Історія походження англійського той-тер’єра
Історія англійського той-тер’єра нерозривно пов’язана з індустріальною революцією в Англії XIX століття. Його пращурами були староанглійські чорно-підпалі тер’єри, яких цінували за виняткові мисливські якості. Ці собаки були незамінними помічниками у боротьбі з гризунами на фабриках, у шахтах та будинках. Водночас вони були предками й іншої, більшої породи — манчестер-тер’єра, що прославився своїм умінням полювати на щурів.
У ті часи надзвичайно популярним і жорстоким видом спорту були щурячі цькування (rat-baiting). Собаку випускали на арену («щурячу яму»), заповнену щурами, і переможцем ставав той, хто знищить найбільшу кількість гризунів за найкоротший час. Чорно-підпалі тер’єри демонстрували неймовірну швидкість, безстрашність і сильний бойовий дух, що робило їх зірками цих змагань. Відомий чемпіон на ім’я Біллі вагою близько 12 кг встановив рекорд, вбивши 100 щурів за 5 хвилин 30 секунд у 1823 році.
Згодом селекціонери почали помічати, що в послідах з’являються як більші, так і значно менші особини. Мініатюрних собак почали відбирати для розведення, оскільки вони були ідеальними компаньйонами для дам вікторіанської епохи. Їх цінували за елегантність та компактний розмір. Так почалося розділення на два типи. У 1920 році було прийнято рішення офіційно розділити собак за вагою, а в 1962 році мініатюрні чорно-підпалі тер’єри отримали свою сучасну назву – Англійський той-тер’єр (Black & Tan). Міжнародна кінологічна федерація (FCI) затвердила окремі стандарти для обох порід, що підтверджує їхню самостійність. Проте, варто зазначити, що Американський клуб собаківників (AKC) досі не визнає той-тер’єрів окремою породою, вважаючи їх мініатюрною різновидністю манчестер-тер’єра.
Як виглядає англійський той-тер’єр: стандарт породи
Англійський той-тер’єр – це компактний, гармонійний та елегантний собака з пропорційною статурою, який поєднує в собі риси тер’єра та той-породи. Його зовнішність свідчить про швидкість та спритність.
Голова та морда
Голова у нього довга, клиноподібної форми, з вузьким та плоским черепом. Перехід від чола до морди плавний, ледь помітний. Спинка носа пряма, а мочка носа обов’язково чорного кольору. Губи щільно прилягають до сильних щелеп з ідеальним ножицеподібним прикусом. Очі невеликі, мигдалеподібної форми, темного кольору, косо поставлені, що надає собаці пильного та розумного виразу.
Вуха та шия
Візитівкою породи є вуха. Вони тонкі, високо і досить близько розташовані одне до одного, мають унікальну форму, що нагадує полум’я свічки (candle-flame ears) – трохи загострені на кінцях. Вуха стоячі і спрямовані вперед. Шия довга, витончена, з легким вигином, що плавно переходить у плечі.
Корпус та кінцівки
Спина трохи вигнута від холки до попереку. Грудна клітка глибока та вузька. Хвіст середньої довжини, товстий біля основи та звужується до кінця, опущений донизу і не піднімається вище лінії спини. Передні кінцівки прямі, з тонким, але міцним кістяком. Задні кінцівки мають добре виражені кути колінних суглобів, що забезпечує потужний поштовх. Лапи компактні, «котячі», з вигнутими пальцями; на передніх лапах два середні пальці трохи довші за інші.
Шерсть та забарвлення
Шерсть коротка, щільна, густа і блискуча. Забарвлення строго визначене стандартом: чорне, як ебенове дерево, з насиченими підпалинами кольору червоного дерева (махагон). Чітка лінія розмежування між чорним та підпалим кольорами є обов’язковою. Підпалини розташовані на морді, над очима (дві плями), на горлі, на внутрішній стороні вух, на грудях (дві плями, відомі як «розетки»), на передніх лапах до зап’ястя, на внутрішній стороні задніх лап та під хвостом. Чорні «штрихи» (pencil marks) на пальцях є характерною ознакою.
