Історія породи
Історія блакитного пікардійського спаніеля нерозривно пов’язана з його «батьком» - пікардійським спаніелем. Протягом століть у регіоні Пікардія у Франції існували місцеві спаніелі, яких цінували за їхні мисливські якості. Вони були відомі своєю витривалістю та здатністю працювати у складних умовах боліт долини річки Сомма.
Поява саме «блакитної» варіації почалася наприкінці 19-го - на початку 20-го століття. У той час британські мисливці часто приїжджали до Франції зі своїми собаками, зокрема, з сетерами. Суворі британські карантинні закони ускладнювали повернення собак додому, тому багато з них залишалися у Франції. Відбулося схрещування місцевих пікардійських спаніелів із блакитними крапчастими англійськими сетерами.
Це схрещування мало на меті не просто зміну забарвлення. «Англійська кров» принесла породі більш легку тілобудову, витонченість рухів та, можливо, посилила деякі робочі якості, зокрема швидкість та дальність пошуку. У нововиведеній породі переважала англійська кров, завдяки чому вони набули більш легкої тілобудови, ніж у інших спаніелів.
Хоча чорне забарвлення (яке у крапчастому вигляді дає «блакитний» ефект) спочатку було небажаним для мисливських собак через побоювання, що їх буде погано видно в сутінках, видатні робочі якості цих собак швидко завоювали повагу. Блакитний пікардійський спаніель був визнаний як окрема порода у 1938 році. Порода залишається відносно рідкісною і сьогодні, найбільш поширена на своїй «малій батьківщині» в Пікардії та в Канаді, де її визнав місцевий кеннел-клуб.
Як виглядає Блакитний пікардійський спаніель: опис зовнішності та стандарт
Блакитний пікардійський спаніель - це собака середнього розміру, атлетичної, але водночас елегантної будови. Він справляє враження міцного, витривалого мисливця, здатного працювати цілий день.
Голова та череп
Голова собаки велика, але пропорційна до тіла. Череп овальний, досить широкий, з вираженим переходом від лоба до морди (стоп), але без різкості. Морда довга і пряма, не загострена. Спинка носа пряма. Мочка носа велика, чорна, з добре відкритими ніздрями. Губи дещо відвислі, але не надто «сирі», вони мають добре закривати нижню щелепу.
Очі та вуха
Очі - одна з найвиразніших рис породи. Вони великі, темні (зазвичай темно-карі), з дуже спокійним, добрим і трохи меланхолійним виразом. Вуха - типові для спаніеля: товсті, висячі, посаджені трохи вище лінії очей. Вони вкриті довгою, хвилястою шовковистою шерстю, що додає собаці шарму.
Корпус та кінцівки
Собака має міцну, але не важку статуру. Шия мускулиста, з невеликим підвісом. Груди глибокі, добре розвинені, що забезпечує достатньо місця для легенів. Спина пряма, міцна, поперек мускулистий. Круп ледь скошений. Кінцівки мускулисті, з міцними кістками, що дозволяє собаці легко рухатися як по суші, так і по воді. Лапи круглі, зібрані, з щільними подушечками.
Хвіст
Хвіст середньої довжини, зазвичай не опускається нижче скакального суглоба. Він ніколи не буває загнутим гаком. Вкритий довгою шерстю, що утворює «підвіс» або «перо». Собака несе хвіст невисоко, але під час роботи він може бути в русі.
Шерсть та забарвлення
Шерсть густа, жорстка на дотик на корпусі, але не надто груба. На голові шерсть коротка і тонка. На вухах, кінцівках та хвості утворюються довші, хвилясті пасма («очоси»). Забарвлення - це те, що дає породі назву. Воно являє собою сіро-чорний крап на білому тлі, що створює загальне враження «блакитного» або сизого відтінку. Часто присутні великі чорні плями різного розміру. Це забарвлення є обов’язковою ознакою породи. Палеві (руді) відмітини вважаються недоліком.
