Історія породи: один кіт на всю породу
Історія девон-рекса почалася не з селекційного плану, а зі знахідки. У графстві Девон, біля містечка Бакфастлі, жив бродячий кучерявий кіт — за усталеною в породі розповіддю, він тримався біля закинутої олов’яної шахти. У липні 1959 року черепахова з білим кішка принесла від нього послід, і одне кошеня виявилося вкрите завитками — аж до кілець на хвості. Кішка належала Беріл Кокс, вона залишила кошеня собі й назвала його Kirlee.
Про кучерявих кішок у британській пресі тоді вже писали — ішлося про корніш-рексів із Корнуоллу, знайдених десятьма роками раніше. Міс Кокс написала заводчикам, що в неї теж кучерявий кіт. Далі була та сама перевірочна в’язка, прямошерсті кошенята й висновок, що перед ними нова мутація.
Визнання
- GCCF (Велика Британія) визнав девон-рекса 1967 року.
- CFA (США) у лютому 1979 року одностайно проголосувала за окремий породний статус і прийняла девон-рекса до реєстрації; 1981 року порода перейшла до попереднього (provisional) класу, а чемпіонський статус здобула 1983 року. Поширене «CFA визнала породу 1979-го» правильне лише наполовину: 1979 — це реєстрація, виставковий чемпіонат почався чотирма роками пізніше.
- TICA прийняла девон-рекса до чемпіонського класу 1979 року — у рік свого заснування.
Чому «вся порода від одного кота» — це не просто гарна фраза
Усі сучасні девон-рекси — нащадки Kirlee. Ба більше: кішки, яких до нього приводили в перші роки, були не тільки близькими родичками одна одній, а й прямими нащадками Kallibunker — адже спершу вважалося, що мутація та сама. Щоб дістати визнання породи, потрібно було кілька поколінь в’язок «рекс × рекс», і це робилося всередині крихітної групи тварин.
GCCF у племінній політиці щодо породи говорить про це прямим текстом: інбридинг, розпочатий заради визнання породи, продовжився й далі, і від самого початку девон-рекса переслідували серйозні проблеми зі здоров’ям — вивих колінної чашечки, коагулопатія і спадкова міопатія (спастичність), нині відома як CMS. Це формулювання не критиків породи, а її власної племінної комісії.
Звідси й вимоги до розведення, суворіші, ніж у більшості порід. У системі GCCF девон-рекс або девон-рекс-варіант може стояти в активному племінному реєстрі лише за однієї з трьох умов: сама кішка протестована як нормальна за геном CMS; або нормальними протестовані її батьки; або нормальні результати за всіма лініями родоводу в попередніх поколіннях. Рівно це питання й має ставити покупець кошеняти.
Хто такий «девон-рекс-варіант»
Термін, який обов’язково трапиться вам у родоводах і який часто лякає покупців даремно. Оскільки кучерявість рецесивна, у двох девонів може народитися кошеня зі звичайною прямою шерстю. Це не брак і не «напівкровка», а варіант породи: кішка девон-рекс за походженням і за типом, яка несе одну копію гена кучерявості. Варіанти повноцінно працюють у розведенні — GCCF прямо вказує, що для максимальної користі від аутбридингу потрібні в тому числі в’язки «варіант × варіант», а прямошерсте потомство від таких в’язок вважається варіантом лише після ДНК-тесту, що підтвердив наявність гена.
Аутбридинг у породи дозволений, але вузький: GCCF затверджує список схвалених порід-партнерів — абіссинська, азійська короткошерста, британська короткошерста, бурма і корат; усі інші породи значаться як несхвалені. Окремо обумовлено, що девон-рекс несумісний із корніш-рексом, селкірк-рексом і лапермом і такі в’язки вкрай небажані — потомство йде до довідкового реєстру і в рексовому розведенні не використовується. Мету сформульовано прямо: тримати породу цілком окремо від інших рексових мутацій.
Зовнішність девон-рекса
Девон-рекс — кішка середнього або дрібного розміру, але не крихка: під шерстю міцне мускулисте тіло з широкою грудною кліткою, яке в породних описах називають «hard body». Задні ноги помітно довші за передні, звідси характерний «високий зад» і здатність стрибати з місця на верх шафи.
- Голова: короткий модифікований клин, високі виразні вилиці, коротка мордочка, сильне підборіддя. Обов’язковий виражений «пінч» — помітне звуження за подушечками вусів. Череп плаский. Саме пінч і коротша, «квадратна» мордочка найшвидше відрізняють девона від корніша, у якого ніс довгий і вузький.
- Вуха: дуже великі, найширші біля основи, посаджені низько й розвернуті радше вбік, ніж угору, звужуються до заокруглених кінчиків. Часто з китичками на кінчиках і добре опушені зсередини.
- Очі: великі, овальні, широко розставлені й посаджені під нахилом — зовнішні кутики вищі за внутрішні. Колір будь-який, зазвичай у тон забарвленню. Вираз пустотливий і допитливий.
- Тіло: середньої довжини, мускулисте, з широкими грудьми. Попри видиму витонченість, воно не крихке.
- Лапи: довгі та стрункі, задні довші за передні, лапки маленькі, овальні.
- Хвіст: довгий, тонкий, звужений до кінця, укритий короткою кучерявою шерстю.
- Забарвлення: стандарт допускає всі генетично можливі забарвлення та малюнки — суцільні, таббі, біколори, колор-пойнти, черепахові, димчасті — за будь-якого кольору очей.
Шерсть: чому вона нерівна — і чому це норма
Тут варто зупинитися, бо нові власники часто лякаються. У звичайної кішки шерсть тришарова: довга пряма остьова волосина утворює верхній покрив, тонша проміжна і хвиляста пухова — підшерстя. У девон-рекса, на відміну від корніша, присутні всі три типи волосся — але, як формулює опис породи в CFA, остьова волосина дуже рідка, коротка й сама по собі завита.
Практичних наслідків три. Перший: покрив виходить «відкритим», хвиля рідка і м’яка, а щільність шерсті неоднакова по тілу — на спині, боках, животі й хвості бувають помітно розрідженіші ділянки. Другий: густота змінюється — з віком, із сезоном, у кішок із гормональним тлом; кошеня може тимчасово «облисіти» й обрости заново. Третій, найважливіший для догляду: тонка завита волосина легко ламається. Жорстка щітка й часте вичісування не поліпшують шерсть девона, а обривають її.
Окрема прикмета породи — вуса і брови: короткі, кучеряві, часто обламані. Це не ознака хвороби й не результат поганого догляду, а прямий наслідок тієї самої мутації.
