Брохольмер

Стандарт FCI починає розповідь про породу з середньовіччя: як тип ці собаки відомі з тих часів, коли їх використовували на полюванні на оленя, а згодом — переважно як сторожів великих господарств і маєтків. Данський клуб породи (Broholmerselskabet) розгортає цю лінію докладніше. Великий данський мисливський пес обслуговував парфорсне полювання — гін верхи за великим звіром, під час якого зграя мусила зупинити й утримати здобич до приїзду вельможі. Коли в 1770 році парфорсне полювання в Данії заборонили законом, королівський пес став непотрібним — і наступне століття прожив як «пес маєтку», сторож при замках і садибах.

У містах той самий тип собаки називали Slagterhunden — «різницький пес», бо його звично бачили біля м’ясних крамниць. Порода потрапила навіть у данський закон про собак — як одна з тих, кого належало тримати замкненим «від заходу до сходу сонця».

Ключова подія сталася в другій половині XIX століття, і в неї була політична підкладка. Отто фон Бісмарк розпорядився, щоб «великий данський пес» змінив назву на Deutsche Dogge й став німецьким рейхсхундом, тобто змінив країну походження з Данії на Німеччину. У відповідь камергер і власник майорату Брохольм на півдні острова Фюн — Нільс Фредерік Бернгард Сехестед (1813–1882) — узявся розводити старого данського пса як самостійну данську породу. Племінний матеріал він збирав по данських маєтках і в людей, у яких були собаки «доброго здоров’я і правильного типу», а цуценят віддавав власникам, які зобов’язувалися далі з ними працювати. Порода дістала ім’я від садиби — Broholmshunden, згодом брохольмер.

Перший стандарт породи написали 1886 року; серед авторів був син Сехестеда — Ганнібал Сехестед. Собаки швидко розійшлися Данією, а в Копенгагенському зоопарку брохольмерів тримали одразу в трьох ролях: як експонатів, як племінних тварин, чиїх цуценят продавали, і як годувальниць для дитинчат великих котячих. У Тіволі чорний різновид узимку служив сторожем території, а в лісі Грібсков чорних собак знали як «Kulsvierhunden» — пса вуглярів.

Перша половина XX століття зруйнувала все, що зробив Сехестед. Дві світові війни й економічні кризи зробили утримання великого собаки складним, і його масово міняли на меншого. Розведення стало радше випадковим, ніж системним. Проти чуми м’ясоїдних тоді існував лише один «засіб» — присипляння.

Але сам клуб породи, описуючи ці роки, називає головною причиною не війни й не епідемії. Формулювання з його історичної довідки: зростання ступеня інбридингу спричинило втрату типу, здоров’я та психіки; собак такої якості було важко прилаштувати; спіраль замкнулася. І далі — фраза, яку клуб адресує сам собі: такий перебіг подій має вписатися в історію брохольмера як застереження. Останні собаки потрапили до племінних книг у 1950-х, після чого на кілька десятиліть порода вважалася зниклою.

Історію відродження варто знати в деталях — саме вона пояснює всі сьогоднішні правила породи. Поштовхом стала журналістка Йютте Вайс: у травні 1974 року журнал Данського кеннел-клубу «HUNDEN» надрукував її статтю «У пошуках брохольмера». За нею пішли публікації в інших виданнях і розсилка через агенцію Ritzau по всій країні, з проханням до можливих власників звернутися до Комітету DKK у справах національних і забутих порід.

Першими знайшли двох псів. Бйорн із Гельсінге — жовтий кобель, якого судді одностайно визнали справжнім брохольмером — виявився стерильним. Другим був Манне, чорний семирічний кобель із Ассербо, який за роки залишив чимало незареєстрованого потомства в окрузі. Протягом 1975 року власники приводили своїх собак на огляд до суддів DKK Оле Стаунск’єра та Ґергарда Рефсґаарда; прийняли приблизно п’ять-шість тварин, визначивши їх як метисів доброго типу. 2–3 червня 1976 року на виставці в Роскілле шістьох собак показали суддям — п’ятьох визнали придатними до розведення.

Далі — момент, з якого починається вся сучасна порода. Жовтого кобеля C. Bastian, нащадка Манне, повʼязали з жовтою сукою Muffe. Послід народився 22 жовтня 1976 року: з нього чотирьох цуценят — трьох кобелів і одну суку — визнали «брохольмероподібними» й записали до X-реєстру DKK під номерами X-1 Бйорн, X-2 Дана, X-3 Сем і X-4 Тор. Ці четверо і є фундаментом породи.

Масштаб перших років добре видно з арифметики клубу: за перші сім років у розведенні використали чотирьох кобелів і шість сук, що дало 42 «брохольмероподібних» цуценят у 10 послідах — у середньому 4,2 придатних цуценяти на послід. Із такою базою постало питання прилиття крові споріднених молосів, і тут показові саме невдачі. Пропозицію взяти турецького анатолійського карабаша комітет не підтримав. DKK купив велике цуценя іспанського мастифа — після рентгену кульшових суглобів із результатом «E» собаку з програми вивели. Спрацював третій варіант: у Нідерландах знайшли послід від «непорозуміння» між англійським та іспанським мастифами, двоє цуценят приїхали до Данії, суку на ім’я Sif допустили до розведення й повʼязали з X-1 Бйорном. Її дочка Kraka увійшла в племінну роботу, а кобель із посліду Бйорна й Краки — X-31 Grane — у 1985–1989 роках став батьком тринадцяти послідів.

Чорний різновид тримався найгірше. Його рятували окремо: 1996 року DKK порадив клубу зосередитися на збереженні чорних собак, після чого по країні знайшли чорного кобеля Oscar (X-393) — третє покоління від X-7 Тора, але, як прямо зазначає клуб, з домішкою данського дога. У 1997 році від нього народилися перші чорні цуценята з травня 1981-го.

20 квітня 1979 року власники зібралися в Голбеку й заснували Товариство з відтворення породи брохольмер — теперішнє Broholmerselskabet. 26 травня 1982 року FCI визнала породу на остаточній основі: оновлений стандарт 1886 року дістав номер 315. А формальним завершенням реконструкції клуб вважає 1 січня 1998 року: відтоді собаки стали отримувати звичайні родоводи DKK/FCI, X-нумерація змінилася на Y-нумерацію, а Broholmerselskabet став повноцінним породним клубом під DKK. На той момент від X-1 було зареєстровано 444 собаки. Тільки після цього дозволили продаж за кордон — із правилом, що не більше 10 % посліду може поїхати за межі Данії.

Основні характеристики породи за стандартом FCI № 315 (чинна редакція від 3 травня 2025 року, офіційна мова стандарту — англійська):

• Загальний вигляд: великий собака мастифного типу, прямокутного формату, потужної будови, зі стриманими й сильними рухами. Вигляд визначає передня частина. Стандарт окремо вимагає виразної статевої відмінності: кобель має бути виразно кобелем, сука — виразно сукою.
• Пропорція: висота від холки до ліктя і від ліктя до землі — 1:1. Череп і морда однакової довжини.
• Голова: досить велика й широка, справляє враження важкої. Череп широкий і радше плаский, лінія верху черепа паралельна лінії морди й розташована трохи вище. Перехід від чола до морди виражений не надто.
• Морда й щелепи: масивна морда, здається коротшою через важку голову; верхня й нижня щелепи однакової довжини. Прикус ножицеподібний або прямий. Ніс повний і чорний.
• Очі: круглі, не надто великі, з щільно прилеглими повіками, від світлого до темного бурштину; вираз — велика впевненість у собі.
• Вуха: середнього розміру, посаджені доволі високо, висять притиснутими до вилиць.
• Корпус: лінія верху пряма, холка сильна й чітко виражена, спина доволі довга, круп середньої довжини й трохи скошений, груди потужні й глибокі з розвиненим передгруддям. Шия дуже сильна, з певною складчастістю.
• Хвіст: посаджений доволі низько, широкий біля основи, несеться опущеним, без підвісу; в русі підіймається до горизонталі, бажано не вище.
• Шерсть і шкіра: коротка, щільно прилегла, з підшерстям. Шкіра добре пігментована й товста, загалом надлишкова, особливо на шиї.
• Забарвлення: жовте з чорною маскою або без неї; руде з чорною маскою або без неї; чорне. Маска має бути тільки на морді. Білі відмітини на грудях, лапах і кінчику хвоста — на вибір.

Останній пункт — не дрібниця, а свіжа зміна. У попередній редакції стандарту жовтий колір ішов саме «з чорною маскою», і саме так блок окрасів досі виглядає в багатьох описах породи. Причина зміни — власне генетичне дослідження клубу, про яке нижче.

Цифри зросту й ваги в стандарті наведені окремо для кобелів і сук — зводити їх в один діапазон неправильно, надто для породи, від якої стандарт прямо вимагає статевої вираженості. Тривалості життя стандарт FCI не нормує — у стандартах порід такого розділу немає взагалі. Орієнтир, який дає сам клуб: анкету «ветерана» власник отримує в рік, коли собаці виповнюється вісім років.

З дискваліфікувальних вад стандарту варто знати ті, що трапляються саме тут: ніс іншого кольору, ніж чорний; перекус або недокус; різнокольорові очі; стоячі вуха; хвіст, закручений на спину; неправильний окрас; довга шерсть; агресивність або надмірна боязкість. До звичайних вад належать, зокрема, вуха в розетку, хвіст гачком, «сажистий» наліт на шерсті, білі відмітини поза грудьми, лапами й кінчиком хвоста, а також інохідь. Окремим пунктом стандарт нагадує: у розведенні слід використовувати лише функціонально й клінічно здорових собак з типовою для породи будовою.

У 2013 році племінна рада породи почала колірний проєкт — щоб з’ясувати, який саме чорний живе в брохольмері. Результат виявився неочікуваним і має практичні наслідки для будь-кого, хто дивиться на послід.

• Більшість породи — соболині (Ay). Це означає, що жовті й руді брохольмери генетично однакові, попри дуже різний вигляд: відтінок задають гени-модифікатори, які поки не всі знайдені. Практичний висновок клубу: двоє темно-рудих собак спокійно можуть дати жовтих цуценят, і навпаки.
• У породі є рецесивний чорний (a). Ця форма чорного відома лише в небагатьох порід собак, тож знахідка стала для клубу сюрпризом. Практично це значить, що чорні цуценята з’являються двома різними шляхами: від домінантно чорного собаки — з будь-яким партнером, а від рецесивно чорного — тільки якщо партнер теж несе цей алель.
• «Сажа» на шерсті — це типінг соболиних собак, тобто чорні кінчики волосин. Стандарт вважає її вадою — а походить вона з базової генетики більшості поголів’я.
• Рецесивно руді собаки взагалі не мають чорного пігменту в шерсті. Шкіра зазвичай пігмент дає, тож ніс і повіки лишаються темними, — але клуб фіксує й рецесивно рудих брохольмерів із рудим носом і світлими повіками. Стандарт при цьому дискваліфікує ніс будь-якого кольору, крім чорного.
• Білі відмітини бувають двох походжень: звичайні (пігменту «не вистачило» на весь корпус) і від гена piebald, який поводиться непередбачувано — від нормальних плям до білого коміра. Дві копії piebald дають плямистого «квітчастого» брохольмера.
• Чорно-підпалі й довгошерсті гени досі в породі. Останнє чорно-підпале цуценя народилося 2012 року. Довгу шерсть виявили 2008-го, коли в одному посліді з’явилося троє довгошерстих цуценят, а ДНК-тест підтвердив батьківство. Обидві ознаки рецесивні: якщо обоє батьків носії, статистично чверть посліду буде такою. Довга шерсть у стандарті — дискваліфікувальна вада.
• Тигровий окрас у брохольмері не виявлено.

Саме цей проєкт дав аргумент, який згодом дійшов до стандарту: якщо жовті й руді собаки соболині й дістають колір від тієї самої генетики, то правило «маска дозволена лише жовтим» втрачає сенс. У редакції 2025 року FCI записала маску як необов’язкову і для жовтих, і для рудих.

Стандарт описує темперамент чотирма словами: спокійний, доброзичливий, приязний — і при цьому пильний. Порядок слів тут важливий, і Данський кеннел-клуб формулює його ще пряміше: брохольмер пильний і може триматися з великою впевненістю, але загалом привітний і до чужих теж. Тобто підозріливість до незнайомців — не породна норма, а те, що слід відрізняти від норми. Дискваліфікують у породі і агресивність, і надмірну боязкість.

Ще одне поширене твердження варто перевернути. DKK пише про потребу в чіткому лідерстві господаря — і одразу пояснює причину: через розмір собаки, а не через його темперамент. Це зовсім інша настанова, ніж «тверда рука для домінантної породи». Той самий опис продовжується так: брохольмер охоче співпрацює й може навчитися всього, якщо метод спирається на бажання, доброзичливість і довіру.

Порода прив’язана до своєї території й не схильна безпричинно блукати; рухається охоче, але зазвичай у неквапливому темпі. Це терплячий компаньйон, який добре почувається, коли може бачити всю родину одночасно, — і саме тому потребує тісного соціального життя з людьми, а не буди в кутку двору. За характером він керованіший і менш схильний до самостійних рішень, ніж класичні пастуші охоронці на кшталт кавказької вівчарки.

Але тут — важлива чесна деталь, яку клуб не приховує. Обов’язковий психологічний опис (mentalbeskrivelse) дав породі профіль за десятиліття спостережень, і порівняння середнього результату з ідеальним показало два розходження: цікавості в породи менше, ніж має бути, а страху більше. Клуб прямо ставить це завданням розведення. Крім того, в породі відомі окремі лінії, де споріднені собаки поводяться неспокійно, гіперактивно й голосно, легко стресують — і це передається нащадкам. Для собаки такої ваги така поведінка неприйнятна: за пів року у 2017–2018 роках трьох молодих брохольмерів приспали саме через проблеми з поведінкою. Тому психологічний опис у Данії — не формальність, а племінна вимога: обоє батьків мусять пройти його після досягнення 10 місяців.

Знання про психіку породи, до речі, зараз тоншає, і клуб про це шкодує. До 2015 року психологічний опис проходили практично всі брохольмери: у 2012-му, наприклад, 125 описів на 140 народжених цуценят. Після того як розведення «відпустили», описи роблять здебільшого ті, хто планує в’язку: 2015 року — 71 опис на 94 цуценяти, 2017-го — 66 на 148. Разом із описами зникла й обов’язкова анкета здоров’я, яку раніше заповнював ветеринар собаки. Сьогодні клуб намагається відновити картину через добровільні опитування — власникам-членам клубу надсилають анкету тричі за життя собаки: у 2 роки, у 5 і у 8, коли собаку вже вважають ветераном.

Практична настанова кеннел-клубу коротка: тренувати різноманітно, короткими відрізками й щедро винагороджувати. Брохольмер добре реагує на вказівки й тримає доволі тісний контакт із господарем, тож жорсткість тут не потрібна й шкідлива — вона руйнує саме той механізм довіри, на якому все тримається. Цим брохольмер відрізняється не так від інших молосів, як від міфу про молосів: до англійського мастифа чи німецького дога його ріднить габарит і темп дорослішання, а не потреба в «вожаку зграї».

Рання соціалізація критично важлива, і в цій породі вона має ще й племінне значення. Знайомте цуценя з різними людьми, звуками, поверхнями, місцями та спокійними собаками — рівно з тим переліком ситуацій, які потім перевіряє психологічний опис: контакт, поводження, гра, раптовість, звук, «привиди», постріл. Мета — не «безстрашний охоронець», а собака, який після переляку має сміливість піти й перевірити, що це було, і здатний швидко заспокоїтися.

Ідеальне місце для брохольмера — приватний будинок із великою надійно огородженою територією. Порода любить бути надворі й доволі витривала до погоди завдяки щільній шерсті з підшерстям, але «надворі» тут означає поруч із родиною, а не окремо від неї.

• Шерсть: коротка й прилегла, з густим підшерстям. Линяє помітно навесні й восени, тож у ці періоди вичісуйте частіше; решту року вистачає регулярного проходу гумовою щіткою.
• Вуха: оглядайте регулярно. Це не формальність: в опитуванні здоров’я породи саме вушні проблеми — почервоніння, запалення, грибок — виявилися найчастішою скаргою власників.
• Очі та повіки: стандарт вимагає щільно прилеглих повік; будь-яке постійне сльозіння чи подразнення — привід показати собаку лікарю, а не протирати самотужки місяцями.
• Кігті: підстригайте, якщо вони не сточуються на прогулянках. У важкого собаки відрослий кіготь швидко змінює постановку лапи.
• Навантаження: молодого собаку навантажують помірно. Дуже конкретна порада данського кеннел-клубу: доки брохольмер не виріс, йому шкідливо багато ходити сходами вгору-вниз. Дорослому потрібні щоденні тривалі прогулянки спокійним кроком, а не спорт.

Брохольмер — один із небагатьох випадків, коли про здоров’я породи можна говорити не загальниками, а цифрами: десятиліттями розведення йшло під контролем, а результати обстежень публічні. Данський кеннел-клуб встановлює для породи мінімальний вік офіційного знімка — 18 місяців для кульшових суглобів, ліктів і OCD.

1. Дисплазія кульшових суглобів (HD). За десятирічний зріз, наведений у племінній стратегії породи, з 774 обстежених собак ступінь A мали 62,9 % (487 собак), B — 20,7 % (160), C — 11,9 % (92), D — 3,6 % (28), E — 0,9 % (7). Чинна вимога DKK ще суворіша: цуценят реєструють, лише якщо обоє батьків до в’язки мають офіційний статус A або B; собаку зі ступенем C можна використати тільки в парі з партнером зі статусом A.
2. Дисплазія ліктьових суглобів (ED). Порода несе значну частину ваги на передній частині, тому лікті перевіряють нарівні з кульшами. З 770 обстежених собак ступінь 0 мали 71,3 % (549), 1 — 21,4 % (165), 2 — 4,4 % (34), 3 — 2,9 % (22). Вимога DKK: обоє батьків мають офіційний статус 0 або 1.
3. Остеохондроз (OCD). Порушення окостеніння, типове для великих швидкозростаючих порід; найчастіше проявляється у 9–10 місяців, найчастіше в плечі, рідше в коліні чи скакальному суглобі, часто двобічно й нерідко потребує операції. Обов’язкового скринінгу на OCD у породі немає, тож і статистики по ній немає — але клуб фіксує, що операції молодим собакам роблять щороку.
4. Спондильоз. У Фінляндії брохольмерів знімають на спондильоз системно, і з 163 собак 2010–2018 років народження обстежили 34: у 17 ступінь 0, ще у 17 — спондильоз різного ступеня. У Данії теж бачать дедалі більше молодих собак із цим діагнозом, а за повідомленнями власників простежується спадкова картина: якщо спондильоз знаходять в одного цуценяти, його часто виявляють і в однопослідників.
5. Аортальний стеноз (SAS) — головна серцева тема породи. У 2013 році трьом молодим неспорідненим брохольмерам поставили тяжкий аортальний стеноз. Клуб перевірив базу й знайшов у минулому поодинокі випадки стенозу, збільшених сердець і раптових смертей молодих собак. Так з’явився проєкт «Брохольмерське серце» разом із кардіологами Копенгагенського університету: 72 собаки пройшли ехокардіографію, у них узяли кров, яка зберігається для пошуку гена. Висновок: серцеві хвороби в породі є, гострої загрози немає, але через дуже малий і близькоспоріднений генофонд ситуація може погіршитися, якщо не діяти вчасно. З 1 січня 2021 року відомий серцевий статус у базі DKK — племінна рекомендація для породи; скан офіційний із 18 місяців, робить його лише лікар із групи EKKO, і — важливий побутовий нюанс — серце сканують до седації для рентгену, а не після.
6. Заворот шлунка. Клуб фіксує його в породі час від часу — як і в багатьох великих порід. Годівля дрібними порціями кілька разів на день і спокій після їжі лишаються базовою профілактикою.
7. Шкіра. Опитування власників дало 188 відповідей: 59 повідомили про вушні проблеми, 40 — про свербіж, 30 — про випадіння шерсті понад норму, 30 — про ознаки алергії, 26 — про поставлений діагноз «алергія», 23 — про проблеми з лапами. Далі 40 собак оглянув ветеринар-дерматолог, і розкладка виявилася несподіваною: у 18 причиною була нестача незамінних жирних кислот у раціоні, у 9 — епідермальні кісти, і лише решта 14 мали щось інше (шестеро — обмінні розлади, двоє — справжню алергію, шістьом бракувало дообстеження). Висновок фахівця: діагноз «алергія» в породі ставлять надто легко.
8. Крипторхізм. У базі породи за всі роки відзначено 113 крипторхів. DKK вважає кобеля крипторхом, якщо до 9 місяців одне чи обидва яєчка не опустилися. У деяких лініях частота підвищена, в інших випадки поодинокі.

Що з цього випливає для покупця цуценяти: питати треба не «чи здорові батьки», а конкретно — статус HD і ED обох батьків у базі DKK, серцевий статус, пройдений психологічний опис і оцінку екстер’єру. Усе це в Данії реєструється публічно, і саме на це спирається племінна робота.

Головна особливість брохольмера — не зовнішність, а стан генофонду, і клуб говорить про це відверто. Разом із визнанням FCI у 1998 році племінна книга закрилася: собак без родоводу FCI більше не приймають. Це означає, що вся генетична різноманітність породи вже визначена тим, що внесли перші плідники, і збільшити її неможливо — лише зменшити.

Масштаб: близько 1200 живих зареєстрованих брохольмерів у всьому світі. Причому закордонні собаки не допомагають — усі вони походять від данських і належать до того самого закритого генофонду. Річні реєстрації в DKK за десятиліття трималися в межах від 89 цуценят (2008) до 148 (2017). Планувати в’язку без інбридингу, якщо дивитися на п’ять-сім поколінь назад, і досі складно.

Звідси — правила, яких немає у звичайних порід:

• Ліміт «популярного плідника». Жоден кобель не має бути батьком більш ніж чверті середньорічної кількості зареєстрованих цуценят; для брохольмера це давало 34 цуценяти у 2018 році й 37 у 2019-му. Клуб наполягає рахувати сюди й закордонне потомство.
• Інбридинг рахують глибше, ніж вимагає кеннел-клуб: не 6,25 % на трьох поколіннях, а 6,25 % на чотирьох — із порадою дивитися ще далі.
• Повторні в’язки — під забороною за замовчуванням. Повторити комбінацію можна лише з дуже вагомих причин; племінна рада завжди радить проти повтору й проти використання того самого кобеля на двох однопослідних сестер.
• Крипторхів — обережно назад у розведення. Зазвичай крипторхів не в’яжуть узагалі, але для брохольмера клуб разом із DKK запустив окремий проєкт: односторонньо крипторхічні кобелі, яких експерти визнають цінними для реконструкції, можуть узяти участь у розведенні. Умови жорсткі — опис екстер’єру, тест сперми, відсутність інших дискваліфікувальних вад, задовільні результати здоров’я і пройдений психологічний опис; у проєкті — не більш як п’ять кобелів, кожен не більш як два послідів. Це прямий компроміс: втратити ще й ці гени порода дозволити собі не може.
• Чорний різновид — окремий клопіт. Він досі відстає за типом, тож чорному собаці важче здобути на виставці оцінку, потрібну для допуску в розведення. Клуб радить в’язати домінантно чорних із типовими жовтими й рудими — і щоб поліпшити тип, і щоб не заганяти чорну лінію в інбридинг.

Логіка цих правил проста: у закритій популяції кожен собака, якого не пустили в розведення, забирає з породи не лише небажану ознаку, а весь свій унікальний набір генів — і назад його вже не повернути. Тому клуб балансує між суворістю до хвороб і страхом звузити базу. Останній приклад — зміни, чинні для в’язок після 1 березня 2026 року: замість жорсткої вимоги виставкової оцінки собака тепер може отримати допуск або на виставці, або через клубний опис екстер’єру, а віковий ліміт для психологічного опису (раніше його треба було пройти не пізніше 36 місяців) скасували. Причина названа прямо: вимога виставки позбавляла породу потенційних плідників, особливо кобелів.

Данський кеннел-клуб і сьогодні пише про породу просто: реконструкція ще не завершена.

Годівля гіганта підпорядкована одному правилу: темп росту важливіший за швидкий набір. Скелет, який формується до 18–24 місяців, страждає і від надлишку енергії, і від довільного «підсилення» мінералами. Основу раціону складає якісний білок — це може бути повнораціонний корм для цуценят гігантських порід із контрольованим кальцієм або збалансована натуральна годівля.

Окремий пункт саме для цієї породи: результати огляду шкіри показали, що найчастішою причиною шкірних скарг у обстеженій вибірці була нестача незамінних жирних кислот у раціоні. Тому джерело омега-жирів у мисці — не косметична добавка, а робоча профілактика.

При натуральному годуванні раціон зазвичай включає:

• М’ясо: нежирна яловичина, індичка, курка (без трубчастих кісток).
• Субпродукти: рубець, серце, печінка.
• Морська риба: раз на тиждень, без кісток — заразом і джерело омега-3.
• Крупи: рис, гречка.
• Овочі: морква, гарбуз, кабачки.
• Кисломолочні продукти: кефір, нежирний сир.

Важливо: будь-які добавки для суглобів чи мінеральні комплекси узгоджуйте з ветеринаром. Самостійне «підсилення» раціону кальцієм для собаки, що росте, шкодить, а не допомагає.

• Найвідоміший «факт» про породу — міф, і зізнався в ньому сам клуб. Король Фредерік VII і графиня Даннер справді завжди тримали двох собак на прізвиська Тюрк і Гольгер, і про це є картини в замку Єгерсприс. Але це були не брохольмери, а «великі данські собаки»: Фредерік VII помер за 23 роки до того, як брохольмера визнали окремою породою. Клуб пояснює походження помилки прямо: під час пошуків 1975 року бракувало гарних старих зображень породи, бажано з королем, — і вибір упав на Фредеріка VII із Тюрком.
• У Копенгагенському зоопарку брохольмерів тримали не лише напоказ: їхніх цуценят продавали, а сук використовували як годувальниць для дитинчат великих котячих.
• Чорні брохольмери сторожували взимку територію парку розваг Тіволі, а в лісі Грібсков їх звали «псами вуглярів».
• Початок реконструкції DKK відзначив медаллю із зображенням брохольмера, яку роздали учасникам виставки 1976 року.
• Коли породі нарешті дозволили виїзд за кордон, діяло правило: не більш як 10 % посліду. Перший брохольмер поїхав до Норвегії навесні 1999 року.
• Нумерація собак породи досі несе слід реконструкції: X — для собак X-реєстру до 1998 року, Y — для послідів, народжених у Данії, I — для закордонних послідів, K — для собак, переведених із данського реєстру DRU.
• Брохольмер — одна з п’яти данських національних порід, і опікується нею окремий комітет кеннел-клубу у справах національних і забутих порід.
• Колись власник брохольмера мав обов’язок розводити собаку — так відтворювали поголів’я. Клуб окремо пояснює на своїй сторінці міфів, що цей обов’язок давно скасовано, як і уявлення, ніби покупця цуценяти має схвалити клуб: продаж — справа виключно заводчика й покупця.