіц (вольфшпіц/кеесхонд) — за стандартом FCI №97 це одна порода з п’ятьма ростовими різновидами: вольфшпіц/кеесхонд 49±6 см, великий 45±5, середній 35±5, малий 27±3 і карликовий (померанський) 21±3, тобто 18–24 см. Білий — визнаний окрас, і стандарт вимагає чисто білого без домішок. Американський ескімоський собака за зростом накриває відразу малий, середній і частину великого шпіца — тобто відповідає не «німецькому шпіцу» взагалі, а білим собакам середніх розмірів усередині цієї групи.
• Японський шпіц — 30–38 см у кобелів, суки трохи менші (стандарт FCI №262). Найцікавіше в його історії стосується безпосередньо нашої теми: сам стандарт пише, що предком вважають великого білого німецького шпіца, привезеного до Японії близько 1920 року, а 1925 року дві пари білих шпіців завезли з Канади, і до середини 1930-х імпорт ішов із Канади, США, Австралії та Китаю. Тобто японську породу добудовували білими шпіцами зі Штатів у ті самі роки, коли американські білі шпіци міняли назву.
• Самоїдська собака — інша вагова категорія й інша історія: за стандартом FCI №212 ідеальний зріст кобеля 57 см із допуском ±3 см, суки — 53 см ±3 см, тобто 54–60 і 50–56 см відповідно. Це не «великий ескімоський собака», а окрема арктична порода.
• Канадський ескімоський собака — єдина порода зі словом «ескімоський» у переліку FCI (№211). Спільного з нашою породою в неї, окрім слова в назві, немає нічого: це справжній арктичний їздовий собака.

Окремо варто сказати, чого в переліках немає. Ми перевірили номенклатуру FCI по всіх десяти групах: американського ескімоського собаки в ній немає жодним записом, і єдиний «ескімоський» рядок — канадський. Це не пробіл у нашому пошуку, а твердження самого переліку: FCI цю породу не визнає, тож і стандарту FCI, і номера групи FCI в неї не існує. Європейський заводчик працює або за стандартом UKC, або за стандартом AKC.

Твердження «порода має три розмірні різновиди» правдиве лише наполовину, бо воно стосується одного реєстру з двох.

• AKC — три поділки за зростом у холці: той — від 9 до 12 дюймів включно (23–30 см); мініатюрний — понад 12 і до 15 дюймів включно (30–38 см); стандартний — понад 15 і до 19 дюймів включно (38–48 см). Усередині кожної поділки жодному зросту не віддається переваги. Зверніть увагу на формулювання «до і включно» та «понад»: межі 12 і 15 дюймів належать нижчій поділці, тож діапазони стикаються без розривів. Клуб породи наголошує окремо: AKC не розводить ці поділки на окремі виставкові різновиди — усі собаки виступають як одна порода.
• UKC — два різновиди, і вони розділені за статтю: мініатюрний — кобелі від 9 до 15 дюймів включно, суки від 9 до 14 дюймів включно; стандартний — кобелі понад 15 і до 19 дюймів включно, суки понад 14 і до 18 дюймів включно. Виставки UKC проводяться саме за різновидами, у порядку «мініатюрний, стандартний», а чемпіонські бали, набрані в класах мініатюрних, зараховуються разом із балами стандартних.

Тобто «той» існує лише в системі AKC, а поділ за статтю — лише в системі UKC. Собака, який в AKC є мініатюрним, у UKC може виявитися мініатюрним або стандартним залежно від статі. Це не суперечність між реєстрами, а два різні способи нарізати той самий безперервний ряд зростів від 9 до 19 дюймів — і саме звідси беруться сторінки, де три різновиди зливають в один діапазон «23–48 см» без жодних поділок.

Вага — окремий випадок того самого. Стандарт її не називає; довідкова картка AKC подає 6–10 фунтів для тоя, 10–20 фунтів для мініатюрного і 25–35 фунтів для стандартного, тобто приблизно 2,7–4,5, 4,5–9 і 11–16 кг. Це два різні набори чисел від однієї організації: документ і вітрина. Зливати їх не можна: саме так народжуються діапазони, яких немає в жодному джерелі.

Навколо цієї породи наросло кілька яскравих тверджень, і найкращим джерелом для їх перевірки виявився... сам клуб породи, який у кількох місцях скептичніший за реєстри.

• Собака, що ходив по канату. AKC у нарисі історії називає найвідомішим виконавцем 1930-х собаку на прізвисько Pierre, канатохідця цирку Barnum & Bailey, а в блоці «цікавих фактів» на тій самій сторінці йде вже сильніше твердження: один «ескі» став першим собакою, що пройшов по канату. Клуб породи розповідає ту саму історію інакше: у 1920-х цирк Barnum & Bailey нібито мав у номері шпіца на прізвисько Bido, про якого казали, що це єдиний собака, навчений ходити по канату, — але жодного документа про самі виступи немає. Різні прізвиська, різні десятиліття і застереження від тих, кому вигідно було б розповідати навпаки.
• Порода як «циркова». Те, що білі шпіци були опорою дресированих номерів, підтверджують і AKC, і клуб. Але клуб додає межу: собак у номери брали, проте породу ніколи не виводили й не розводили заради цирку. Це різні твердження, і в переказах вони зливаються.
• «Шерсть відштовхує бруд». Це не народна прикмета: так пише сам AKC — жир на шерсті заважає бруду прилипати, тому доброго вичісування зазвичай досить, щоб його прибрати. Ми переказуємо це як позицію AKC, а не як виміряну властивість.
• «Одна з найнавчаніших порід». Теж пряма цитата позиції AKC, і вона узгоджується з цирковою історією. Але це оцінка організації, а не місце в якомусь рейтингу інтелекту.
• Рідкісність. Автори дослідження діабету 2019 року, обґрунтовуючи розмір своєї вибірки, зазначають: за десять років перед публікацією в AKC зареєстровано менше 6000 американських ескімоських собак. Для розуміння масштабу: понад 600 собак цієї породи вони змогли переглянути для відбору в дослідження, і це, за їхніми словами, помітна частка всієї популяції.

Ще один сюжет, вартий уваги майбутнім власникам: генетична різноманітність. За повідомленням NAEDA про попередній звіт лабораторії UC Davis, стандартний різновид має вищий рівень інбридингу й ознаки генетичного «пляшкового горлечка» порівняно з тоєм і мініатюрним. Це попередній звіт у переказі клубу, тому подаємо його як напрямок, а не як цифру, — але саме такі речі варто питати в заводчика.

• Назва склалася з назви розплідника. Складова «ескімоський» прийшла не з етнографії, а з назви розплідника подружжя Голлів «American Eskimo Kennels». AKC формулює обережніше — «за назвою, яку вживав розплідник шпіців в Огайо», — а клуб породи називає власників.
• Ранній архів згорів. Порода визнана UKC 1913 року, але найраніша збережена реєстрація — 1922-й, бо частину ранніх записів UKC знищила пожежа. Звідси й розкид дат у всіх переказах.
• Перших зареєстрованих звали Patsy Pall і Rob Roy. Сім собак 1922 року були записані під породною назвою «Spitz» — назви «американський ескімоський» у тих записах ще немає.
• Два реєстри — різна кількість різновидів. AKC розрізняє три поділки за зростом і не розводить їх на виставкові різновиди; UKC розрізняє два різновиди й ділить їх ще й за статтю.
• Блакитні очі — дискваліфікація. І в AKC, і в UKC. UKC додає до переліку ще й глухоту, сліпоту та альбінізм.
• Японський шпіц частково будувався на американських білих шпіцах. Стандарт FCI №262 прямо називає імпорт із США, Канади, Австралії та Китаю до середини 1930-х років.
• Порода стала предметом окремого генетичного дослідження діабету. Робота 2019 року присвячена саме американським ескімоським собакам — таких породоспецифічних досліджень успадковуваності діабету в собак одиниці.