Історія походження породи бігль-хар’єр
Історія бігль-хар’єра нерозривно пов’язана з Францією кінця XIX століття та ім’ям барона Жерара Гранда де ШАТОВ’ЄНА (Gérard Grandin de l'Eprevier). Будучи пристрасним мисливцем, він поставив собі за мету створити ідеального гончака, який би поєднував у собі найкращі риси двох популярних на той час порід: швидкість та міць Хар’єра з неперевершеним нюхом та мисливським азартом Бігля. Барон прагнув отримати собаку середнього розміру, витривалого, швидкого та здатного невпинно переслідувати здобич, переважно зайця.
Його багаторічна селекційна робота, що полягала у ретельному схрещуванні представників цих двох порід, увінчалася успіхом. Хоча деякі кінологи припускають, що в процесі могли брати участь і інші французькі гончаки для закріплення бажаних якостей, основа породи — це саме гармонійне поєднання генів бігля та хар’єра. Цікаво, що гени предків розподілилися настільки рівномірно, що в нащадку складно виділити домінантну вихідну породу, що робить бігль-хар’єра унікальним «гібридним» мисливцем.
Перший стандарт породи був складений у Франції, а офіційне визнання Міжнародною кінологічною федерацією (FCI) відбулося значно пізніше, 27 грудня 1974 року. Попри свої видатні робочі якості, бігль-хар’єр і досі залишається доволі рідкісною породою навіть на своїй батьківщині та маловідомий за її межами, що робить кожного представника породи справжнім ексклюзивом.
Стандарт та зовнішній вигляд породи
Бігль-хар’єр — це гармонійно складений, міцний та мускулистий собака, що справляє враження сили та елегантності одночасно. Він компактний, але не приземкуватий, з добре розвиненим кістяком та рельєфною мускулатурою.
| Характеристика | Опис згідно зі стандартом FCI №290 |
|---|---|
| Зріст у холці | 45–50 см (допускається відхилення +/- 1 см) |
| Вага | 19–21 кг |
| Тривалість життя | 12–14 років |
| Країна походження | Франція |
| Група FCI | Група 6. Гончаки та споріднені породи. Секція 1.2. Гончаки середнього розміру. |
Голова у бігль-хар’єра досить широка та пропорційна до тіла, з виразним, але не надто різким переходом від лоба до морди (стоп). Череп злегка опуклий. Морда не повинна бути квадратною чи загостреною. Ніс великий, чорного кольору, з добре відкритими ніздрями, що свідчить про чудовий нюх.
Очі великі, виразні, темно-карого кольору. Погляд живий, розумний та трохи пустотливий. Вуха високо посаджені, широкі, середньої довжини, злегка заокруглені на кінцях. Вони звисають уздовж щік, надаючи голові м’якого виразу.
Тіло має міцну, пряму спину та мускулистий поперек. Грудна клітка глибока і добре розвинена, що забезпечує достатньо місця для легенів та серця, що є критично важливим для витривалого гончака. Хвіст досить товстий біля основи, середньої довжини, добре покритий шерстю. Собака несе його високо і весело, шаблеподібно, що є ознакою гарного настрою та впевненості.
Шерсть у бігль-хар’єра коротка, щільна та гладка, щільно прилягає до тіла, забезпечуючи хороший захист від негоди. Стандарт породи допускає класичне триколірне забарвлення: поєднання палевого (рудого), чорного та білого кольорів. Найчастіше зустрічається «чорний чепрак» (велика чорна пляма на спині, схожа на сідло) на рудо-білому фоні. Розташування плям може бути різноманітним, але кінчик хвоста традиційно білий — це «маячок» для мисливця, щоб бачити собаку в густих заростях.