Історія походження породи бігль
Історія біглів сягає корінням у глибоку давнину. Існують свідчення, що маленькі гончаки, схожі на сучасних біглів, використовувалися для полювання на кроликів ще в Стародавній Греції у V столітті до нашої ери. Проте батьківщиною породи в її сучасному вигляді вважається Велика Британія. Назва «бігль», ймовірно, походить від французького слова «begueule», що означає «луджене горло» і вказує на їхню схильність до мелодійного гавкоту.
Дуже популярна порода бігль виникла в результаті схрещування різних європейських гончаків, зокрема тальбот-хаунда (нині вимерла порода), північного гончака та південного гончака. Протягом століть порода розвивалася, і в часи правління королеви Єлизавети I існували так звані «кишенькові біглі» (Pocket Beagles), які були настільки малими, що вміщалися у кишені мисливського жилета. Сучасний тип бігля був сформований у середині XIX століття завдяки зусиллям преподобного Філіпа Ханівуда, який заклав основу для стандартизації породи.
Первісне призначення бігля – піше полювання на зайців та кроликів, де мисливці могли слідувати за зграєю собак без коней. Бігль належить до групи гончаків, так само як і його більші та менші родичі, такі як елегантний хар’єр або неквапливий басет-гаунд. Визнані службові якості в поєднанні з невеликим розміром та винятковим нюхом сприяли залученню біглів до пошукової служби в аеропортах та на митницях для виявлення заборонених речовин. На сьогодні представники цієї породи користуються величезною популярністю в якості сімейних улюбленців у всьому світі, особливо в США і Канаді.
Як виглядає бігль: стандарт та зовнішність
Бігль – це міцний, кремезний собака з компактною, м’язистою тілобудовою, що створює враження сили та витривалості без грубості. Його вигляд сповнений добродушності та допитливості.
- Голова: Череп злегка куполоподібний, з помітним стопом (переходом від чола до морди). Морда не загострена. Губи трохи відвислі, так звані «брилі».
- Вуха: Це одна з найхарактерніших рис породи. Вони довгі, низько посаджені, із заокругленими кінчиками. Якщо їх витягнути вперед, вони повинні діставати майже до кінчика носа. Оксамитові на дотик, вони щільно прилягають до щік.
- Очі: Великі, горіхового або темно-карого кольору, широко розставлені. Вираз очей завжди м’який, благальний і трохи сумний, що є невід’ємною частиною чарівності бігля.
- Корпус: Міцний і мускулистий, з прямою лінією верху та глибокою грудною кліткою, що забезпечує достатньо місця для легень. Живіт помірно підтягнутий.
- Хвіст: Товстий біля основи, середньої довжини, високо посаджений. Собака несе його весело, зазвичай трохи вигнутим, але ніколи не закрученим над спиною. Важлива особливість – кінчик хвоста завжди білий. Ця риса була спеціально виведена, щоб мисливці могли бачити собаку у високій траві.
- Кінцівки: Короткі, прямі та сильні, з щільно зібраними, «котячими» лапами та твердими подушечками, що дозволяє їм довго бігати по пересіченій місцевості.
- Шерсть та забарвлення: Шерсть коротка, густа і щільна, стійка до погодних умов. Найпоширеніше забарвлення — класичний триколор (чорний, рудий та білий), але стандарт допускає будь-яке визнане забарвлення гончаків. Часто зустрічаються також біколори (рудо-білий, лимонно-білий).
