Історія походження породи ар’єжський гончак
Історія ар’єжського гончака нерозривно пов’язана з південним регіоном Франції – Ар’єж, що в Піренеях. Порода була цілеспрямовано створена на початку XX століття, приблизно в 1912 році, місцевими мисливцями, які прагнули отримати ідеального собаку для полювання на зайців у складній, гористій та посушливій місцевості. Завданням було вивести гончака, який поєднував би в собі швидкість, витривалість, чудовий нюх та здатність працювати як поодинці, так і в зграї.
Для створення ар’єжуа були використані три відомі французькі породи гончаків:
- Великий блакитний гасконський гончак (Grand Bleu de Gascogne): Від нього ар’єжуа успадкував чудовий нюх, мелодійний голос та характерне забарвлення.
- Великий гасконсько-сентонжський гончак (Grand Gascon-Saintongeois): Ця порода передала ар’єжському гончаку свою витривалість, мисливську пристрасть та міцну статуру.
- Місцевий Бріке (Briquet): Легші та менші за розміром місцеві гончаки типу «бріке» додали породі спритності, швидкості та легкості в будові, що було вкрай важливо для маневрування на скелястих схилах.
Результатом такого схрещування став елегантний, але водночас міцний собака, ідеально пристосований до місцевих умов. Порода швидко здобула популярність серед французьких мисливців. Однак, як і багато європейських порід, ар’єжський гончак опинився на межі зникнення під час Другої світової війни. Завдяки зусиллям ентузіастів та поціновувачів породи, зокрема графа Елі де Везена, популяцію вдалося відновити у другій половині XX століття. Міжнародна кінологічна федерація (FCI) офіційно визнала породу на постійній основі 1 жовтня 1954 року. Сьогодні ар’єжуа залишається досить рідкісною породою за межами своєї батьківщини, але високо цінується у Франції та сусідній Італії за свої виняткові робочі якості.
Зовнішній вигляд та стандарт породи
Ар’єжський гончак – це втілення грації та функціональності. Він легкий, м’язистий, з витонченими лініями, що свідчить про його здатність до тривалого та швидкого бігу. Це собака середнього розміру, що справляє враження шляхетності та сили без будь-якої важкості.
Голова в ар’єжуа суха, витягнута, без зморшок. Череп злегка опуклий, потиличний бугор ледь помітний. Перехід від чола до морди плавний. Морда пряма, приблизно такої ж довжини, як і черепна частина. Губи тонкі, щільно прилягають, верхня губа ледь прикриває нижню. Мочка носа обов’язково чорна.
Очі мають жвавий, розумний і лагідний вираз. Вони темні, овальної форми. Погляд прямий та відкритий.
Вуха є однією з характерних рис породи – вони тонкі, м’які, злегка закручені всередину і дуже довгі. Якщо їх витягнути вперед, вони повинні досягати кінчика носа. Поставлені низько, на рівні очей або нижче.
Корпус собаки злегка розтягнутий. Шия довга, тонка, з легким вигином, може мати невеликий підвіс. Спина міцна та пряма. Поперек добре з’єднаний зі спиною, м’язистий. Груди довгі, середньої ширини, опущені до ліктів. Ребра помірно вигнуті. Живіт злегка підтягнутий.
Хвіст тонкий, шаблевидної форми, звужується до кінця. Собака несе його весело, піднятим догори.
Кінцівки міцні, з добре розвиненими м’язами та сухими суглобами. Лапи овальні («заячі»), з щільно стиснутими пальцями та міцними чорними подушечками.
Шерсть коротка, тонка, але густа.
Забарвлення – триколірне. Основний фон – чисто білий з чітко окресленими чорними плямами (крапом). Іноді може бути присутній сильний крап (мошка), що надає блакитного відтінку, але це не є бажаним. Над очима, на щоках та іноді на вухах присутні яскраві руді (блідо-палеві) підпалини. Цікаво, що цуценята часто народжуються майже повністю чорно-білими, а руді відмітини проявляються з віком.
