Вольпіно італьяно

Вольпіно італьяно – порода з дуже древніми коренями, історія якої налічує тисячоліття. Це не просто чергова декоративна собачка, а прямий нащадок європейських шпіців, які існували в центральному регіоні нашого континенту ще в бронзовому віці. Зображення подібних собак були виявлені на предметах етруського мистецтва та кераміці, датованій 9-м століттям до нашої ери. Тобто, предки сучасного вольпіно бігали по Апеннінському півострову ще до розквіту Римської імперії.

Унікальність вольпіно полягає в його класовій універсальності. В Італії його називали собакою “Квіріналу і возів”. Це означає, що порода була однаково популярна як у розкішних палацах римської знаті, так і на подвір’ях звичайних селян та візників. Селяни цінували їх за неймовірну уважність і пильність. Поки великі мастифи спали або відпочивали, маленькі шпіци завжди своєчасно попереджали гучним гавкітом про наближення сторонніх, будячи великих охоронців. Ця тандемна робота була запорукою безпеки господарств.

Цікавий історичний факт: Відомо, що у великого скульптора, художника і поета періоду епохи Відродження Мікеланжело Буонарроті був собака саме цієї породи. Існують свідчення, що маленький шпіц був вірним супутником майстра під час роботи над розписом Сікстинської капели, сидячи на подушці і спостерігаючи за творцем.

Офіційне визнання порода “Вольпіно італьяно” отримала на початку XX століття. У 1901 році порода була внесена до племінної книги, а стандарт затверджено в 1903 році. Проте, після Другої світової війни, з невідомих причин – можливо, через економічну скруту або моду на іноземні породи – цікавість до цих собак почала стрімко згасати. Порода опинилася на межі повного фізичного зникнення.

Ситуація стала критичною у 1965 році, коли в італійську племінну книгу було записано всього 5 чистопородних собачок. Порода фактично вважалася вимерлою. Порятунок прийшов завдяки ентузіазму кінологів Енріко Франческетті та Соларо. У рамках проекту “Відродження” (Lanci) вони почали шукати типових представників породи, що збереглися на віддалених фермах та в селах, де мода на “міських” собак не вплинула на місцеві традиції.

Вони відбирали міцних і здорових собак, що зберегли робочі якості та екстер’єр. Популяція була врятована буквально в останній момент. На жаль, на даний момент у світі налічується не так багато представників цієї породи – за різними оцінками, близько 3-4 тисяч особин. Однак цікавість до цих чудових вольпіно італьяно починає відроджуватися, з’являються розплідники не тільки в Італії, а й у Скандинавії, США та Великобританії.

Вольпіно італьяно – це компактний собака квадратного формату. Це означає, що висота собаки в холці майже дорівнює довжині її тулуба. Такий формат забезпечує гармонійність рухів і типову для шпіців “зібраність”. Важливо зазначити, що це не карликова порода з ознаками виродження, а зменшена копія нормального собаки з міцним кістяком.

Голова та морда: Голова має форму піраміди, довжина морди трохи менша за довжину черепа (співвідношення приблизно 4:6). Черепна частина округла, лоб злегка куполоподібний, перехід від лоба до морди (стоп) виражений досить чітко. Спинка носа пряма, а сама мордочка загострена, що й надає їй тієї самої “лисячої” виразності. Губи щільно прилягають до зубів, мають чорну пігментацію, куточки рота не опущені.

Очі та вуха: Очі середнього розміру, широко відкриті, округлої форми. Колір очей – темна вохра, що надає погляду глибини та інтелекту. Характерною рисою є чорні повіки, які створюють ефект “підводки”. Вуха високо посаджені, розташовані близько одне до одного, мають трикутну форму і завжди стоять вертикально. Довжина вуха становить приблизно половину довжини голови.

Корпус: Шия середньої довжини, гордо поставлена, вкрита густим коміром. Спина пряма, поперек короткий і міцний. Грудна клітка глибока, опускається до рівня ліктів, ребра добре вигнуті. Живіт в міру підтягнутий, але не так сильно, як у хортів. Хвіст посаджений високо, закинутий на спину і лежить на ній кільцем. Довжина хвоста така, що він досягає скакальних суглобів, якщо його розпрямити, але він завжди носиться скрученим. Хвіст дуже густо вкритий довгою шерстю.

Кінцівки: Передні та задні кінцівки прямі, паралельні одна одній, з помірними кутами зчленувань. Лапи (“котячі”) невеликі, овальної форми, зі щільно стиснутими пальцями. Подушечки та кігті обов’язково чорного кольору (у білих собак це створює гарний контраст).

Шерсть та забарвлення: Шерсть – головна прикраса вольпіно. Вона дуже густа, довга, пряма і жорстка на дотик (остьовий волос). Завдяки густому підшерстю остьовий волос не прилягає до тіла, а стоїть дибки, огортаючи собаку ніби муфтою. На шиї шерсть утворює пишний комір. Текстура шерсті має бути склоподібною, блискучою.

Допустимі забарвлення:

• Однотонний білий – найбільш поширений і цінується за “молочну” білизну.
• Однотонний рудий (червоний) – нагадує забарвлення оленя, менш поширений, але дуже ефектний.
• Колір шампанського (світло-палевий) допускається, але вважається менш бажаним.

Важливо не плутати вольпіно з іншими схожими породами. Наприклад, померанський шпіц має більш “іграшкову” зовнішність і часто менший розмір, а японський шпіц (ніхон супіцу) зазвичай більший за вольпіно і має виключно біле забарвлення.

Вольпіно італьяно мають надзвичайно живий, сангвінічний характер. Це не диванні подушки, а повноцінні особистості з великим его. Вони енергійні, веселі та шумні собаки, які завжди хочуть бути в центрі подій. Психологічно вольпіно дуже сильно прив’язуються до свого господаря та всієї родини, іноді навіть проявляючи ревнощі.

Сторожові якості: Це ключова особливість породи. До чужаків вони ставляться з вродженою підозрою. Вони не агресивні без причини, але готові у будь-який момент підняти тривогу гучним гавкотом. Якщо ви шукаєте собаку, який мовчки зустрічатиме гостей, вольпіно – не ваш варіант. Вони гавкають на дзвінок у двері, на підозрілі звуки в під’їзді, і це нормальна породна поведінка, яку не варто придушувати повністю, а лише коригувати.

По поведінці їх іноді порівнюють з іншими пильними породами. Наприклад, активністю вони нагадують цвергпінчера, який теж відомий своєю сміливістю та енергією.

З дітьми вольпіно ладнають чудово, особливо якщо діти поважають собаку і не сприймають її як іграшку. Вольпіно невтомні в іграх, можуть годинами бігати за м’ячиком. Однак, з огляду на невеликий розмір, треба стежити, щоб зовсім малі діти випадково не травмували песика. З іншими тваринами (котами, собаками) вольпіно уживаються добре, якщо соціалізовані з дитинства, хоча можуть намагатися домінувати над більшими собаками.

Інтелект: Ці собаки дуже розумні, але не завжди “слухняні” в класичному розумінні, як вівчарки. Вони можуть обдумувати команду перед виконанням. З ними треба домовлятися, а не муштрувати. З усіх шпіців, вольпіно італьяно, напевно, найактивніші та найемоційніші.

Вольпіно італьяно — древній італійський «лис» із серцем компаньйона: жвавий, ласкавий і відданий рідкісний шпіц, улюбленець колишньої італійської знаті. Крихітний, але відважний сторож, він глибоко прив’язується до дому й родини, легко вчиться й напрочуд довговічний (14–16 років). Схильний до гавкоту (потрібне виховання). Головний спадковий ризик — первинний вивих кришталика (PLL), який тестують ДНК-тестом; трапляється й вивих колінної чашечки.

Вольпіно італьяно походить від сільських фермерських собак, завдяки чому зберіг “рустикальне”, дуже міцне здоров’я. На відміну від багатьох штучно виведених декоративних порід, вони не страждають від проблем з диханням чи деформації черепа. У них відмінний імунітет, стійкий до простудних захворювань.

Проте, майбутнім власникам варто знати про специфічні нюанси, характерні для групи дрібних шпіців:

• Первинний вивих кришталика (PLL): Генетичне захворювання очей, яке може зустрічатися у породі. Відповідальні заводчики роблять ДНК-тести батькам перед в’язкою, щоб виключити народження хворих цуценят.
• Вивих палінної чашечки (Patella Luxation): Типова проблема для всіх дрібних порід. Важливо не перевантажувати суглоби цуценяти стрибками з високих диванів, поки формується кістяк.
• Зубний камінь: Через щільне розташування зубів у маленькій щелепі, вольпіно схильні до утворення нальоту та каменю. Чищення зубів має стати рутиною.

Також не забувайте своєчасно прищеплювати свого пса та обробляти від паразитів (кліщів, бліх, глистів), адже густа шерсть – ідеальне місце для їх переховування. Якщо у Вас виникають підозри щодо погіршення здоров’я вашого вихованця (млявість, відмова від їжі), відразу ж звертайтеся до фахівців.

Догляд за розкішною шубою вольпіно вимагає часу, але не є надто складним, якщо робити це регулярно. Цей собака дуже швидко адаптується до життя в квартирі, але його шерсть буде скрізь, якщо ви не подружитеся з гребінцем.

Розчісування: Шерсть у собак цієї породи довга і жорстка, вона не схильна до утворення ковтунів так сильно, як м’яка шерсть, але підшерстя може збиватися. Розчісувати собаку треба часто – мінімум 2-3 рази на тиждень, а в період линьки (весна і осінь) – щодня. Використовуйте пуходерку та металевий гребінь з довгими зубцями. Привчати до цього процесу треба з раннього дитинства, винагороджуючи малюка смаколиком.

Стрижка – ТАБУ! Стригти собак цієї породи категорично заборонено (окрім гігієнічної стрижки лап та зони під хвостом). У них після стрижки, особливо короткої, змінюється структура шерсті – вона стає ватяною, м’якою і перестає захищати собаку від вологи та бруду. Більше того, стрижка шпіца “під лева” або “під Бу” порушує терморегуляцію, що може призвести до теплового удару влітку та переохолодження взимку. Шерсть вольпіно працює як термос.

Купання: Часто мити вольпіно італьяно не рекомендується. Достатньо робити це раз на 1-2 місяці або за потреби. Після купання страждає шерсть і пересушується шкіра, оскільки змивається природний захисний шар жиру. Представники цієї породи відрізняються охайністю і рідко брудняться, їх жорстка шерсть має властивість самоочищатися (бруд висихає і відпадає). Якщо Ви вирішили помити собаку, обов’язково використовуйте спеціальні зволожуючі шампуні та кондиціонери для об’єму.

Також важливим є догляд за кігтями. Легкі собачки не встигають сточувати їх об асфальт, тому раз на місяць їх треба підрізати. Очі слід протирати щодня, видаляючи слізні доріжки, які особливо помітні на білій шерсті.

Собака породи вольпіно італьяно прекрасно піддається дресируванню, але вимагає правильного підходу. З його вихованням впорається навіть уважний початківець, якщо запасеться терпінням. Завдяки своїй кмітливості, ці собаки вмить розуміють, що від них вимагає хазяїн, але можуть перевіряти межі дозволеного.

Цікаво, що собаки, привезені з Італії, починають розуміти команди новою мовою надзвичайно швидко – це свідчить про їх високу адаптивність. Під час занять хазяїн має бути наполегливим, послідовним, але ласкавим. Жорсткі методи, крик або фізичне покарання абсолютно неприпустимі – вольпіно замкнеться в собі або почне захищатися. Ці собаки негативно ставляться навіть до підвищення голосу. Найкращий метод – позитивне підкріплення (клікер-тренінг, смаколики, іграшка).

Фізична активність: Вольпіно італьяно не потребують виснажливих марафонів, як хаскі. Вони підлаштовуються під ритм життя власника. Вони сміливо можуть пролежати весь день на дивані, якщо ви захворіли, і це не зашкодить їх здоров’ю. Але зловживати цим не варто. Вони ніколи не відмовляться від тривалих прогулянок і веселих ігор на свіжому повітрі. Також вони показують чудові результати в аджиліті (смуга перешкод для собак) для категорії “міні”. Їх швидкість і маневреність вражають.

Важливий аспект соціалізації – знайомство з іншими собаками. Варто познайомити цуценя з різними породами, щоб воно не боялося великих псів. Наприклад, компанія спокійного норвезького бугунда (ще одного родича з групи шпіців) буде корисною для формування впевненості у собі.

У живленні вольпіно італьяно, як правило, не вередливі, але мають чудовий апетит, що може призвести до ожиріння. Зайва вага для такої маленької собаки критична для серця та суглобів. Заводчики цих собак рекомендують годувати їх готовим сухим кормом супер-преміум класу або холістик для дрібних порід.

Переваги сухого корму:

• Збалансованість вітамінів та мікроелементів.
• Механічне очищення зубів гранулами (профілактика каменю).
• Зручність дозування.

У складі корму має бути тільки якісне м’ясо (ягня, індичка, лосось), а не “м’ясні субпродукти” невідомого походження. Уникайте кормів з високим вмістом кукурудзи та пшениці, які часто викликають алергію у білих собак (це проявляється почервонінням лап та очей). Якщо кром не містить м’яса на першому місці в складі – це поганий вибір.

Якщо ви обираєте натуральне харчування, раціон має складатися з:

• Нежирного м’яса (яловичина, кролик) – 60-70%.
• Овочів (кабачок, морква) – 20%.
• Круп (рис, гречка) – 10-15%.
• Кисломолочних продуктів (сир).

Якщо Ваш вихованець живиться якісним готовим кормом, йому не потрібні додаткові вітамінні добавки. Гіпервітаміноз може бути небезпечнішим за нестачу вітамінів.

Часто люди вагаються між кількома породами. Ось коротке порівняння, яке допоможе вам:

• Назва “Вольпіно” походить від італійського слова “volpe” (лисиця), що ідеально описує вираз їхньої мордочки.
• Існує легенда, що саме гавкіт вольпіно одного разу врятував Рим від раптового нападу ворогів, попередивши вартових раніше за гусей.
• Королева Вікторія, яка відома своєю любов’ю до померанських шпіців, під час візиту до Флоренції у 1888 році була зачарована саме вольпіно і навіть привезла кількох собак до Англії, хоча пізніше її серце повністю зайняли помаранці.
• У США цю породу іноді плутають з американським ескімоським собакою (той-розміру), хоча генетично вони різні.