Брохольмер — Історія та стандарт

Історія породи: від королівського псаря до «різницького пса»

Стандарт FCI починає розповідь про породу з середньовіччя: як тип ці собаки відомі з тих часів, коли їх використовували на полюванні на оленя, а згодом — переважно як сторожів великих господарств і маєтків. Данський клуб породи (Broholmerselskabet) розгортає цю лінію докладніше. Великий данський мисливський пес обслуговував парфорсне полювання — гін верхи за великим звіром, під час якого зграя мусила зупинити й утримати здобич до приїзду вельможі. Коли в 1770 році парфорсне полювання в Данії заборонили законом, королівський пес став непотрібним — і наступне століття прожив як «пес маєтку», сторож при замках і садибах.

У містах той самий тип собаки називали Slagterhunden — «різницький пес», бо його звично бачили біля м’ясних крамниць. Порода потрапила навіть у данський закон про собак — як одна з тих, кого належало тримати замкненим «від заходу до сходу сонця».

Ключова подія сталася в другій половині XIX століття, і в неї була політична підкладка. Отто фон Бісмарк розпорядився, щоб «великий данський пес» змінив назву на Deutsche Dogge й став німецьким рейхсхундом, тобто змінив країну походження з Данії на Німеччину. У відповідь камергер і власник майорату Брохольм на півдні острова Фюн — Нільс Фредерік Бернгард Сехестед (1813–1882) — узявся розводити старого данського пса як самостійну данську породу. Племінний матеріал він збирав по данських маєтках і в людей, у яких були собаки «доброго здоров’я і правильного типу», а цуценят віддавав власникам, які зобов’язувалися далі з ними працювати. Порода дістала ім’я від садиби — Broholmshunden, згодом брохольмер.

Перший стандарт породи написали 1886 року; серед авторів був син Сехестеда — Ганнібал Сехестед. Собаки швидко розійшлися Данією, а в Копенгагенському зоопарку брохольмерів тримали одразу в трьох ролях: як експонатів, як племінних тварин, чиїх цуценят продавали, і як годувальниць для дитинчат великих котячих. У Тіволі чорний різновид узимку служив сторожем території, а в лісі Грібсков чорних собак знали як «Kulsvierhunden» — пса вуглярів.

Стандарт та зовнішній вигляд породи

Далі — момент, з якого починається вся сучасна порода. Жовтого кобеля C. Bastian, нащадка Манне, пов’язали з жовтою сукою Muffe. Послід народився 22 жовтня 1976 року: з нього чотирьох цуценят — трьох кобелів і одну суку — визнали «брохольмероподібними» й записали до X-реєстру DKK під номерами X-1 Бйорн, X-2 Дана, X-3 Сем і X-4 Тор. Ці четверо і є фундаментом породи.

Масштаб перших років добре видно з арифметики клубу: за перші сім років у розведенні використали чотирьох кобелів і шість сук, що дало 42 «брохольмероподібних» цуценят у 10 послідах — у середньому 4,2 придатних цуценяти на послід. Із такою базою постало питання прилиття крові споріднених молосів, і тут показові саме невдачі. Пропозицію взяти турецького анатолійського карабаша комітет не підтримав. DKK купив велике цуценя іспанського мастифа — після рентгену кульшових суглобів із результатом «E» собаку з програми вивели. Спрацював третій варіант: у Нідерландах знайшли послід від «непорозуміння» між англійським та іспанським мастифами, двоє цуценят приїхали до Данії, суку на ім’я Sif допустили до розведення й пов’язали з X-1 Бйорном. Її дочка Kraka увійшла в племінну роботу, а кобель із посліду Бйорна й Краки — X-31 Grane — у 1985–1989 роках став батьком тринадцяти послідів.

Чорний різновид тримався найгірше. Його рятували окремо: 1996 року DKK порадив клубу зосередитися на збереженні чорних собак, після чого по країні знайшли чорного кобеля Oscar (X-393) — третє покоління від X-7 Тора, але, як прямо зазначає клуб, з домішкою данського дога. У 1997 році від нього народилися перші чорні цуценята з травня 1981-го.

20 квітня 1979 року власники зібралися в Голбеку й заснували Товариство з відтворення породи брохольмер — теперішнє Broholmerselskabet. 26 травня 1982 року FCI визнала породу на остаточній основі: оновлений стандарт 1886 року дістав номер 315. А формальним завершенням реконструкції клуб вважає 1 січня 1998 року: відтоді собаки стали отримувати звичайні родоводи DKK/FCI, X-нумерація змінилася на Y-нумерацію, а Broholmerselskabet став повноцінним породним клубом під DKK. На той момент від X-1 було зареєстровано 444 собаки. Тільки після цього дозволили продаж за кордон — із правилом, що не більше 10 % посліду може поїхати за межі Данії.

Основні характеристики породи за стандартом FCI № 315 (чинна редакція від 3 травня 2025 року, офіційна мова стандарту — англійська):

• Загальний вигляд: великий собака мастифного типу, прямокутного формату, потужної будови, зі стриманими й сильними рухами. Вигляд визначає передня частина. Стандарт окремо вимагає виразної статевої відмінності: кобель має бути виразно кобелем, сука — виразно сукою.
• Пропорція: висота від холки до ліктя і від ліктя до землі — 1:1. Череп і морда однакової довжини.
• Голова: досить велика й широка, справляє враження важкої. Череп широкий і радше плаский, лінія верху черепа паралельна лінії морди й розташована трохи вище. Перехід від чола до морди виражений не надто.
• Морда й щелепи: масивна морда, здається коротшою через важку голову; верхня й нижня щелепи однакової довжини. Прикус ножицеподібний або прямий. Ніс повний і чорний.
• Очі: круглі, не надто великі, з щільно прилеглими повіками, від світлого до темного бурштину; вираз — велика впевненість у собі.
• Вуха: середнього розміру, посаджені доволі високо, висять притиснутими до вилиць.
• Корпус: лінія верху пряма, холка сильна й чітко виражена, спина доволі довга, круп середньої довжини й трохи скошений, груди потужні й глибокі з розвиненим передгруддям. Шия дуже сильна, з певною складчастістю.
• Хвіст: посаджений доволі низько, широкий біля основи, несеться опущеним, без підвісу; в русі підіймається до горизонталі, бажано не вище.
• Шерсть і шкіра: коротка, щільно прилегла, з підшерстям. Шкіра добре пігментована й товста, загалом надлишкова, особливо на шиї.
• Забарвлення: жовте з чорною маскою або без неї; руде з чорною маскою або без неї; чорне. Маска має бути тільки на морді. Білі відмітини на грудях, лапах і кінчику хвоста — на вибір.

Останній пункт — не дрібниця, а свіжа зміна. У попередній редакції стандарту жовтий колір ішов саме «з чорною маскою», і саме так блок окрасів досі виглядає в багатьох описах породи. Причина зміни — власне генетичне дослідження клубу, про яке нижче.

Цифри зросту й ваги в стандарті наведені окремо для кобелів і сук — зводити їх в один діапазон неправильно, надто для породи, від якої стандарт прямо вимагає статевої вираженості. Тривалості життя стандарт FCI не нормує — у стандартах порід такого розділу немає взагалі. Орієнтир, який дає сам клуб: анкету «ветерана» власник отримує в рік, коли собаці виповнюється вісім років.

З дискваліфікувальних вад стандарту варто знати ті, що трапляються саме тут: ніс іншого кольору, ніж чорний; перекус або недокус; різнокольорові очі; стоячі вуха; хвіст, закручений на спину; неправильний окрас; довга шерсть; агресивність або надмірна боязкість. До звичайних вад належать, зокрема, вуха в розетку, хвіст гачком, «сажистий» наліт на шерсті, білі відмітини поза грудьми, лапами й кінчиком хвоста, а також інохідь. Окремим пунктом стандарт нагадує: у розведенні слід використовувати лише функціонально й клінічно здорових собак з типовою для породи будовою.