Історія походження блакитного гасконського грифона
Історія блакитного гасконського грифона сягає корінням у XVIII століття і тісно пов’язана з мисливськими традиціями південно-західної Франції. Цю породу було виведено цілеспрямовано для полювання на дрібну дичину, переважно на зайців та диких кроликів, у складних умовах Піренейських гір. Для створення ідеального мисливця місцеві ентузіасти схрестили дві видатні породи.
Основою для нової породи став Малий блакитний гасконський гончак (Petit Bleu de Gascogne), від якого грифон успадкував свій унікальний «блакитний» окрас, витривалість та неймовірний нюх. Другим предком став жорсткошерстий грифон. Історики породи припускають, що це міг бути середній вандейський грифон або ж нівернейський грифон. Саме від грифона порода отримала свою характерну жорстку, кошлату шерсть, яка слугує чудовим захистом від колючих чагарників, негоди та укусів комах.
Перший офіційний стандарт породи був затверджений у Франції у 1920 році. Попри свої виняткові робочі якості, блакитний гасконський грифон ніколи не був масовою породою і залишався переважно у вузькому колі французьких мисливців. У 1970-х роках порода опинилася на межі зникнення, її популяція катастрофічно зменшилася. Лише завдяки зусиллям відданих шанувальників на чолі з Аленом Фурньє-Амабельї (Alain Fournier-Amas-Bielle) породу вдалося врятувати. Сьогодні блакитний гасконський грифон залишається рідкісним, але його популяція стабільна, хоча й невелика, і підтримується переважно у Франції.
Стандарт породи та зовнішній вигляд
Блакитний гасконський грифон — це собака середнього розміру, міцної, але не важкої статури, що справляє враження витривалої та рухливої тварини. Його зовнішність поєднує риси гончака і грифона, створюючи гармонійний та функціональний образ.
- Голова: Довга, але не надто широка. Череп злегка опуклий, перехід від чола до морди (стоп) мало виражений. Морда пряма або трохи вигнута, приблизно дорівнює довжині черепа.
- Ніс: Мочка носа велика, добре розвинена, обов’язково чорного кольору.
- Очі: Овальної форми, темно-каштанового кольору. Погляд живий, пильний та розумний. Очі вкриті густими, кошлатими бровами, які, однак, не повинні їх закривати.
- Вуха: Типові для гончака — тонкі, гнучкі, скручені в трубочку. Посаджені низько, на рівні очей, і звисають, не дістаючи до кінчика носа.
- Тіло: Сільського, «рустикального» вигляду. Шия довга, з невеликим підвісом. Спина міцна і пряма. Поперек добре розвинений, мускулистий. Грудна клітка довга, середньої ширини, з помірно округлими ребрами.
- Хвіст: Досить товстий біля основи, звужується до кінця. Собака несе його шаблеподібно. Хвіст добре вкритий шерстю.
- Кінцівки: Міцні, з добре розвиненими м’язами. Лапи овальні («заячі»), з твердими чорними подушечками і зібраними пальцями.
- Шерсть: Дуже характерна риса. Вона жорстка, кошлата і пряма, довжиною близько 5 см. На голові шерсть коротша, утворює виразні брови, вуса та бороду.
- Забарвлення: Основна «фішка» породи. Окрас офіційно описується як «повністю поцяткований чорним по білому тлі», що створює ефект синювато-шиферного кольору. Можливі чорні плями різного розміру. Над очима, на щоках, губах, внутрішній стороні вух та на кінцівках є палеві або мідні підпалини. Дві симетричні підпалини над очима створюють ефект «чотирьох очей».