Історія породи: від гладіаторів до сімейних улюбленців
Історія бордоського дога сягає глибокої давнини і є однією з найстаріших у Франції. Вважається, що їхніми предками були молоси — великі та потужні собаки, яких використовували ще в Римській імперії для гладіаторських боїв та охорони. З часом ці собаки потрапили на територію Галлії (сучасної Франції), де схрещувалися з місцевими породами. Саме в регіоні Бордо сформувався той тип собаки, який ми знаємо сьогодні.
Протягом століть бордоських догів використовували для різноманітних завдань: вони полювали на велику дичину, таку як кабани та ведмеді, охороняли замки та маєтки аристократів, і навіть працювали «собаками м’ясників», допомагаючи переганяти худобу. Їхня сила та безстрашність були легендарними. Подібно до інших древніх охоронних порід, як-от Као де Кастро Лаборейро, бордоський дог був не просто собакою, а невід’ємною частиною господарства та символом безпеки.
Поворотним моментом в історії породи стала перша собача виставка в Парижі у 1863 році, де бордоський дог під кличкою Мажент отримав золоту медаль. Саме тоді порода отримала свою офіційну назву і почала завойовувати популярність за межами свого рідного регіону. Однак дві світові війни завдали нищівного удару по популяції. Порода опинилася на межі зникнення. Лише завдяки зусиллям відданих ентузіастів, зокрема Раймона Тріке, у другій половині XX століття вдалося відновити поголів’я. Сьогодні бордоський дог відомий і улюблений у всьому світі, не в останню чергу завдяки фільму «Тернер і Гуч», де чарівний представник цієї породи підкорив серця мільйонів глядачів.
Як виглядає бордоський дог: стандарт та зовнішність
Бордоський дог — це собака атлетичної статури, що випромінює силу та міць. Його вигляд гармонійний, приземкуватий і дуже м’язистий. Найбільш впізнаваною рисою є величезна, масивна голова з характерними зморшками.
- Голова: Дуже велика, трапецієподібна, якщо дивитися спереду. Лоб опуклий, перехід до морди (стоп) дуже виражений, майже під прямим кутом. Морда коротка, потужна, широка, з добре розвиненими щоками. Характерний прикус — перекус (нижня щелепа виступає вперед).
- Очі: Овальні, широко розставлені. Колір — від горіхового до темно-карого, що відповідає забарвленню. Погляд спокійний та відвертий.
- Вуха: Відносно невеликі, трикутної форми, висячі, але не мляві. Розташовані високо і трохи підняті біля основи, що робить голову візуально ще ширшою.
- Тіло: Корпус потужний, з добре розвиненою мускулатурою. Шия дуже сильна, коротка, з вільними складками шкіри. Спина пряма, міцна. Груди широкі, глибокі, опущені нижче ліктів.
- Хвіст: Товстий біля основи, звужується до кінця. У спокійному стані опущений вниз, у русі піднімається до лінії спини або трохи вище, але ніколи не закручується.
- Шерсть та забарвлення: Шерсть коротка, тонка і м’яка на дотик. Забарвлення однотонне, в діапазоні від світло-палевого до насиченого махагонового (червоне дерево). Допускається невелика біла пляма на грудях. На морді може бути чорна або каштанова маска.
