Історія породи
Вольпіно італьяно - порода з дуже древніми коренями, історія якої налічує тисячоліття. Це не просто чергова декоративна собачка, а прямий нащадок європейських шпіців, які існували в центральному регіоні нашого континенту ще в бронзовому віці. Зображення подібних собак були виявлені на предметах етруського мистецтва та кераміці, датованій 9-м століттям до нашої ери. Тобто, предки сучасного вольпіно бігали по Апеннінському півострову ще до розквіту Римської імперії.
Унікальність вольпіно полягає в його класовій універсальності. В Італії його називали собакою «Квіріналу і возів». Це означає, що порода була однаково популярна як у розкішних палацах римської знаті, так і на подвір’ях звичайних селян та візників. Селяни цінували їх за неймовірну уважність і пильність. Поки великі мастифи спали або відпочивали, маленькі шпіци завжди своєчасно попереджали гучним гавкітом про наближення сторонніх, будячи великих охоронців. Ця тандемна робота була запорукою безпеки господарств.
Цікавий історичний факт: Відомо, що у великого скульптора, художника і поета періоду епохи Відродження Мікеланжело Буонарроті був собака саме цієї породи. Існують свідчення, що маленький шпіц був вірним супутником майстра під час роботи над розписом Сікстинської капели, сидячи на подушці і спостерігаючи за творцем.
Офіційне визнання порода «Вольпіно італьяно» отримала на початку XX століття. У 1901 році порода була внесена до племінної книги, а стандарт затверджено в 1903 році. Проте, після Другої світової війни, з невідомих причин - можливо, через економічну скруту або моду на іноземні породи - цікавість до цих собак почала стрімко згасати. Порода опинилася на межі повного фізичного зникнення.
Ситуація стала критичною у 1965 році, коли в італійську племінну книгу було записано всього 5 чистопородних собачок. Порода фактично вважалася вимерлою. Порятунок прийшов завдяки ентузіазму кінологів Енріко Франческетті та Соларо. У рамках проекту «Відродження» (Lanci) вони почали шукати типових представників породи, що збереглися на віддалених фермах та в селах, де мода на «міських» собак не вплинула на місцеві традиції.
Вони відбирали міцних і здорових собак, що зберегли робочі якості та екстер’єр. Популяція була врятована буквально в останній момент. На жаль, на даний момент у світі налічується не так багато представників цієї породи - за різними оцінками, близько 3–4 тисяч особин. Однак цікавість до цих чудових вольпіно італьяно починає відроджуватися, з’являються розплідники не тільки в Італії, а й у Скандинавії, США та Великобританії.
Як виглядає Вольпіно італьяно: опис зовнішності
Вольпіно італьяно - це компактний собака квадратного формату. Це означає, що висота собаки в холці майже дорівнює довжині її тулуба. Такий формат забезпечує гармонійність рухів і типову для шпіців «зібраність». Важливо зазначити, що це не карликова порода з ознаками виродження, а зменшена копія нормального собаки з міцним кістяком.
Голова та морда: Голова має форму піраміди, довжина морди трохи менша за довжину черепа (співвідношення приблизно 4:6). Черепна частина округла, лоб злегка куполоподібний, перехід від лоба до морди (стоп) виражений досить чітко. Спинка носа пряма, а сама мордочка загострена, що й надає їй тієї самої «лисячої» виразності. Губи щільно прилягають до зубів, мають чорну пігментацію, куточки рота не опущені.
Очі та вуха: Очі середнього розміру, широко відкриті, округлої форми. Колір очей - темна вохра, що надає погляду глибини та інтелекту. Характерною рисою є чорні повіки, які створюють ефект «підводки». Вуха високо посаджені, розташовані близько одне до одного, мають трикутну форму і завжди стоять вертикально. Довжина вуха становить приблизно половину довжини голови.
Корпус: Шия середньої довжини, гордо поставлена, вкрита густим коміром. Спина пряма, поперек короткий і міцний. Грудна клітка глибока, опускається до рівня ліктів, ребра добре вигнуті. Живіт в міру підтягнутий, але не так сильно, як у хортів. Хвіст посаджений високо, закинутий на спину і лежить на ній кільцем. Довжина хвоста така, що він досягає скакальних суглобів, якщо його розпрямити, але він завжди носиться скрученим. Хвіст дуже густо вкритий довгою шерстю.
Кінцівки: Передні та задні кінцівки прямі, паралельні одна одній, з помірними кутами зчленувань. Лапи («котячі») невеликі, овальної форми, зі щільно стиснутими пальцями. Подушечки та кігті обов’язково чорного кольору (у білих собак це створює гарний контраст).
Шерсть та забарвлення: Шерсть - головна прикраса вольпіно. Вона дуже густа, довга, пряма і жорстка на дотик (остьовий волос). Завдяки густому підшерстю остьовий волос не прилягає до тіла, а стоїть дибки, огортаючи собаку ніби муфтою. На шиї шерсть утворює пишний комір. Текстура шерсті має бути склоподібною, блискучою.
Допустимі забарвлення:
- Однотонний білий - найбільш поширений і цінується за «молочну» білизну.
- Однотонний рудий (червоний) - нагадує забарвлення оленя, менш поширений, але дуже ефектний.
- Колір шампанського (світло-палевий) допускається, але вважається менш бажаним.
Важливо не плутати вольпіно з іншими схожими породами. Наприклад, померанський шпіц має більш «іграшкову» зовнішність і часто менший розмір, а японський шпіц (ніхон супіцу) зазвичай більший за вольпіно і має виключно біле забарвлення.
