Девон-рекс

У середині XX століття в Англії майже одночасно знайшли кілька кучерявих кішок. Логічно було припустити, що це одна й та сама мутація, яка спливає то тут, то там. Перевірити це можна було єдиним доступним тоді способом — звести носіїв і подивитися на кошенят. Якщо мутація одна, всі кошенята будуть кучерявими. Якщо мутації різні, кожна закриє собою поломку іншої, і кошенята народяться прямошерстими.

Дослід, який створив породу

Kirlee, кучерявого кота з Девонширу, звели з кішками — нащадками Kallibunker, родоначальника корніш-рексів із сусіднього Корнуоллу. Усі кошенята народилися з прямою шерстю. Це й була відповідь: у Kirlee інша мутація. Генетик Рой Робінсон описав її 1969 року в журналі Genetica як «третю рексову мутацію в кішки» — звідси й старі позначення, які досі кочують довідниками: «ген I» (корніш) і «ген II» (девон).

Зверніть увагу на логіку: прямошерсті кошенята — це не невдача експерименту, а його результат. Саме тому, що схрещування «провалилося», девон-рекс існує як окрема порода, а не як лінія всередині корніш-рексів.

Що знайшли, коли навчилися читати ДНК

Через сорок років обидві мутації знайшли поіменно, і картина виявилася не такою, як у популярних описах.

• Девон-рекс — ген KRT71. 2010 року група під керівництвом Леслі Лайонс (UC Davis) описала в журналі Mammalian Genome складну перебудову в цьому гені: делецію на 81 пару основ зі вставками, яка ламає сплайсинг. Алель позначили re, успадкування рецесивне — кучерявий девон несе дві копії.
• Корніш-рекс — ген LPAR6. Його знайшли 2013 року, теж команда Лайонс, робота вийшла в PLOS ONE: делеція чотирьох пар основ у п’ятому екзоні, що обриває білок раніше часу. У породі вона закріплена повністю.
• Герман-рекс — той самий LPAR6, що й у корніша. Це, мабуть, головна поправка до того, що зазвичай пишуть про «три різні рексові гени». Ту саму делецію виявили й у герман-рексів; у цій нечисленній породі вона не закріплена повністю, а лише сегрегує. Тож кучерявих порід три, а генів — два.

KRT71 і LPAR6 — цілком різні молекули. LPAR6 — рецептор на поверхні клітини, без якого стрижень волосини втрачає структурну цілісність (у людей поломки того самого гена дають «вовнисте волосся»). KRT71 — кератин типу II, який будує внутрішню кореневу піхву фолікула: шари Генле і Гакслі та кутикулу цієї піхви. Простіше кажучи, це форма для відливання волосини. Зіпсуйте форму — і волосина вийде викривленою незалежно від того, з чого вона зроблена.

Якщо продовжити перепис, виявиться, що KRT71 — це взагалі головний «кучерявий» ген котів. Крім девона, у ньому сидить і мутація селкірк-рекса: сплайсинговий варіант c.445-1G>C, описаний 2013 року в Scientific Reports, з неповним домінуванням — тобто однієї копії вже вистачає, щоб шерсть завилася. Разом на чотири кучеряві й безшерсті породи припадає два гени: три варіанти KRT71 (сфінкс, девон, селкірк) і один LPAR6 (корніш і герман).

Девон і сфінкс — одна сходинка одного гена

А ось це в описах породи майже не трапляється, хоча пояснює дуже багато. Та сама робота 2010 року показала, що безшерстість сфінкса — теж поломка KRT71, тільки інша: точкова заміна, що зачіпає той самий сплайс-механізм. Її позначили hr. Вийшов алельний ряд із трьох варіантів одного гена:

KRT71⁺ (нормальна шерсть) > KRT71^hr (сфінкс) > KRT71^re (девон)

Читається це так: нормальна шерсть домінує над обома поломками, а безшерстість сфінкса домінує над кучерявістю девона. Усі обстежені девон-рекси були гомозиготні за re, а серед сфінксів багато хто виявився або гомозиготним за hr, або компаунд-гетерозиготним — тобто ніс одночасно «сфінксовий» і «девоновський» алель.

Це не абстракція, а чинне правило розведення — причому різні федерації вирішили питання по-різному, і асиметрія тут показова. У CFA сфінкс досі має девон-рекса в списку дозволених аутбредних партнерів, із застереженням, що сфінкси, народжені 31 грудня 2033 року й пізніше, зможуть мати лише батьків-сфінксів. А британська GCCF у племінній політиці щодо девон-рекса формулює протилежне і жорстко: жодна кішка зі сфінксовими предками не має вводитися в породу девон-рекс, бо добір на безшерстість суперечить вимогам до якості шерсті рексів; потомство від в’язок сфінкса з девоном заноситься до довідкового реєстру, варіантами не вважається і в розведенні девонів не використовується.

Тобто рух дозволено в один бік: девон може покращувати генофонд сфінкса, але не навпаки. Десятиліття таких в’язок — це спільний генофонд, а отже й спільні спадкові хвороби. Нижче, у розділі про здоров’я, ви побачите, що головна генетична проблема девона описана рівно в цих двох породах і в жодних інших.

Порівняння кучерявих порід

Історія девон-рекса почалася не з селекційного плану, а зі знахідки. У графстві Девон, біля містечка Бакфастлі, жив бродячий кучерявий кіт — за усталеною в породі розповіддю, він тримався біля закинутої олов’яної шахти. У липні 1959 року черепахова з білим кішка принесла від нього послід, і одне кошеня виявилося вкрите завитками — аж до кілець на хвості. Кішка належала Беріл Кокс, вона залишила кошеня собі й назвала його Kirlee.

Про кучерявих кішок у британській пресі тоді вже писали — ішлося про корніш-рексів із Корнуоллу, знайдених десятьма роками раніше. Міс Кокс написала заводчикам, що в неї теж кучерявий кіт. Далі була та сама перевірочна в’язка, прямошерсті кошенята й висновок, що перед ними нова мутація.

Визнання

• GCCF (Велика Британія) визнав девон-рекса 1967 року.
• CFA (США) у лютому 1979 року одностайно проголосувала за окремий породний статус і прийняла девон-рекса до реєстрації; 1981 року порода перейшла до попереднього (provisional) класу, а чемпіонський статус здобула 1983 року. Поширене «CFA визнала породу 1979-го» правильне лише наполовину: 1979 — це реєстрація, виставковий чемпіонат почався чотирма роками пізніше.
• TICA прийняла девон-рекса до чемпіонського класу 1979 року — у рік свого заснування.

Чому «вся порода від одного кота» — це не просто гарна фраза

Усі сучасні девон-рекси — нащадки Kirlee. Ба більше: кішки, яких до нього приводили в перші роки, були не тільки близькими родичками одна одній, а й прямими нащадками Kallibunker — адже спершу вважалося, що мутація та сама. Щоб дістати визнання породи, потрібно було кілька поколінь в’язок «рекс × рекс», і це робилося всередині крихітної групи тварин.

GCCF у племінній політиці щодо породи говорить про це прямим текстом: інбридинг, розпочатий заради визнання породи, продовжився й далі, і від самого початку девон-рекса переслідували серйозні проблеми зі здоров’ям — вивих колінної чашечки, коагулопатія і спадкова міопатія (спастичність), нині відома як CMS. Це формулювання не критиків породи, а її власної племінної комісії.

Звідси й вимоги до розведення, суворіші, ніж у більшості порід. У системі GCCF девон-рекс або девон-рекс-варіант може стояти в активному племінному реєстрі лише за однієї з трьох умов: сама кішка протестована як нормальна за геном CMS; або нормальними протестовані її батьки; або нормальні результати за всіма лініями родоводу в попередніх поколіннях. Рівно це питання й має ставити покупець кошеняти.

Хто такий «девон-рекс-варіант»

Термін, який обов’язково трапиться вам у родоводах і який часто лякає покупців даремно. Оскільки кучерявість рецесивна, у двох девонів може народитися кошеня зі звичайною прямою шерстю. Це не брак і не «напівкровка», а варіант породи: кішка девон-рекс за походженням і за типом, яка несе одну копію гена кучерявості. Варіанти повноцінно працюють у розведенні — GCCF прямо вказує, що для максимальної користі від аутбридингу потрібні в тому числі в’язки «варіант × варіант», а прямошерсте потомство від таких в’язок вважається варіантом лише після ДНК-тесту, що підтвердив наявність гена.

Аутбридинг у породи дозволений, але вузький: GCCF затверджує список схвалених порід-партнерів — абіссинська, азійська короткошерста, британська короткошерста, бурма і корат; усі інші породи значаться як несхвалені. Окремо обумовлено, що девон-рекс несумісний із корніш-рексом, селкірк-рексом і лапермом і такі в’язки вкрай небажані — потомство йде до довідкового реєстру і в рексовому розведенні не використовується. Мету сформульовано прямо: тримати породу цілком окремо від інших рексових мутацій.

Девон-рекс — кішка середнього або дрібного розміру, але не крихка: під шерстю міцне мускулисте тіло з широкою грудною кліткою, яке в породних описах називають «hard body». Задні ноги помітно довші за передні, звідси характерний «високий зад» і здатність стрибати з місця на верх шафи.

1. Голова: короткий модифікований клин, високі виразні вилиці, коротка мордочка, сильне підборіддя. Обов’язковий виражений «пінч» — помітне звуження за подушечками вусів. Череп плаский. Саме пінч і коротша, «квадратна» мордочка найшвидше відрізняють девона від корніша, у якого ніс довгий і вузький.
2. Вуха: дуже великі, найширші біля основи, посаджені низько й розвернуті радше вбік, ніж угору, звужуються до заокруглених кінчиків. Часто з китичками на кінчиках і добре опушені зсередини.
3. Очі: великі, овальні, широко розставлені й посаджені під нахилом — зовнішні кутики вищі за внутрішні. Колір будь-який, зазвичай у тон забарвленню. Вираз пустотливий і допитливий.
4. Тіло: середньої довжини, мускулисте, з широкими грудьми. Попри видиму витонченість, воно не крихке.
5. Лапи: довгі та стрункі, задні довші за передні, лапки маленькі, овальні.
6. Хвіст: довгий, тонкий, звужений до кінця, укритий короткою кучерявою шерстю.
7. Забарвлення: стандарт допускає всі генетично можливі забарвлення та малюнки — суцільні, таббі, біколори, колор-пойнти, черепахові, димчасті — за будь-якого кольору очей.

Шерсть: чому вона нерівна — і чому це норма

Тут варто зупинитися, бо нові власники часто лякаються. У звичайної кішки шерсть тришарова: довга пряма остьова волосина утворює верхній покрив, тонша проміжна і хвиляста пухова — підшерстя. У девон-рекса, на відміну від корніша, присутні всі три типи волосся — але, як формулює опис породи в CFA, остьова волосина дуже рідка, коротка й сама по собі завита.

Практичних наслідків три. Перший: покрив виходить «відкритим», хвиля рідка і м’яка, а щільність шерсті неоднакова по тілу — на спині, боках, животі й хвості бувають помітно розрідженіші ділянки. Другий: густота змінюється — з віком, із сезоном, у кішок із гормональним тлом; кошеня може тимчасово «облисіти» й обрости заново. Третій, найважливіший для догляду: тонка завита волосина легко ламається. Жорстка щітка й часте вичісування не поліпшують шерсть девона, а обривають її.

Окрема прикмета породи — вуса і брови: короткі, кучеряві, часто обламані. Це не ознака хвороби й не результат поганого догляду, а прямий наслідок тієї самої мутації.

Якщо зовнішність девона інтригує, то характер вирішує. Це дуже товариські, грайливі й кмітливі коти, для яких людина — не джерело їжі, а центр світу.

• «Мавпочка в котячому костюмі»: акробати й дослідники. Верхні полиці, дверні одвірки, плечі господаря — усе це робочі поверхні. Плече для девона не мила звичка, а улюблена спостережна точка.
• Орієнтація на людину: зазвичай обирають одну «свою» людину, але ласкаві з усією родиною. Девон іде за вами з кімнати в кімнату й бере участь у всіх домашніх справах, потрібна його допомога чи ні.
• Погано переносять самотність: це, мабуть, головний мінус породи для зайнятих людей. Кішка, якій немає з ким взаємодіяти, нудьгує і нервує. Друга тварина в домі проблему пом’якшує, але не замінює людину.
• Високий інтелект: швидко освоюють трюки, відгукуються на ім’я, приносять кинутий предмет, спокійно ходять на шлеї. Їм потрібне розумове навантаження не менше за фізичне.
• Дружелюбність: добре ладнають із дітьми, з іншими котами й із собаками, особливо якщо росли разом. У приятельських стосунках із чужими котами бувають вибіркові.
• Вокалізація: голос тихий і ненав’язливий, але «розмовляти» девони люблять.
• Теплолюбність: рідка шерсть погано тримає тепло, тому девон цілеспрямовано шукає джерела тепла — коліна, ковдру, сонячне підвіконня, теплу батарею. Кішка, яка взимку лізе під плед, не виявляє ніжність, а розв’язує фізичну задачу.

Головний принцип догляду за девон-рексом формулюється від протилежного: що менше ви чіпаєте шерсть, то краще вона виглядає.

• Шерсть: тонка завита волосина не витримує інтенсивного вичісування. Досить раз на тиждень або рідше провести по кішці долонею, дуже м’якою дитячою щіткою або вологою тканиною, знімаючи відмерлі волоски. Жорсткі щітки, пуходерки і фурмінатори девону не підходять.
• Купання: за потреби — коли шкіра й шерсть стають жирними на дотик. М’який шампунь для котів, після миття дбайливо промокнути рушником і тримати в теплі до повного висихання: мокрий девон мерзне швидко.
• Вуха: найтрудомісткіша частина догляду. Щотижневе чищення спеціальним лосьйоном і ватним диском (не ватною паличкою вглиб слухового проходу).
• Шкіра й лапи: раз на тиждень оглядайте пахви, пахвину і складки навколо кігтів — ті самі зони, де в девонів найраніше накопичується жирний наліт.
• Холод і сонце: тепле місце для сну подалі від протягу, у холодну погоду — одяг, улітку — обмеження прямого сонця, особливо для світлих кішок.
• Кігті й зуби: стрижка кігтів раз на 2–3 тижні, регулярне чищення зубів.

Разом виходить так: шерсть вимагає мінімуму — і вимагає, щоб її не чіпали зайвий раз. Основна робота припадає на вуха (щотижня), шкіру (огляд пахв, пахвини й кігтьових складок), зуби та захист від холоду й сонця. За сумарними витратами часу це не найпростіша кішка, але й не важка.

Девон-рекс — із тих котів, із якими навчання працює так само, як із собакою-компаньйоном: не тому, що кішка «слухається», а тому, що їй цікаво.

• Здатність до навчання: швидко освоюють трюки й команди, приносять іграшку, відгукуються на ім’я, спокійно ходять на шлеї.
• Лише позитивне підкріплення: похвала, гра, ласощі. Девони чутливі до настрою людини і погано переносять тиск і покарання — від них кішка не вчиться, а закривається.
• Вертикальний простір: високі комплекси, полиці, маршрути під стелею. Кішці, яка за природою лізе нагору, простіше дати легальний маршрут, ніж відучувати її від шафи.
• Головоломки: інтерактивні іграшки й годівниці-задачки закривають потребу в розумовому навантаженні, яка в девона вища за середню.
• Рання соціалізація: знайомство з різними людьми, звуками і тваринами під наглядом робить дорослу кішку спокійною та впевненою.

Звідси й відповідь на найчастіше питання про утримання. Для квартири девон-рекс підходить — за умови вертикального простору, кігтеточок та ігор. А ось для людини, якої добами немає вдома, ця порода підходить погано: девон-рекс погано переносить самотність, і спілкування для нього важливіше за квадратні метри.

• Кіт із шахти: батьком Kirlee був бродячий кучерявий кіт, який тримався біля закинутої олов’яної шахти в Девоні.
• Порода народилася з невдалої в’язки: прямошерсті кошенята від схрещування з корніш-рексами довели, що мутація нова, — і тільки тому девон став окремою породою.
• Найближчий генетичний родич — сфінкс, а не корніш: безшерстість сфінкса і кучерявість девона — два варіанти одного гена KRT71.
• Прізвиська: «ельфи», «піксі», «інопланетяни» і «мавпочки в котячому костюмі».
• Любителі плечей: плече господаря — штатна спостережна позиція девона.
• Обламані вуса — норма породи: короткі кучеряві вібриси ламаються через ту саму мутацію, що дає завиток.
• Довгошерсті девони існують: ген довгої шерсті був у породі від самого початку — Kirlee виявився його доведеним носієм. Британська племінна політика допускає розведення довгошерстих девонів і варіантів, але вимагає добирати їм партнерів, які не несуть цього гена.
• Прямошерстий девон — теж девон: кошенят зі звичайною шерстю від двох девон-рексів реєструють як «варіанти» породи і повноцінно використовують у розведенні.
• Усі забарвлення разом: стандарт допускає будь-які генетично можливі забарвлення й малюнки за будь-якого кольору очей.