Бурмілла

Важливо: бурманський кіт передав бурміллі енергійність і товариськість, а персидський кіт – вишукану сріблясту «вуаль» шерсті.

Більшість порід кішок з’явилися або з природної мутації, яку люди помітили й закріпили, або з довгої свідомої селекції. Бурмілла – майже унікальний третій випадок: її створила побутова випадковість, яку не стали виправляти.

Кіт, якого купили як улюбленця

На початку 1980-х у британської баронеси Міранди фон Кірхберг жили бурманські кішки. Це був її розплідник, її порода й її селекційні плани. А потім у домі з’явився кіт зовсім іншої породи – Jemari Sanquist, персидський шиншила сріблястого забарвлення. Його купили не для розведення: це був подарунок, домашній улюбленець для чоловіка баронеси. Саме тому кота планували каструвати – він не входив у жодну племінну програму й не мав до неї стосунку.

Операцію призначили, але не встигли. За кілька днів до неї прибиральниця, прибираючи в домі, необачно лишила двері прочиненими. По той бік дверей була Bambino Lilac Faberge – лілова бурманська кішка, яка саме перебувала в тічці. Персидський кіт скористався нагодою.

11 вересня 1981 року

Приплід народився 11 вересня 1981 року. Це були чотири кішечки – і всі чотири виявилися короткошерстими, чорного затушованого срібного забарвлення (black shaded silver). Їх назвали Galatea, Gemma, Gabriela й Gisella.

За звичайною логікою розплідника такий приплід – прикра неприємність: кошенята не належать до жодної породи, родоводу їм не буде, племінної цінності немає. Але кошенята вийшли настільки гарними, що баронеса ухвалила рішення, яке й створило породу: не роздавати їх «просто так», а спробувати повторити результат. Замість того щоб каструвати чотирьох кішечок, вона зробила їх фундаментом нової лінії.

Тобто бурмілла існує рівно з двох причин: незачинені двері й кастрація, яку відклали на кілька днів. Це не легенда, вигадана заднім числом для маркетингу, – це задокументована історія породи, яку так само переказує і британський GCCF, і американська CFA.

Від чотирьох кошенят до породи

Одну з кішечок узяла заводчиця Тереза Кларк, і саме вона стала другим ключовим двигуном проєкту. У 1984 році у Великій Британії заснували Burmilla Cat Club – клуб, який узяв на себе координацію в’язок, ведення записів і роботу зі стандартом. Без цього кроку історія лишилася б історією про чотирьох гарних кошенят.

Чому «бурмілла»

Назва склеєна з назв двох батьківських порід: BURM(ese-chinch)ILLA – від Burmese (бурманська) і Chinchilla (шиншила). Таке пояснення дає у своєму описі породи сама FIFe, тож це не народна етимологія, а офіційна версія.

Цікаво, що з тієї самої випадкової в’язки згодом виросла не одна порода, а ціла група. Британські заводчики зрозуміли: якщо схрестити бурманця з шиншилою, можна отримати не лише срібло, а й інші забарвлення й іншу довжину шерсті. Так з’явилася група Asian, до якої в британській системі бурмілла входить і сьогодні.

Тут потрібне важливе пояснення, бо саме на цьому місці читачі найчастіше плутаються. У світі кішок немає єдиної головної організації, чиє слово було б остаточним для всіх. Є кілька паралельних систем, кожна зі своїм списком визнаних порід, своїм стандартом, своїми кодами й своїми родоводами. Порода може бути повноправною в одній системі, «попередньо визнаною» в другій і взагалі невідомою в третій – і всі три будуть по-своєму праві.

Основні гравці, назви яких ви зустрінете в родоводі бурмілли:

• GCCF (Governing Council of the Cat Fancy) – британська національна організація, батьківщина породи.
• FIFe (Fédération Internationale Féline) – європейська федерація національних організацій; в Україні її представляє окреме членське об’єднання.
• WCF (World Cat Federation) – міжнародна федерація клубів, найпоширеніша система на пострадянському просторі й у Східній Європі.
• CFA (Cat Fanciers’ Association) і TICA (The International Cat Association) – дві найбільші американські системи.

Шлях бурмілли до визнання

Порода йшла до статусу повільно й через кілька систем одночасно. Стандарт GCCF почали розробляти майже одразу після заснування клубу, а 1990 року бурмілла отримала в GCCF попередній чемпіонський статус – це означало право виставлятися, але з обмеженнями. Повний чемпіонський статус усі різновиди групи Asian, разом із бурміллою, здобули лише 2003 року: від першого приплоду до повних прав минуло понад двадцять років.

У континентальній Європі справа рухалася швидше: FIFe прийняла породу 1 січня 1995 року. Американські системи були найобережнішими: CFA спершу відкрила бурміллі лише реєстрацію (2011), і тільки 2014 року порода дістала чемпіонський статус; у TICA рішення ухвалили 2014-го, а в дію воно вступило з 1 травня 2015 року. Бурмілла – одна з наймолодших порід у реєстрі CFA.

Одна кішка – два різні коди

Тут ховається пастка, через яку українські покупці часом сперечаються з заводчиками на порожньому місці. Код породи в родоводі залежить від системи, яка цей родовід видала.

• У FIFe код BML означає бурміллу – короткошерсту, у категорії короткошерстих порід.
• У WCF короткошерста бурмілла позначається як BMS, а код BML закріплено за напівдовгошерстим варіантом – Burmilla Longhair.

Тобто буквосполучення BML у документі FIFe і в документі WCF означають різних кішок. Якщо ви бачите в родоводі незнайомий код – спершу подивіться, чий бланк ви тримаєте в руках, і лише потім робіть висновки.

Ще одна деталь із офіційного переліку WCF, яка добре ілюструє статус породи: короткошерста бурмілла стоїть у графі «визнана всіма» – тобто і WCF, і CFA, і FIFe, і TICA, і британською GCCF, і австралійськими, новозеландськими, південноафриканськими та французькою системами. Далеко не кожна порода має таку повну згоду; для бурмілли це фактично максимальний можливий статус.

Тіффані, або довгошерста бурмілла

У тих самих приплодах, де народжувалися короткошерсті бурмілли, час від часу з’являлися кошенята з довшою шерстю – адже перський ген довгошерстості нікуди не подівся, він просто рецесивний і виринає, коли зустрічаються двоє носіїв. Цих кішок теж не стали викидати з програми: із них виросла окрема порода – Тіффані (Tiffanie), вона ж Asian Semi-longhair, вона ж «довгошерста бурмілла».

Тіффані – це та сама бурманська будова й та сама вдача, але з напівдовгою шовковистою шерстю без ватного підшерстка. У британській системі вона входить до тієї ж групи Asian і разом з іншими різновидами отримала повний чемпіонський статус 2003 року. У FIFe ситуація інша: там Тіффані значиться не як визнана порода, а як «сестринська» до бурмілли, і реєструється окремим службовим кодом. Іншими словами, дві однопомітні кішки з різною довжиною шерсті можуть мати дуже різну виставкову долю залежно від того, у якій системі ви їх реєструєте.

Група Asian: бурмілла та її родичі

У GCCF бурмілла – не самостійна одиниця, а один із п’яти різновидів групи Asian, які мають однаковий тип (бурманський), але різне забарвлення й довжину шерсті:

• Burmilla – затушований і вуальований (shaded/tipped) різновид; саме через це її іноді називають Asian Shaded.
• Asian Self і Asian Tortie – однотонні, серед них чорний варіант відомий як бомбей.
• Asian Smoke – димчасті.
• Asian Tabby – смугасті в чотирьох малюнках.
• Tiffanie – напівдовгошерста.

Головна візуальна ознака бурмілли – це не колір як такий, а розподіл кольору вздовж волосини. Візьміть одну шерстинку: біля кореня вона майже біла, і лише верхній відрізок забарвлений. Що коротший цей забарвлений відрізок, то світлішою й «димнішою» здається кішка; що довший – то контрастнішою.

За цей ефект відповідають два гени, які працюють у парі. Inhibitor (I) пригнічує вироблення пігменту в нижній частині волосини й дає сріблясту основу. Agouti (A) вмикає зональний розподіл пігменту, тобто дозволяє забарвленню лягати смужками вздовж волосини, а не суцільно. Без агуті срібло дає димчастий (smoke) тип, а не затушований – саме тому в групі Asian «дими» виділені в окремий різновид.

Shaded і tipped: у чому різниця

Це дві градації одного явища, і плутають їх постійно. У міжнародній системі кодів позначення такі:

• 11 – shaded (затушований): забарвлено приблизно третину довжини волосини. Кішка виглядає контрастною, з чітким «плащем» уздовж спини.
• 12 – shell, або chinchilla (вуальований, tipped): забарвлено лише кінчик, приблизно одну восьму довжини. Кішка виглядає майже білою, а колір читається як легкий серпанок на світлі.

У коді літера s означає срібло, а перша літера – базовий колір пігменту: n – чорний, a – блакитний, b – шоколадний, c – ліловий, d – червоний, e – кремовий. Тому «BML ns 11» читається як «бурмілла, чорна затушована срібна», а «BML as 12» – «бурмілла, блакитна вуальована срібна».

Срібло і золото

Крім сріблястої групи, стандарт CFA визнає для бурмілли й золоту (golden): у неї основа волосини не біла, а від кольору слонової кістки до теплого бежевого. Ефект той самий – світлий низ, забарвлений верх, – але загальне враження зовсім інше: замість холодного місячного сяйва виходить тепле медове світіння. Золоті бурмілли трапляються рідше за сріблястих і в українських розплідниках майже не представлені.

Той самий «макіяж»

Найвпізнаваніша риса бурмілли – тонка темна обвідка навколо очей, по краю вік, а також по контуру носа й губ. У породних описах її так і називають – make up, «макіяж». Це не окремий ген і не «підводка» у прямому сенсі: просто на межі світлої шкіри й забарвлених кінчиків шерсті виникає різкий контраст, який око зчитує як намальовану лінію.

Цікаво: рівномірність затушування експерти оцінюють, здуваючи шерсть проти росту – затінення має розтікатися плавно, без різких плям і без «іржавих» ділянок.

• Тіло – середнього розміру, мускулисте, з широкими грудьми.
• Голова – м’який клин; щоки виражені в котів, у кішок гладші.
• Вуха – великі, трохи нахилені вперед, із заокругленими кінчиками.
• Очі – великі, мигдалеподібні; колір від жовто-зеленого до смарагдового.
• Ніс – середньої довжини, з ледь помітним стопом; мочка часто рожево-коралового відтінку.
• Хвіст – середньої довжини, до кінчика поступово звужується.
• Шерсть – шовковиста, прилягає до тіла; підшерсток густий, але не настільки пухкий, як у персів.

Відрізнити бурміллу від схожих кішок допомагають три речі одночасно: зелені очі з темною обвідкою, сріблястий підшерсток, який видно, коли розсунути шерсть, і бурманський профіль із ледь помітним переходом від чола до носа. Персидської «плоскої» мордочки в бурмілли немає – це принципова відмінність, і саме її найчастіше «гублять» недобросовісні продавці, видаючи за бурміллу випадкових сріблястих кошенят.

Бурмілла – «золотий баланс» між активністю та стриманим аристократизмом. Вони здатні кілька годин гратися з дітьми, а потім провести вечір на колінах господаря, тихенько муркаючи. Для породи характерні:

1. Дружелюбність. Кішки охоче контактують із чужими людьми та, зазвичай, з іншими тваринами.
2. Висока адаптивність. Спокійно ставляться до переноски, поїздок автівкою й переїздів на нове місце.
3. Ігровий інтелект. Полюбляють головоломки з ласощами, інтерактивні треки й іграшки-вудки.
4. Помірний «голос». Нявчать тихо, нагадуючи мелодійне щебетання.

Спадок двох порід у характері

Бурманський кіт – порода надзвичайно контактна, іноді аж настирлива: він ходить за людиною з кімнати в кімнату, лізе на руки, коментує кожну дію. Перська шиншила – навпаки, порода споглядальна, з низьким рівнем метушні. Бурмілла успадкувала середину: вона хоче бути з вами в одній кімнаті, але не обов’язково на вас; вона піде за вами на кухню, але не влаштує сцену, якщо ви зачините двері.

Бурмілла й діти

Порода вважається однією з найтерпиміших до дитячого гамору. Бурмілла рідко пускає в хід кігті й майже не вдається до агресії: типова реакція на перебір – просто піти. Саме тому ключова умова успішного співжиття з малою дитиною не «виховувати кішку», а дати їй шлях відступу: високу полицю, верх шафи, кігтедерку-башту, куди дитина не дістане. Кішка, яка має куди піти, майже ніколи не доводить справу до конфлікту.

Інші тварини в домі

Порада: якщо вдома вже живе великий активний собака, організуйте бурміллі вертикальний простір – полиці, башти, підвіконня з доступом. Кішка, яка може в будь-який момент піднятися вище рівня собачої голови, почувається безпечно й перестає сприймати сусіда як загрозу. Це знімає більшість конфліктів ще до того, як вони виникнуть.

Самотність – головне обмеження породи

Це та риса, через яку бурмілла підходить не всім. Порода погано переносить довгі години наодинці. Йдеться не про драму й не про пошкоджені меблі – симптоми зазвичай тихіші: кішка стає млявою, менше грається, більше спить, у частини тварин з’являється надмірне вилизування або настирливе «вимагання» уваги ввечері.

Якщо ви щодня відсутні по десять-дванадцять годин, чесніше або обрати іншу породу, або взяти двох кішок одразу. Другий варіант у випадку бурмілли працює добре: порода настільки неконфліктна, що пара співмешканців майже завжди приживається. Це, до речі, одна з небагатьох порід, де рекомендація «беріть двох» звучить не як маркетинг розплідника, а як практична порада.

Грумінг бурмілли нескладний, та все ж включає:

• Розчісування – 1 р/тиж. силіконовою рукавичкою; у період линьки – 2 р/тиж.
• Купання – рідко й лише за потреби; надмірне миття пересушує шерсть і забирає в неї блиск.
• Чистка очей – серветкою безворсовою тканиною легко протирають куточок ока.
• Кігті – обрізаються кожні 14 днів; стовпчики-дряпки різної висоти – обов’язкові.

Чому сріблясту шерсть доглядати легше, ніж здається

Від перської половини родоводу бурмілла взяла колір, але не структуру шерсті. У перса підшерсток густий, ватний і схильний до збивання – саме тому персів треба вичісувати мало не щодня, інакше ковтуни доводиться вистригати. У бурмілли шерсть шовковиста й щільно прилягає до тіла, а підшерсток набагато легший. Навіть напівдовгошерстий варіант, за описом стандарту CFA, не має ватного підшерстка – саме тому він не «валяється».

Бурмілла – кішка розумна й мотивована на взаємодію, тому вона напрочуд добре реагує на навчання через позитивне підкріплення. Йдеться не про виконання команд «на вимогу», а про звичні для котів формати: клікер-навчання, трюки на кшталт «дай лапу», цілеспрямований підхід на ім’я, спокійний вхід у переноску.

Працює це так: у момент правильної дії ви подаєте чіткий маркер – клацання клікера чи коротке слово – й одразу даєте дрібний шматочок ласощів. Сесії тримайте короткими, три-п’ять хвилин двічі на день, перед годуванням; жодного примусу й покарань – із кішкою вони не працюють у принципі.

• Перська шиншила. Та сама сріблясто-вуальована шерсть, але зовсім інша будова: коротка приплюснута мордочка, масивний кістяк, довга ватна шерсть, схильність до сльозотечі. Це друга «половина» родоводу бурмілли, а не її аналог.
• Бурманська кішка. Той самий тип і темперамент, але однотонне сепійне забарвлення без срібла й без обвідки. Активніша й голосніша за бурміллу.
• Британська короткошерста в сріблястому окрасі. Схожа за кольором, але зовсім інша за форматом: кругла голова, щільна плюшева шерсть, приземкуватий корпус, значно спокійніший темперамент.

• Порода з точною датою народження. Мало яка порода може назвати день своєї появи – у бурмілли він є: 11 вересня 1981 року, коли народився той самий приплід із чотирьох кішечок.
• Назва – склеєна абревіатура. BURM(ese-chinch)ILLA: у самому імені породи записано її походження.
• Британці зробили тест обов’язковим. З 1 січня 2018 року GCCF вимагає ДНК-тест на гіпокаліємію від усіх племінних кішок групи Asian – рідкісний приклад, коли організація не «рекомендує», а зобов’язує.
• Одна порода – два різні коди. BML у системі FIFe і BMS у системі WCF позначають ту саму короткошерсту бурміллу, а от BML у WCF – уже довгошерстий варіант.
• Гіпоалергенних кішок не буває. Головний котячий алерген Fel d 1 виробляють усі кішки без винятку – і бурмілла теж. Кількість алергену індивідуальна й від породи залежить слабо, тож обіцянки «гіпоалергенного» кошеняти варто сприймати скептично.

Бурмілла – це гармонія витонченої зовнішності та дружнього характеру, яка існує завдяки випадковості: незачиненим дверям і кастрації, відкладеній на кілька днів. З того приплоду 1981 року виросла порода, яка сьогодні визнана буквально всіма провідними фелінологічними системами світу – від британської GCCF до американських CFA і TICA.

Якщо ви шукаєте справжнього компаньйона, який однаково цінує активні ігри та спокійні вечори, ця порода – дуже сильний кандидат. Вона тиха, неагресивна, невибаглива в догляді й напрочуд легко вписується у квартиру. Єдина її серйозна вимога – ваша присутність: бурмілла не створена для дому, де нікого немає по дванадцять годин.

І найголовніше, що варто винести з цього тексту: гібридне походження дало бурміллі не лише срібло й характер, а й два спадкові ризики – PKD1 від перської лінії та гіпокаліємію WNK4 від бурманської. Обидва перевіряються ДНК-тестом, і обидва повністю контрольовані, якщо заводчик робить свою роботу. Тому вибір бурмілли зводиться не до кольору й не до ціни питання, а до однієї простої дії: попросити два конкретні результати на батьків кошеняти – і подивитися, як людина по той бік розмови на це прохання відреагує.