Брохольмер (Broholmer) — данський молос мастифного типу, який у XX столітті практично зник і був відтворений майже з нуля: у 1976 році основою всієї сучасної породи стали чотири цуценята з одного посліду. Це не легенда й не клубна прикраса — це задокументована історія, де відомі імена собак, дати оглядів і навіть ті спроби, що провалилися. Сьогодні брохольмер — спокійний, впевнений у собі велетень з офіційним стандартом FCI № 315 і однією з найменших племінних популяцій серед визнаних порід світу. Інші велетенські породи — у нашому рейтингу найбільших собак.
Як порода зникла: інбридинг як головна причина
Перша половина XX століття зруйнувала все, що зробив Сехестед. Дві світові війни й економічні кризи зробили утримання великого собаки складним, і його масово міняли на меншого. Розведення стало радше випадковим, ніж системним. Проти чуми м’ясоїдних тоді існував лише один «засіб» — присипляння.
Але сам клуб породи, описуючи ці роки, називає головною причиною не війни й не епідемії. Формулювання з його історичної довідки: зростання ступеня інбридингу спричинило втрату типу, здоров’я та психіки; собак такої якості було важко прилаштувати; спіраль замкнулася. І далі — фраза, яку клуб адресує сам собі: такий перебіг подій має вписатися в історію брохольмера як застереження. Останні собаки потрапили до племінних книг у 1950-х, після чого на кілька десятиліть порода вважалася зниклою.
Відтворення 1974–1998: імена, дати й провалені спроби
Історію відродження варто знати в деталях — саме вона пояснює всі сьогоднішні правила породи. Поштовхом стала журналістка Йютте Вайс: у травні 1974 року журнал Данського кеннел-клубу «HUNDEN» надрукував її статтю «У пошуках брохольмера». За нею пішли публікації в інших виданнях і розсилка через агенцію Ritzau по всій країні, з проханням до можливих власників звернутися до Комітету DKK у справах національних і забутих порід.
Першими знайшли двох псів. Бйорн із Гельсінге — жовтий кобель, якого судді одностайно визнали справжнім брохольмером — виявився стерильним. Другим був Манне, чорний семирічний кобель із Ассербо, який за роки залишив чимало незареєстрованого потомства в окрузі. Протягом 1975 року власники приводили своїх собак на огляд до суддів DKK Оле Стаунск’єра та Ґергарда Рефсґаарда; прийняли приблизно п’ять-шість тварин, визначивши їх як метисів доброго типу. 2–3 червня 1976 року на виставці в Роскілле шістьох собак показали суддям — п’ятьох визнали придатними до розведення.
Забарвлення: генетика, яку клуб з’ясував сам
У 2013 році племінна рада породи почала колірний проєкт — щоб з’ясувати, який саме чорний живе в брохольмері. Результат виявився неочікуваним і має практичні наслідки для будь-кого, хто дивиться на послід.
- Більшість породи — соболині (Ay). Це означає, що жовті й руді брохольмери генетично однакові, попри дуже різний вигляд: відтінок задають гени-модифікатори, які поки не всі знайдені. Практичний висновок клубу: двоє темно-рудих собак спокійно можуть дати жовтих цуценят, і навпаки.
- У породі є рецесивний чорний (a). Ця форма чорного відома лише в небагатьох порід собак, тож знахідка стала для клубу сюрпризом. Практично це значить, що чорні цуценята з’являються двома різними шляхами: від домінантно чорного собаки — з будь-яким партнером, а від рецесивно чорного — тільки якщо партнер теж несе цей алель.
- «Сажа» на шерсті — це типінг соболиних собак, тобто чорні кінчики волосин. Стандарт вважає її вадою — а походить вона з базової генетики більшості поголів’я.
- Рецесивно руді собаки взагалі не мають чорного пігменту в шерсті. Шкіра зазвичай пігмент дає, тож ніс і повіки лишаються темними, — але клуб фіксує й рецесивно рудих брохольмерів із рудим носом і світлими повіками. Стандарт при цьому дискваліфікує ніс будь-якого кольору, крім чорного.
- Білі відмітини бувають двох походжень: звичайні (пігменту «не вистачило» на весь корпус) і від гена piebald, який поводиться непередбачувано — від нормальних плям до білого коміра. Дві копії piebald дають плямистого «квітчастого» брохольмера.
- Чорно-підпалі й довгошерсті гени досі в породі. Останнє чорно-підпале цуценя народилося 2012 року. Довгу шерсть виявили 2008-го, коли в одному посліді з’явилося троє довгошерстих цуценят, а ДНК-тест підтвердив батьківство. Обидві ознаки рецесивні: якщо обоє батьків носії, статистично чверть посліду буде такою. Довга шерсть у стандарті — дискваліфікувальна вада.
- Тигровий окрас у брохольмері не виявлено.
Саме цей проєкт дав аргумент, який згодом дійшов до стандарту: якщо жовті й руді собаки соболині й дістають колір від тієї самої генетики, то правило «маска дозволена лише жовтим» втрачає сенс. У редакції 2025 року FCI записала маску як необов’язкову і для жовтих, і для рудих.
Що вузьке «горло» засновників означає сьогодні
Головна особливість брохольмера — не зовнішність, а стан генофонду, і клуб говорить про це відверто. Разом із визнанням FCI у 1998 році племінна книга закрилася: собак без родоводу FCI більше не приймають. Це означає, що вся генетична різноманітність породи вже визначена тим, що внесли перші плідники, і збільшити її неможливо — лише зменшити.
Масштаб: близько 1200 живих зареєстрованих брохольмерів у всьому світі. Причому закордонні собаки не допомагають — усі вони походять від данських і належать до того самого закритого генофонду. Річні реєстрації в DKK за десятиліття трималися в межах від 89 цуценят (2008) до 148 (2017). Планувати в’язку без інбридингу, якщо дивитися на п’ять-сім поколінь назад, і досі складно.
Звідси — правила, яких немає у звичайних порід:
- Ліміт «популярного плідника». Жоден кобель не має бути батьком більш ніж чверті середньорічної кількості зареєстрованих цуценят; для брохольмера це давало 34 цуценяти у 2018 році й 37 у 2019-му. Клуб наполягає рахувати сюди й закордонне потомство.
- Інбридинг рахують глибше, ніж вимагає кеннел-клуб: не 6,25 % на трьох поколіннях, а 6,25 % на чотирьох — із порадою дивитися ще далі.
- Повторні в’язки — під забороною за замовчуванням. Повторити комбінацію можна лише з дуже вагомих причин; племінна рада завжди радить проти повтору й проти використання того самого кобеля на двох однопослідних сестер.
- Крипторхів — обережно назад у розведення. Зазвичай крипторхів не в’яжуть узагалі, але для брохольмера клуб разом із DKK запустив окремий проєкт: односторонньо крипторхічні кобелі, яких експерти визнають цінними для реконструкції, можуть узяти участь у розведенні. Умови жорсткі — опис екстер’єру, тест сперми, відсутність інших дискваліфікувальних вад, задовільні результати здоров’я і пройдений психологічний опис; у проєкті — не більш як п’ять кобелів, кожен не більш як два послідів. Це прямий компроміс: втратити ще й ці гени порода дозволити собі не може.
- Чорний різновид — окремий клопіт. Він досі відстає за типом, тож чорному собаці важче здобути на виставці оцінку, потрібну для допуску в розведення. Клуб радить в’язати домінантно чорних із типовими жовтими й рудими — і щоб поліпшити тип, і щоб не заганяти чорну лінію в інбридинг.
Логіка цих правил проста: у закритій популяції кожен собака, якого не пустили в розведення, забирає з породи не лише небажану ознаку, а весь свій унікальний набір генів — і назад його вже не повернути. Тому клуб балансує між суворістю до хвороб і страхом звузити базу. Останній приклад — зміни, чинні для в’язок після 1 березня 2026 року: замість жорсткої вимоги виставкової оцінки собака тепер може отримати допуск або на виставці, або через клубний опис екстер’єру, а віковий ліміт для психологічного опису (раніше його треба було пройти не пізніше 36 місяців) скасували. Причина названа прямо: вимога виставки позбавляла породу потенційних плідників, особливо кобелів.
Данський кеннел-клуб і сьогодні пише про породу просто: реконструкція ще не завершена.
Міфи про породу та маловідомі деталі
- Найвідоміший «факт» про породу — міф, і зізнався в ньому сам клуб. Король Фредерік VII і графиня Даннер справді завжди тримали двох собак на прізвиська Тюрк і Гольгер, і про це є картини в замку Єгерсприс. Але це були не брохольмери, а «великі данські собаки»: Фредерік VII помер за 23 роки до того, як брохольмера визнали окремою породою. Клуб пояснює походження помилки прямо: під час пошуків 1975 року бракувало гарних старих зображень породи, бажано з королем, — і вибір упав на Фредеріка VII із Тюрком.
- У Копенгагенському зоопарку брохольмерів тримали не лише напоказ: їхніх цуценят продавали, а сук використовували як годувальниць для дитинчат великих котячих.
- Чорні брохольмери сторожували взимку територію парку розваг Тіволі, а в лісі Грібсков їх звали «псами вуглярів».
- Початок реконструкції DKK відзначив медаллю із зображенням брохольмера, яку роздали учасникам виставки 1976 року.
- Коли породі нарешті дозволили виїзд за кордон, діяло правило: не більш як 10 % посліду. Перший брохольмер поїхав до Норвегії навесні 1999 року.
- Нумерація собак породи досі несе слід реконструкції: X — для собак X-реєстру до 1998 року, Y — для послідів, народжених у Данії, I — для закордонних послідів, K — для собак, переведених із данського реєстру DRU.
- Брохольмер — одна з п’яти данських національних порід, і опікується нею окремий комітет кеннел-клубу у справах національних і забутих порід.
- Колись власник брохольмера мав обов’язок розводити собаку — так відтворювали поголів’я. Клуб окремо пояснює на своїй сторінці міфів, що цей обов’язок давно скасовано, як і уявлення, ніби покупця цуценяти має схвалити клуб: продаж — справа виключно заводчика й покупця.
