Історія породи: як незачинені двері створили нову кішку
Більшість порід кішок з’явилися або з природної мутації, яку люди помітили й закріпили, або з довгої свідомої селекції. Бурмілла – майже унікальний третій випадок: її створила побутова випадковість, яку не стали виправляти.
Кіт, якого купили як улюбленця
На початку 1980-х у британської баронеси Міранди фон Кірхберг жили бурманські кішки. Це був її розплідник, її порода й її селекційні плани. А потім у домі з’явився кіт зовсім іншої породи – Jemari Sanquist, персидський шиншила сріблястого забарвлення. Його купили не для розведення: це був подарунок, домашній улюбленець для чоловіка баронеси. Саме тому кота планували каструвати – він не входив у жодну племінну програму й не мав до неї стосунку.
Операцію призначили, але не встигли. За кілька днів до неї прибиральниця, прибираючи в домі, необачно лишила двері прочиненими. По той бік дверей була Bambino Lilac Faberge – лілова бурманська кішка, яка саме перебувала в тічці. Персидський кіт скористався нагодою.
11 вересня 1981 року
Приплід народився 11 вересня 1981 року. Це були чотири кішечки – і всі чотири виявилися короткошерстими, чорного затушованого срібного забарвлення (black shaded silver). Їх назвали Galatea, Gemma, Gabriela й Gisella.
За звичайною логікою розплідника такий приплід – прикра неприємність: кошенята не належать до жодної породи, родоводу їм не буде, племінної цінності немає. Але кошенята вийшли настільки гарними, що баронеса ухвалила рішення, яке й створило породу: не роздавати їх «просто так», а спробувати повторити результат. Замість того щоб каструвати чотирьох кішечок, вона зробила їх фундаментом нової лінії.
Тобто бурмілла існує рівно з двох причин: незачинені двері й кастрація, яку відклали на кілька днів. Це не легенда, вигадана заднім числом для маркетингу, – це задокументована історія породи, яку так само переказує і британський GCCF, і американська CFA.
Від чотирьох кошенят до породи
Одну з кішечок узяла заводчиця Тереза Кларк, і саме вона стала другим ключовим двигуном проєкту. У 1984 році у Великій Британії заснували Burmilla Cat Club – клуб, який узяв на себе координацію в’язок, ведення записів і роботу зі стандартом. Без цього кроку історія лишилася б історією про чотирьох гарних кошенят.
Чому «бурмілла»
Назва склеєна з назв двох батьківських порід: BURM(ese-chinch)ILLA – від Burmese (бурманська) і Chinchilla (шиншила). Таке пояснення дає у своєму описі породи сама FIFe, тож це не народна етимологія, а офіційна версія.
Цікаво, що з тієї самої випадкової в’язки згодом виросла не одна порода, а ціла група. Британські заводчики зрозуміли: якщо схрестити бурманця з шиншилою, можна отримати не лише срібло, а й інші забарвлення й іншу довжину шерсті. Так з’явилася група Asian, до якої в британській системі бурмілла входить і сьогодні.
Як виглядає бурмілла: детальний опис екстер’єру
- Тіло – середнього розміру, мускулисте, з широкими грудьми.
- Голова – м’який клин; щоки виражені в котів, у кішок гладші.
- Вуха – великі, трохи нахилені вперед, із заокругленими кінчиками.
- Очі – великі, мигдалеподібні; колір від жовто-зеленого до смарагдового.
- Ніс – середньої довжини, з ледь помітним стопом; мочка часто рожево-коралового відтінку.
- Хвіст – середньої довжини, до кінчика поступово звужується.
- Шерсть – шовковиста, прилягає до тіла; підшерсток густий, але не настільки пухкий, як у персів.
Відрізнити бурміллу від схожих кішок допомагають три речі одночасно: зелені очі з темною обвідкою, сріблястий підшерсток, який видно, коли розсунути шерсть, і бурманський профіль із ледь помітним переходом від чола до носа. Персидської «плоскої» мордочки в бурмілли немає – це принципова відмінність, і саме її найчастіше «гублять» недобросовісні продавці, видаючи за бурміллу випадкових сріблястих кошенят.
